PROFILBARU.COM

	Боробудурський корабель
Країна	Індонезія
	Боробудурський корабель у Вікісховищі

Боробудурський корабель — вітрильне судно з подвійним аутригером з островів Південно-Східної Азії, зображене на барельєфах VIII століття в буддійському храмовому комплексі в Боробудурі на о. Ява на території сучасної Індонезії^[1].

Опис

Пам'ятник буддійської храмової архітектури у Боробудурі внесений ЮНЕСКО до переліку об'єктів всесвітньої спадщини. Вважається, що він був збудований в період між 760—830 роками. Мури нижніх терас боробудурського комплексу прикрашені різьбленими барельєфами на теми буддійських легенд. Ці барельєфи відзначаються надзвичайною реалістичністю зображення побутових сцен зі щоденного життя тогочасного суспільства. Спираючись на археологічні та інші дані, вчені довели, що барельєфи Боробудура зображують повсякденне життя стародавньої Яви 8 століття, від придворного палацового життя до життя простолюду у селі. Тут зображено безліч храмів, ринків, архітектури, флори та фауни, одяг та ювелірні прикраси, а також види транспорту, включаючи паланкіни, кінні екіпажі. Серед інших зображень, на барельєфах Борободура зберіглось сім достатньо реалістичних зображень тогочасних кораблів.

Кораблі, зображені в Боробудурі, швидше за все були типом суден, що використовувались для морської торгівлі і морських походів таласократичними імперіями Матарам і Шривіджая, що панували в цьому регіоні приблизно з VII по XIII століття. Функція аутригера полягала в стабілізації корабля. Корабель або каное з одним чи двома аутригерами — типова особливість морських австронезійських суден. Вчені вважають, що це найбільш імовірний тип суден, що використовуються для подорожей та досліджень австронезійців по Південно-Східній Азії, Океанії та Індійському океані.

Корабельна експедиція Боробудур

У 1982 році Філіп Біл, британський моряк, який раніше служив у Військово-морському флоті Великої Британії, відвідав Боробудур для вивчення традиційних кораблів та морських традицій. Він захопився десятьма барельєфними зображеннями старовинних кораблів, зображених на Боробудурі.^[2] Біл захопився ідеєю реконструювати цей стародавній корабель і відновити стародавній морський торговий шлях^[3]. Працюючи з дуже обмеженими даними — п'ятьма кам'яними барельєфами, а також спираючись на власний великий морський досвід, Біл організував експедиційну команду, щоб реконструювати корабель і пройти на ньому з Джакарти в Індонезії на Мадагаскар, а потім навколо мису Доброї Надії до західного узбережжя Африки. Він залучив до цих зусиль науковців та місцевих експертів-ремісників.

Будівництву корабля передували широкі дослідницькі та проектні роботи, проведені командою досвідчених індонезійських суднобудівників, що базуються на Кангейських островах, приблизно в 60 милях на північ від Балі. Нік Бернінгем, визнаний фахівець з індонезійських водних суден та морської археології, контролював будівництво судна. Корабель був побудований Асадом Абдуллою аль-Мадані, досвідченим індонезійським будівельником традиційних кораблів, та його людьми^[4] маючи лише модель з бальсового дерева, яку Бернінгем створив їм в якості орієнтира. Судно назвали «Самудра-Ракса» (Захисник Морів) і спустили на воду 15 липня 2003 року в гавані Бенуа на Балі, за участі міністра туризму та культури Республіки Індонезія та представниками відділення ЮНЕСКО в Джакарті. Спеціаліст з культури.

Корабль отримав довжину корпусу близько 19 м, при довжині кіля 17,3 м, ширині 4,3 м і загальній висоті корпусу в 2,3 м., при осадці приблизно в 1,5 м. Корабель був озброєний двома вітрилами типу танджа (тип косих прямокутних вітрил, що застосовувались австронезійцями). Корпус був обшитий дошками з бунгора, а палуби — з тику^[5]. При будівництві відмовились від розташування на носі та на кормі судна високих щитів, які зображені на барельєфі, оскільки вони перешкоджали огляду настільки, що це суперечило Правилам запобігання зіткненню в морі^[6].

З 2003 по 2004 рік перепливала на ньому з Індонезії до Мадагаскару, а відтак до Гани в Гвінейській затоці, .

Експедиція тривала протягом 6 місяців із серпня 2003 року по лютий 2004 року. Вона стартувала у Джакарті 30 серпня 2003 року за участі президента Індонезії Мегаваті Сукарнопутрі, і прибула у в Аккру у Гані 23 лютого 2004 року. Епічне плавання продемонструвало можливість існування стародавнього торгового зв'язку між Індонезією та Африкою (зокрема, Мадагаскаром та навіть Гвінейською затокою на східному узбережжі Африки). Судно подорожувало історичним торговим «морським шляхом перевезення кориці», що проходив від індонезійських вод через Індійський океан до Сейшельських островів, Мадагаскару, а потім повз мис Доброї Надії до Гани, довівши, що торгівля між Південно-східною Азією і Африкою могла відбувтись вже в першому тисячолітті нашої ери^[7].

Після закінчення плавання, в декількох сотнях метрів на північ від храму Боробудур, в межах комплексу Археологічного парку був побудований музей Самудра-Ракса. Музей відкрився у 2005 році і крім самого корабля демонструє інші експонати з давньої морської історії Індонезії.

Барельєфи Боробудура

Зображення п'яти кораблів з аутригерами з барельєфів Боробудура (із семи зображених загалом кораблів) у фільмі «Боро-Боедоер» Конрада Лімана (1873). Зверніть увагу, що конструкція кораблів різниться і вони відносяться до різних типів^[8].

Сучасні репліки боробудурських кораблів

Відома копія знаходиться в музеї Самудра Ракса, Магеланг, Центральна Ява, Індонезія .
Одна копія пришвартована на доці Marine of Resorts World Sentosa у Сінгапурі^[9].
Рельєф Боробудура служить основою для побудови «Духа Маджапахіта», копії корабля Маджапахіта. Ця копія отримала критику з боку істориків, оскільки корабель, яким користувався Маджапахіт, є джонкою, тоді як корабель з барельєфів Боробудуру — судно «Шрівіджаян» і «Сайлендран»^[10].
Репліка корабля Боробудур була представлена на церемонії відкриття Азійських ігор 2018 року 18 серпня 2018 року на стадіоні Гелора Бунг Карно, Джакарта^[11].

У популярній культурі

Корабель «Боробудур» та різьблення на кораблі представлені в розширенні Age of Empires II, Rise of the Rajas та його продовженні, Age of Empires II: Definitive Edition .
Корабель «Боробудур» служить основою для моделі «Маджапахіт Йонг» у відеоіграх « Civilization VI».
Корабель цього стилю було зображено на марках: одна із зображенням з барельєфа на храмі, а інша — на честь корабельної експедиції Боробудура 2003—2004 років.

Дивитися також

Посилання

The Cinnamon Route. Borobudur Park. 2011. Архів оригіналу за 7 квітня 2012. Процитовано 24 жовтня 2011.

The Cinnamon Route (web archive link). Borobudur Temple (within this section). Borobudur, Prambanan & Ratu Boko. 2011. Архів оригіналу за 1 липня 2014. Процитовано 24 жовтня 2011.
«З Індонезії до Африки — корабельна експедиція Боробудур». Філіп Біл. 2006.pdf [1] [Архівовано 22 січня 2021 у Wayback Machine.]

Примітки

↑ Naʻalehu Anthony (25 вересня 2015). The Borobudur Temple Ship: Bringing a Memory Back to Life. National Geographic. Архів оригіналу за 30 листопада 2015. Процитовано 3 листопада 2015.
↑ Grice, Elizabeth (17 березня 2004). A strange kind of dream come true. The Telegraph. Архів оригіналу за 25 червня 2020. Процитовано 3 листопада 2015.
↑ Sean Woods (4 березня 2004). Sailing the Cinnamon Route. IOL. Архів оригіналу за 4 грудня 2015. Процитовано 3 листопада 2015.
↑ Abriansyah, Taufik. Ekspedisi Borobudur : Napak Tilas Memperkaya Batin. Majalah Gatra. Архів оригіналу за 25 червня 2020. Процитовано 3 грудня 2019. [Архівовано 2020-06-25 у Wayback Machine.]
↑ Beale, Philip (April 2006). From Indonesia to Africa: Borobudur Ship Expedition. Ziff Journal: 22 — через http://www.swahiliweb.net/ziff_journal_3_files/ziff2006-04.pdf.
↑ Schottenhammer, Angela (2019). Early Global Interconnectivity across the Indian Ocean World, Volume II. Switzerland: Palgrave Macmillan. с. 186. ISBN 978-3-319-97801-7.
↑ Peter Janssen (15 вересня 2003). Borobudur Ship Follows Ancient Spice Route. Arab News. Архів оригіналу за 25 червня 2020. Процитовано 3 листопада 2015.
↑ Haddon, A.C. (1920). The Outriggers of Indonesian Canoes. London, Royal Anthropological Institute of Great Britain and Ireland.
↑ I ship it! Historic Ship Harbour at RWS. S.E.A. Aquarium at Resorts World Sentosa (брит.). 4 червня 2014. Архів оригіналу за 2 червня 2019. Процитовано 29 липня 2018.
↑ Replika Kapal Majapahit, Replika Untuk Menghancurkan Sejarah Bangsa – Nusantara Review. www.nusantarareview.com. Архів оригіналу за 25 червня 2020. Процитовано 30 квітня 2020.
↑ Pak Dosen (18 серпня 2018), Opening Ceremony Asian Games 2018 - Jakarta Palembang, 9:14, архів оригіналу за 30 грудня 2019, процитовано 26 серпня 2018

Джерела

Dick-Read, Robert (2005). The Phantom Voyagers: Evidence of Indonesian Settlement in Africa in Ancient Times. Thurlton.
Haryadi, Rohmat (13 November 2017). «Padewakang the Spice Ship of Nusantara». Gatra. Retrieved 20 June 2018.
Hawkins, Clifford W. (1982). Praus of Indonesia. Nautical Books.
Hussin, Nordin (2007). Trade and Society in the Straits of Melaka: Dutch Melaka and English Penang, 1780—1830. NUS Press. ISBN 978-9971-69-354-1.
Johnstone, Paul (1980). The Seacraft of Prehistory. Cambridge: Harvard University Press. ISBN 978-0674795952.
Mahdi, Waruno (1999). «The Dispersal of Austronesian boat forms in the Indian Ocean». In Blench, Roger; Spriggs, Matthew (eds.). Archaeology and Language III: Artefacts languages, and texts. One World Archaeology. 34. Routledge. ISBN 0415100542.
Pearce, Charles E.M., Pearce F. M. (2010) Oceanic Migration: Paths, Sequence, Timing and Range of Prehistoric Migration in the Pacific and Indian Oceans. Springer Science & Business Media, 17 juny 2010 –. ISBN 978-90-481-3826-5.
Reid, Anthony (2000). Charting the Course of Early Modern Southeast Asia. Silkworm Books. ISBN 9747551063.
Shaffer, Lynda Norene (1996). Maritime Southeast Asia to 1500. M.E. Sharpe.
Smyth, H. Warington (May 16, 1902). «Boats and Boat Building in the Malay Peninsula». Journal of the Society of Arts. 50 — via JSTOR.
Strange Things of the South, Wan Chen, from Robert Temple Manguin, Pierre-Yves (1993). «Trading Ships of the South China Sea. Shipbuilding Techniques and Their Role in the History of the Development of Asian Trade Networks»// Journal of the Economic and Social History of the Orient.