Під час Другої світової війни село входило до румунської зони окупації з тимчасовою румунською цивільною управою — губернаторства Трансністрія. Поблизу Павлівки існувало гетто, у якому зимою 1941—1942 років загинуло 890 буковинських та бессарабських євреїв. Павлівка також відома як «село партизанської слави», що під час окупації було тричі спалене фашистами за підтримку партизанів. У каральній акції 1944 року загинуло 66 місцевих жителів та було спалено 350 дворів.
Географія
Відстань від села Павлівка до центру громади Крижопіль становить 17 км, до залізничної станції (зупинного пункту) Щербакове — 8 км. На захід від села бере початок річка Дохна, на південному заході також починається її притока — Криниця-В'язова. У Павлівці в Дохну впадає ще одна притока — Панська Долина. Поблизу села знаходиться ботанічний заказник місцевого значення Цибулівська Дача та ботанічна пам'ятка природи місцевого значення Дуб-Гордій. В околицях села також починається північна частина національного природного парку «Кармелюкове Поділля».
За описом 1901 року, село Павлівка було розташоване в глибокому яру, на дні якого протікала невелика річка, що брала початок із колодязя на краю села. Село знаходилося на відстані 35 верст від повітового міста Ольгопіль та 14 верст від найближчої залізничної й поштової станції Крижопіль. Павлівка була з усіх боків оточена лісами; орні землі села також розташовувалися на місці колишнього лісу, про що свідчили великі дубові пні на полях, які ще не були викорчувані. Клімат місцевості характеризувався як здоровий, ґрунт — чорноземний та родючий[1].
В Українській СРР Павлівка увійшла до Ободівського району[8], створеного в 1923 році. Ободівський район з 1923 до 1930 року входив до Тульчинської округи[9], у червні 1930 року — приєднаний до Вінницької округи[10], у вересні 1930 року — переведений у пряме підпорядкування Української СРР[11], в 1931 році — розформований із віднесенням до складу Чечельницького району[12], що з 1932 року увійшов до складу новоствореної Вінницької області[13]. У 1935 році Павлівська сільрада увійшла до відновленого Ободівського району в складі Вінницької області[14].
Під час румунської окупації (1941—1944) Ободівський район було включено до Балтського повіту губернаторства Трансністрія[15], що знаходилося під тимчасовою румунською цивільною управою.
Станом на 1946 рік Павлівка залишалася в складі Ободівського району Вінницької області[16]. У 1959 році Ободівський район було розформовано з передачею частини району до складу Крижопільського району[17]. У січні 1965 року Павлівську сільську раду було передано до складу Тростянецького району та в лютому 1965 року повернуто до Крижопільського району[18].
У подальший період Павлівка залишалася в складі Крижопільського району Вінницької області УРСР (до 1991 року) та згодом незалежної України (до адміністративно-територіальної реформи 2020 року). Село було центром Павлівської сільської ради[19].
Історія
Пам'ятки археології
Поблизу села Павлівка виявлено поселення епохи бронзи 2 тисячоліття до нашої ери (білогрудівської культури[20]). Відкрите у 2003 році археологом М. В. Потупчиком, поселення включене до переліку пам'яток археології місцевого значення Вінницької області[21].
Село Павлівка відоме із середини XVIII століття[22]. Перша історична згадка про місцеву парафію датується 1770 роком, коли була видана ерекція про наділення церкви цього села землею місцевим землевласником Вінцентієм Потоцьким у місті Немирів[1].
У 1858 році неподалік від старого храму була побудована нова церква коштом колишнього поміщика Ієроніма Собанського (сина Каєтана Собанського) та селян. Церква цегляна, на кам'яному фундаменті; освячена на честь Різдва Пресвятої Богородиці[1].
У квітні 1861 року селяни Павлівки доєдналися до виступу селян містечка Жабокрич, які відмовилися від виконання повинностей на користь поміщиків унаслідок незадоволення умовами селянської реформи 1861 року. Виступ розповсюдився на сусідні села, такі як Тернівка, Зеленянка, Соколівка, Китайгород, Попелюхи, Торканівка, згодом також на інші населені пункти Ольгопольського, Брацлавського та Гайсинського повітів, із сукупним населенням до 40 тисяч селян. Виступ був придушений введеними місцевою владою військами (силами 1-го батальйону Мінського і 3-го батальйону Єлецького піхотних полків)[24][25]. Власником Павлівки на 1861 рік був Фелікс Собанський[24].
З 1866 року в парафії діяла школа грамоти; в 1892 році вона була перейменована на церковно-приходську[1]. У 1870 році в 19 верстах від Павлівки було відкрито залізничну станцію КрижопільКиєво-Балтської залізниці[6][26]. У 1899 році в 8 верстах від Павлівки також було відкрито станцію Городище (нині зупинний пункт Щербакове)[7][27]. Станом на 1901 рік основним заняттям жителів було землеробство; деякі займались шиттям взуття та бондарством[1]. У березні 1905 року відбувся селянський страйк із вимогою до поміщика про підвищення заробітної плати, страйкарям вдалося досягти тимчасових поступок[22].
Станом на 1898—1905 роки власницею села була графиня Марія Ксаверівна Потоцька[28][1][7] (онука Ієроніма Собанського, вдова Станіслава Потоцького), яка проживала в містечку Високо-Литовськ Гродненської губернії (нині місто Високе, Білорусь)[28]. Загальна площа маєтку становила 1317 десятин, зокрема: садибної землі — 10 десятин 370 сажнів, орної — 693 десятини 2126 сажнів, лісу — 605 десятин 1874 сажні. Частина маєтку перебувала в управлінні, частина — в оренді. Представником маєтку був уповноважений Карл Кобринець[28].
Під час Другої світової війни, 22 липня 1941 року, Павлівка була окупована румунськими військами (гірським корпусом 3-ї румунської армії) та згодом включена в губернаторство Трансністрія, що знаходилося під тимчасовою румунською цивільною управою[15][31]. Зимою 1941—1942 років у гетто біля Павлівки загинуло 890 євреїв, депортованих із тодішніх румунських територій Бессарабії та Буковини[32]. Павлівка також відома як «село партизанської слави», що під час окупації було тричі спалене фашистами за підтримку партизанів[33][34].
За радянськими даними, 17 січня 1944 року партизанське з'єднання під командуванням Якова Мельника та кавалерійська бригада Михайла Владимирова на підступах до села знищили 35 автомашин і понад 250 ворожих солдатів та офіцерів; упродовж 17—20 січня партизани розгромили кілька німецько-румунських гарнізонів[35][36]. У ході каральної акції в період 21—23 січня 1944 року загинуло 66 жителів села, з них 6 дітей, спалено повністю — 350 дворів, 150 інших будівель[35][31]. 16 березня 1944 року Павлівка була зайнята радянськими військами (303-ю стрілецькою дивізією 73-го стрілецького корпусу 52-ї армії2-го Українського фронту)[31].
У 1966 році в селі було відкрито пам'ятку «Братська могила 66 мирних жителів села, розстріляних фашистами»[37], в 1974 році було відкрито пам'ятку «Пам'ятник 150 воїнам — односельчанам, загиблим на фронтах ВВВ»[37]. Станом на 1972 рік у Павлівці діяв колгосп «Радянська Україна», у користуванні якого було 1927 гектарів землі, зокрема орної — 1374 гектарів. Вирощувалась озима пшениця, цукрові буряки, овочеві культури. Колгосп також займався м'ясо-молочним тваринництвом і птахівництвом. У селі діяли восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека[22].
У складі незалежної України
У 2009 році в Павлівці було встановлено пам'ятний знак буковинським і бессарабським євреям, що загинули тут у листопаді 1941 — березні 1942 року[32]. Станом на 2021 рік у селі діяв навчально-виховний комплекс, що включав школу І—ІІ ступенів та дошкільний навчальний заклад[38], також діяли будинок культури й бібліотека.
За повідомленнями ЗМІ, у 2021 році жителі Павлівки виступали проти скасування посади старости села та затвердження одного старости для сіл Жабокрич і Павлівка[39], у 2022 році також виступали проти закриття дитячого садка та початкової школи[40]. У 2022 році в рамках державної програми «Інтернет-субвенція» до місцевої бібліотеки було під'єднано швидкісний Інтернет із запланованою швидкістю 100 Мб/с[41].
Церква
Храм
Церква Різдва Пресвятої Богородиці була побудована в 1858 році на кошти колишнього поміщика Ієроніма Собанського та селян, будівництво коштувало до 25 000 рублів. Місце нової церкви знаходилося неподалік від старого храму; на місці колишнього престолу було встановлено кам'яний хрест. За описом 1901 року, церква була цегляна, на кам'яному фундаменті, світла, суха та, хоч і невеликого розміру, але для парафії цілком достатня; іконостас двоярусний, різьблений[1].
Парафія
Перші відомості про місцеву парафію датуються 1770 роком, коли було видано ерекцію про наділення церкви села землею місцевим землевласником Вінцентієм Потоцьким. За даними на 1901 рік, загальна площа церковної землі становила 39 десятин 1743 сажні, зокрема: садибної землі з кладовищем і погостом — 1 десятина 2027 сажнів, орної — 27 десятин 63 сажні, під колишнім хутором — 2200 сажнів, під ставом — 2 десятини 1128 сажнів, сінокосної — 7 десятин 2027 сажнів. Притчові приміщення були побудовані в 1880 році коштом поміщика[1].
Населення
За переписом 2001 року постійне населення Павлівки становило 718 жителів (наявне населення становило 712 жителів)[42][43]. Серед постійного населення 99,58 % вказали українську мову як рідну, 0,42 % — російську[44].
Історичні дані
За даними на 1885 рік, у Павлівці було 110 дворів і 814 жителів[4].
За даними на 1893 рік, у Павлівці було 112 дворів і 1155 жителів[6].
За переписом 1897 року в Павлівці було 1496 жителів (713 чоловіків і 783 жінки), з них 1457 православних[45].
За даними на 1901 рік, у Павлівці було 1507 православних парафіян (752 чоловіки та 755 жінок) й 14 католиків[1].
За даними на 1905 рік, у Павлівці було 350 дворів і 1538 жителів[7].
За даними на 1925 рік, у Павлівці було 510 господарств і 1734 жителі[8].
За даними на 1972 рік, у Павлівці було 1373 жителі[46].
За переписом 1989 року постійне населення Павлівки становило 903 жителі (353 чоловіки і 550 жінок), наявне населення — 885 жителів (347 чоловіків і 538 жінок)[47].
Поселення епохи бронзи 2 тисячоліття до н. е. Відкрите у 2003 році М. В. Потупчиком. Пам'ятка археології місцевого значення Вінницької області[21].
Пам'ятки історії
Пам'ятка «Братська могила 66 мирних жителів села, розстріляних фашистами». Відкрито 1966 року. Пам'ятка історії місцевого значення[37].
Пам'ятка «Пам'ятник 150 воїнам — односельчанам, загиблим на фронтах ВВВ». Відкрито 1974 року. Пам'ятка історії місцевого значення[37].
Пам'ятник у селі Павлівка
Братська могила поруч із будинком культури
Меморіал розстріляним у війну жителям
Меморіал (з іншого ракурсу)
Придорожній хрест біля села
Відомі люди
Москвітенко Олександр Васильович — ветеран АТО/ООС, командир відділення Крижопілької ДСНС. Провів одинадцять місяців у російському полоні[50].
Військовослужбовці, які загинули під час російсько-української війни
Редченко Руслан Дмитрович (1994—2022) — солдат, стрілець-снайпер 2-го мотопіхотного відділення 2-го мотопіхотного взводу 2-ї мотопіхотної роти військової частини А2980. Житель Павлівки. 8 травня 2022 року потрапив під артилерійський обстріл противника біля населеного пункту Новогригорівка Миколаївської області[51].
Рябоконь Юрій Васильович (1988—2023) — солдат, розвідник 3-го розвідувального відділення 2-го механізованого батальйону. Житель Павлівки, родом з Торканівки. Загинув 9 липня 2023 року під час обстрілу поблизу населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області. Нагороджений почесним нагрудним знаком «Золотий хрест»[52].
Павлі́вка // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974 — том Вінницька область / А. Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788 с. — С. 353
Джерела
↑ абвгдежиклПавловка // Приходы и церкви Подольской епархіи / Подъ редакціею священника Евфимія Cѣцинскаго // Труды Подольскаго єпархіальнаго историко-статистическаго комитета. — Каменецъ-Подольскъ, 1901. — Вип. 9. — С. 791—792. — ХХІІІ + 1064 + 175 с.(рос. дореф.)
↑ абвПавлівка // Населені місця Поділля / Центральне статистичне управління України; Подільське губерське статистичне бюро. — Винниця : Держдрукарня ім. т. Леніна, 1925. — С. 366.
↑ абОтмена крепостного права на Украине. Сборник документов и материалов. — К. : АН УРСР, 1961. — С. 198.(рос.)
↑Лещенко М. Н. Класова боротьба в українському селі в епоху домонополістичного капіталізму (60-90-ті рр. XIX ст.). — К. : Наук. думка, 1970. — С. 99. — 304 с.
↑Архангельский А. С., Архангельский В. А. Железнодорожные станции СССР: Справочник. В двух книгах. — Кн. I. — М. : Транспорт, 1981. — С. 262. — 100 000 прим.(рос.)
↑Архангельский А. С., Архангельский В. А. Железнодорожные станции СССР: Справочник. В двух книгах. — Кн. II. — М. : Транспорт, 1981. — С. 236. — 100 000 прим.(рос.)
↑Доценко Олександер. Зимовий noxід (6.XII.1919 — 6.V.1920). — К. : Видавництво імені Олени Теліги, 2001. — С. 323—324. — 376 с. — Наказ Волинської групи від 1/5-1920 р. (Заступники полк. Пашинський і Федченко, Отаман Никонів, Нач. Штабу Сотн. Волосевич). — ISBN 966-7018-40-7.
↑Омелянович-Павленко М. Спогади командарма (1917—1920) : Документально-художнє видання / Упоряд.: М. Ковальчук. — Київ : Темпора, 2007. — С. 359, 406. — 608 с. — ISBN 966-8201-24-8.