Машуф (араб مشحوف) — традиційний довгий і вузький човен болотних арабів Південного Іраку, який використовують на месопотамських болотах і річках як основний транспортний засіб для переміщення людей і вантажів, а також як рибальський човен[1]. Пласке дно і вузький корпус машуфа робить його ідеальним судном для навігації на мілководді зарослих очеретяними хащами боліт[2]. Для позначення човнів в множині вживають слово машахіф (مشاحيف, mashāheef)[3]:36.
Історія
Вважається, що машуфи виникли ще в древньому Шумері, прибл. 3 000 років до н.е[4]. Зображення човнів, схожих на машуфи були виявлені у старовинному шумерському місті Ур, а також на циліндричних печатках шумерського та вавилонського періодів[3]:36.
Для болотних арабів, або мааданів (معدان), що мешкають у месопотамських болотах в міжріччі Тигру і Євфрату на півдні сучасного Іраку машуф є невіддільною частиною культури, оскільки тісно пов'язаний з усім способом життя і є їх основним і часто єдиним засобом пересування. Будь-який маадан, часто включаючи дітей, має власний машуф. Болотні араби використовують човен для збирання очерету, риболовлі та полювання, догляду за своїми водяними буйволами та перевезення людей. товарів та вантажів. У більшості поселень болотяних арабів є свій майстер з ремонту машуфів, якого називають галаф (gallaf)[5]. Важливість машуфів на півдні Іраку робить їх популярною темою віршів, пісень та оповідань[6].
Використання машуфів стрімко скоротилося в XX ст. через осушення іракських боліт. Болота, які займали у 1950 році площу в 20 000 км2 були зменшені до 9000 км2 в 1970-х роках. Після війни в Перській затоці 1991 року й подальшого використання боліт як бази для невдалого антиурядового повстання проти Саддама Хусейна, останній розпочав агресивну осушувальну кампанію, що призвело до скорочення площі боліт лише до 750 км2[1]. Осушення боліт та пов'язана з цим урядова кампанія насильства проти болотяних арабів призвела до переселення майже всіх їх мешканців з цієї території. Станом на 2003 рік серед боліт залишалось проживати лише 1600 осіб і значну частину традиційної культури мааданів знищено, зокрема й використання машуфів.
Відновлення боліт після 2003 року
Після вторгнення США в Ірак у 2003 році болота почали знову повільно затоплюватись. Спочатку місцеві болотні араби самостійно здійснювали повторне затоплення, знищуючи канали та дамби. Однак згодом до цієї роботи приєднались Програма ООН з охорони навколишнього середовища та реформований уряд Іраку, тож до 2008 року більшість боліт відновили, що дало змогу повернути в користування й машуфи[7][8].
Внаслідок осушення іракських боліт і поширення моторизованих металевих та склопластикових суден, традиційне будівництво машуфів у сучасному Іраку певний час було під загрозою зникнення. У Південному Іраку залишилось менш як 50 виробників машуфів, які проживають переважно в містах Басра, Хілла та Куфа[1]. Однак, оскільки болота знову були затоплені, використання машуфів повільно почало повертатися. На болотах також відродились гоночні перегони на машуфах, особливо серед жінок[9].
У червні 2017 прем'єр-міністр Іраку Хайдер-аль-Абіді під час візиту до Аль-Чібайшу, став першим сучасним лідером Іраку, що проплив на машуфі[10].
Конструкція
Рибалки на машуфі з підвісним двигуном на зрошувальному каналі у провінції Басра
Середній сучасний машуф становить близько 1,2 метра в ширину і приблизно 6 метрів в довжину. Машуф може бути виготовлений з багатьох різних матеріалів, включаючи очерет або папірус, що росте на болотах, та з дошок таких дерев, як шовковиця, кедр та жасмин[11]. Щілини між дерев'яними дошками конопатяться бавовною і для гідроізоляції зверху корпус покривається смолою та дьогтем. Дьоготь традиційно отримують з Хіту в провінції Анбар, містечку на Євфраті, яке славилось дьогтем та бітумом з античних часів[11]. Історично будівництво машуфів було сконцентровано в містах Аль-Чибаїш і Хувайр, а також у поселеннях на березі Шатт-аль-Араб, особливо в Абу Аль-Хасіб[3]:68 і практикувалось переважно мандеями[6]. Виготовлення машуфа коштує нині від 500 до 1000 доларів США, хоча висококласні можуть досягати і 4000 $[1].
Машуфи з корпусом з просмоленого очерету зробити простіше та дешевше, ніж дерев'яні, тому їх традиційно використовували більш широко, особливо діти. Однак дерев'яні машуфи є довговічнішими (очеретяний муфт потрібно щорічно ремонтувати або навіть замінювати) і тому вони стали набагато популярнішими в останні два століття[3].
Машуфи традиційно приводяться в рух за допомогою довгої жердини, яка називається марда (المردى, marda). Марда має завдовжки 3—4 метри й виготовляється з дерева або міцного очерету. У глибшій воді також використовують весла, що називаються гаррафа (غرافة, gharrafa)[5]. Однак багато сучасних великих машуфів також оснащені підвісним двигуном[2].
Машуфи різняться за розмірами і болотні араби мають окремі терміни для різних розмірів човнів. Матавр (mataur) — це невеликий машуф, який вміщує лише одну людину (схожий на каяк) і який використовують для полювання на птахів[12]. Більші машуфи називаються буркаша або даник (الدانك, dānik) і їх використовують для перевезення очерету та вантажів або перевезення важливих шейхів[6]. Ще більші машуфи, що звуться гіуд (giood) або анья (anya), використовують для навігації великими водними шляхами, такими як Тигр і Євфрат та Шатт-аль-Араб. Гіуд часто має вітрила, штурвал, піднятий ніс і корму, і управляється професійними моряками[3]:68,70.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Машуф
.jpg)
