Іларіон (Шукало)

Митрополит Іларіон
На відкритті реконструйованого Монумента жертвам фашизму в Донецьку 9 грудня 2011 року
Митрополит Донецький і Маріупольський до 13 листопада 2000 — архієпископ
з 12 вересня 1996
Церква:	Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник:	Іполит (Хилько)
Тимчасовий керівник Горлівської єпархії
11 червня 1997 — 24 січня 2007
Церква:	Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник:	Аліпій (Погребняк)
Наступник:	Митрофан (Нікітін)
Архієпископ Херсонський і Таврійський до 23 листопада 1995 — єпископ
6 квітня 1992 — 11 червня 1997
Церква:	Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник:	Леонтій (Гудімов)
Наступник:	Іов (Смакоуз)
Єпископ Чернівецький і Буковинський
23 січня — 6 квітня 1992
Церква:	Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник:	Онуфрій (Березовський)
Наступник:	Онуфрій (Березовський)
Єпископ Івано-Франківський і Коломийський
29 вересня 1991 — 23 січня 1992
Церква:	Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник:	Агафангел (Саввін)
Наступник:	Онуфрій (Березовський)
Альма-матер:	Одеська духовна семінарія Московська духовна академія
Діяльність:	священник
Тезоіменитство:	3 листопада
Ім'я при народженні:	Шукало Роман Васильович
Народження:	3 травня 1951 м. Рудне, Українська РСР, СРСР
Чернецтво:	22 вересня 1991
Єп. хіротонія:	29 вересня 1991
Нагороди:
Орден «За заслуги» І ступеня Орден «За заслуги» ІІ ступеня Орден «За заслуги» ІІІ ступеня Орден Дружби
Іларіон у Вікісховищі

Його високопреосвященство Іларіо́н (справжнє ім'я Шукало Роман Васильович; 3 травня 1951, смт. Рудне, Львівська область, УРСР) — архієрей РПЦвУ^[1] з 1991 року, митрополит Донецький і Маріупольський за версією РПЦ. З 2011 року — український колаборант з Росією, постійний член синоду РПЦвУ. З 2009 року — член Міжсоборної присутності РПЦ.

За співпрацю з «ДНР» є фігурантом бази «Миротворець»^[2], живе в окупованому росіянами Донецьку . З 9 грудня 2018 року йому анульовано право на перетин лінії розмежування^[3].

Життєпис

Роман Васильович Шукало народився 3 травня 1951 року в селищі Рудне на околиці Львова в сім'ї переселенців з Холмщини^[4].

1968 року після невдалої спроби вступити до Московської духовної семінарії був зарахований до Львівського сільськогосподарського інституту, після закінчення якого навчався в аспірантурі і захистив кандидатську дисертацію. Викладав у Вишнянському сільськогосподарському технікумі у Львівській області.

Під час навчання в інституті був іподияконом митрополита Львівського і Тернопільського Миколая (Юрика). У 1979 році переїхав в Донецьк, де був псаломником Церкви Успіння Божої Матері в Будьонівці. 1980 року вступив до Одеської духовної семінарії. На Стрітення, 15 лютого 1981 року, під час Служби Божої в Успенському кафедральному соборі Одеси був висвячений на диякона митрополитом Херсонським і Одеським Сергієм (Петровим), тимчасовим керівником Ворошиловградсько-Донецької єпархії, і направлений на служіння в Петропавлівський кафедральний собор Ворошиловграда. 2 жовтня наступного року митрополитом Львівським Миколаєм висвячений на священика і призначений ключарем Петропавлівського собору.

23 листопада 1986 року призначений настоятелем Церкви святого Миколая в Ровеньках. 1987 року зарахований до Московської духовної академії, яку закінчив у 1991 році. У 1988 році призначений настоятелем Миколаївського собору Старобільська і благочинним Старобільського округу, членом Єпархіальної ради.

До Великодня 1989 року був зведений у сан протоієрея.

Рішенням синоду РПЦвУ від 5 вересня 1991 року призначений єпископом Івано-Франківським і Коломийським, керівником Івано-Франківської єпархії РПЦвУ. 21 вересня пострижений в чернецтво з ім'ям «Іларіон» на честь преподобного Іларіона, схимника Печерського. 27 вересня за Літургією в Хрестовоздвиженському храмі на Подолі зведений у сан архімандрита. 29 вересня у Володимирському кафедральному соборі висвячений на єпископа Івано-Франківського і Коломийського.

Після того, як 22 січня 1992 року єпископ Чернівецький Онуфрій Березовський не підписав Звернення єпископату України до патріарха Московського, Священного Синоду і всіх архієреїв Російської православної церкви з проханням надати УПЦ автокефалію, наступного дня синод РПЦвУ змістив його з кафедри і призначив керівником Івано-Франківської єпархії; Іларіона, натомість, — єпископом Чернівецьким і Буковинським, керівником Чернівецької єпархії^[5]. Однак Онуфрій не виконав цього рішення і залишився в Чернівцях, через що Іларіон (Шукало) не зміг зайняти нову кафедру. Тому 6 квітня 1992 року синод призначив його єпископом Херсонським і Таврійським, керівником Херсонської єпархії.

23 листопада 1995 року був возведений у сан архієпископа.

12 вересня 1996 року призначений керівником Донецької єпархії зі збереженням керівництва Херсонською єпархією. 11 червня 1997 року звільнений з херсонської кафедри, натомість призначений тимчасовим керівником Горлівської єпархії.

23 листопада 2000 року зведений у сан митрополита.

Митрополит Іларіон вважається близьким другом Віктора Януковича, четвертого президента України, який у 1997–2002 роках був головою Донецької ОДА^[6]. Іларіон активно підтримував Януковича під час президентських виборів 2004 року та Помаранчевої революції. 12 листопада 2004 року під час єпархіальних зборів митрополит назвав Януковича «православним президентом», а його конкурента Віктора Ющенка — «слугою сатани»^[6]. В церквах Донецької єпархії розповсюджувалася агітація, а деякі священики закликали парафіян голосувати за провладного кандидата^[6].

27 січня 2007 року звільнений від управління Горлівською єпархією, однак, залишився священноархімандритом Святогірської лаври. 31 травня 2007 року призначений відповідальним перед Священним Синодом за будівництво Кафедрального собору Воскресіння Христового в Києві^[7]. 9 липня 2009 року його звільнено з цієї посади^[8]

27 липня 2009 року признечений членом Міжсоборної присутності Російської православної церкви^[9]

29 вересня 2010 року нагороджений правом носіння другої панагії.

14 червня 2011 року призначений постійним членом Священного Синоду^[10].

Через те, що під час хвороби митрополита Київського Володимира Сабодана у 2011–2012 роках, синод без його участі звільнив архієпископа Переяслав-Хмельницького Олександра Драбинка, його секретаря і «праву руку», з кількох найвпливовіших в УПЦ МП посад, ЗМІ та оглядачі звинуватили групу членів синоду (а саме Іларіона, Павла Лебедя та Агафангела Саввіна) у спробі усунути від управління РПЦвУ її керівника, взяти владу в свої руки^[11]. Підтримував тісні зв'язки з колишнім Президентом України Януковичем.

10 жовтня 2021 року отримав право на служіння з виносним Хрестом.

2022 року, після російського вторгнення до України, почав співпрацювати із окупантами, війну проти України називає «братовбивчою війною»^[12]. У серпні 2022 року Іларіон очолив «хрестну ходу» в окупованому Маріуполі, де був присутній голова окупаційної «адміністрації» міста Костянтин Іващенко^[13]. У вітальних повідомленнях з нагоди дійства вживалась назва «Російська православна церква» замість «УПЦ» чи УПЦ МП. У документах Донецької єпархії УПЦ МП Шукало вказує, що це саме Російська правовласна церква^[14].

Критика

Противник автокефалії ПЦУ^[15], співпрацює з терористичним угрупованням ДНР, живе в окупованому росіянами Донецьку, включений до бази «Миротворець»^[2]. З 9 грудня 2018 року йому анульовано право на перетин лінії розмежування^[3].

2012 року журналісти виявили в Іларіона годинник «Franck Muller» за 150 тис. євро^[16][17][18]. На ялинку в Центрі культури імені Кирила і Мефодія 2013 року Роман Васильович приїхав на джипі «Cadillac Escalade» ($105-155 тис.)^[19][20]. За інформацією нардепа Бригинця, єдиний неушкоджений будинок у селі Піски після російських бомбувань — садиба Романа^[21].

Нагороди

• Орден «За заслуги» I ст. (3 травня 2011) — за вагомий особистий внесок в утвердження ідеалів гуманізму і милосердя в суспільстві, багаторічну подвижницьку діяльність^[22]
• Орден «За заслуги» II ст. (2 липня 2007) — за вагомий особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток Донецької області, вагомі трудові досягнення та з нагоди 75-річчя утворення області^[23]
• Орден «За заслуги» III ст. (2 травня 2001) — за вагомий особистий внесок в утвердження ідей милосердя і злагоди в суспільстві, багаторічну плідну церковну діяльність^[24]
• Орден Дружби (РФ, 11 липня 2013) — за великий внесок у розвиток дружніх відносин між народами і зміцнення духовних традицій^[25].

Примітки

1. У статті на позначення Української Православної Церкви у єдності з Московським Патріархатом використовуються її офіційні назви — Українська Православна Церква, Київська Митрополія або УПЦ
2. Шукало Роман Васильович [Архівовано 11 грудня 2019 у Wayback Machine.] Центр «Миротворець»
3. Митрополита УПЦ МП не пустили через лінію розмежування, в церкві обурені. Архів оригіналу за 10 грудня 2018. Процитовано 11 грудня 2018.
4. Будівничий православних храмів. [Архівовано 20 березня 2013 у Wayback Machine.] Георгій Гуляєв, Церковна православна газета, № 9 (283), травень 2011
5. 22 января. [Архівовано 3 вересня 2014 у Wayback Machine.] Православие. Ru (рос.)
6. Церква і вибори: уроки 2004 року. [Архівовано 1 листопада 2011 у Wayback Machine.] Олег Турій, Релігійно-інформаційна служба України (РІСУ)
7. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 31 травня 2007 року. [Архівовано 15 жовтня 2011 у Wayback Machine.] Офіційний сайт Української православної церкви (Московського патріархату)
8. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 9 липня 2009 року. [Архівовано 10 жовтня 2011 у Wayback Machine.] Офіційний сайт Української православної церкви (Московського патріархату)
9. Состав Межсоборного присутствия Русской Православной Церкви [Архівовано 12 жовтня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
10. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 14 червня 2011 року. [Архівовано 26 серпня 2011 у Wayback Machine.] Офіційний сайт Української православної церкви
11. Конфлікт в УПЦ не дає спокою світським ЗМІ. [Архівовано 18 березня 2012 у Wayback Machine.] Марина Довженко, Релігійно-інформаційна служба України (РІСУ)
12. Митрополит Донецький УПЦ МП вважає війну на сході України "братовбивчою смутою" - РІСУ. Релігійно-інформаційна служба України (укр.). Процитовано 31 серпня 2024.
13. Російська церква перестала соромитись своєї назви. В Маріуполі відбулась третя за літо хресна хода РПЦ, - ФОТО. 0629.com.ua - Сайт города Мариуполя (укр.). Процитовано 24 січня 2023.
14. У документах Донецької єпархії УПЦ МП вже вказується, що це Російська Церква - РІСУ. Релігійно-інформаційна служба України (укр.). Процитовано 31 серпня 2024.
15. В УПЦ МП розгнівалися через екзархів із Константинополя та закликають їх залишити Україну. ТСН.ua (укр.). 25 вересня 2018. Процитовано 31 серпня 2024.
16. Донецький митрополит Іларіон носить годинник за 150 тисяч євро. [Архівовано 30 листопада 2012 у Wayback Machine.] Тиждень.ua з посиланням на «Новости Донбасса»
17. Донецький митрополит своїм годинником «переплюнув» самого Кирила. [Архівовано 30 листопада 2012 у Wayback Machine.] ТСН
18. Донецький митрополит носить годинник за 150 тисяч євро. [Архівовано 7 лютого 2013 у Wayback Machine.] ТаблоID, Українська правда
19. Донецький Митрополит приїхав до дітей на «Кадилаці». [Архівовано 8 січня 2013 у Wayback Machine.] Українська правда
20. Любить багатство та комфорт: як митрополит УПЦ МП Іларіон хотів відпочити у Європі під час війни. 24 Канал (укр.). 27 вересня 2023. Процитовано 31 серпня 2024.
21. Єдиний уцілілий будинок у Пісках належить митрополиту УПЦ (МП) Ілларіону. Архів оригіналу за 11 квітня 2015. Процитовано 6 квітня 2015.
22. Указ Президента України № 545/2011 від 3 травня 2011 року «Про нагородження орденом „За заслуги“». Архів оригіналу за 30 листопада 2012. Процитовано 3 травня 2011.
23. Указ Президента України № 582/2007 від 2 липня 2007 року «Про нагородження працівників підприємств, установ та організацій Донецької області»
24. Указ Президента України № 291/2001 від 2 травня 2001 року «Про нагородження орденом „За заслуги“»
25. Указ Президента Российской Федерации № 619 от 11 июля 2013 года «О награждении государственными наградами Российской Федерации» [Архівовано 24 грудня 2013 у Wayback Machine.](рос.)

Посилання

• Біографія на офіційному сайті РПЦвУ [Архівовано 27 квітня 2012 у Wayback Machine.]
• Будівничий православних храмів. [Архівовано 20 березня 2013 у Wayback Machine.] Георгій Гуляєв, Церковна православна газета, № 9 (283), травень 2011