Рашків (Молдова)

Рашків рум. Raşcov, рос. Рашково
Основні дані
Країна	Молдова (Придністров'я)
Регіон	Кам'янський район
Столиця для	Rașcov^d (комуна Молдови)
Засновано	1402
Перша згадка	1432 – місто[1]; 1442 – замок
Населення	2003 (2004 р)
Висота НРМ	60 м
GeoNames	617526
OSM	↑2607033 ·R (Придністров'я, Кам'янський район, Rașcov, Ольгопільський повіт)
Поштові індекси	MD-6627[2]
Міська влада
Мапа
Рашків Рашків (Молдова)
Рашків у Вікісховищі
Рашків у  Вікіджерелах

Рашків (рум. Raşcov, рос. Рашково, раніше Рашков) — село, центр Рашківської сільради Кам'янського району самопроголошеної Придністровської Молдавської Республіки Молдови.

Опис села

Рашків розташований у південно-східній частині Кам'янського району, на лівому березі Дністра, за 16 км від Кам'янки і за 30 км від залізничної станції Рибниця. Через село проходить автодорога Тираспіль — Кам'янка.
Чисельність населення скорочується внаслідок природного зменшення та еміграції. Так, в 1959 р. в селі проживало 3731 осіб, у 2004—2003. У Рашкові нараховується понад 800 пенсіонерів.

В етнічному відношенні переважають українці — понад 80 %, проживають також молдовани та росіяни. Мешканці села сповідують православ'я та католицизм.

Історія

Приблизно з середини Х ст. придністровські землі входять до складу Київської Русі. В 30-і роки ХІІ ст. вони стають порубіжними землями Галицько-Волинського князівства.

У 1402 році вперше в документах ВКЛ згадується фортеця (Калаур (Каравул), біля якої і виникає передмістя Рашків. На рубежі XVI—XVII ст. фортеця стає опорним пунктом для козаків, які звідси роблять набіги на Молдову, яка тоді перебувала у васальній залежності від Османської імперії. 1617 року фортеця Калаур і Рашків були спалені поляками за умовами Бушанського договору між Туреччиною та Польщею. Проте фортеця Рашків швидко відродилася.

На кресленні Боплана Рашків позначений як містечко. До 1648 року Рашків був у складі Брацлавського воєводства Польщі.
Під час Визвольної війни з 1648 року Рашків у складі Вільшанської сотні Брацлавського полку увійшов до складу Української держави, а вже з 1650 року він став сотенним містечком і Рашківська сотня увійшла до складу новоствореного Чечельницького полку. Містечко Рашків стало місцем одруження і резиденції Тимоша Хмельницького та Розанді Лупул.

1653 року у Рашкові мешкав господар Молдовський Василь Лупул під час свого тимчасового вигнання з Молдови. По смерті Тимоша Хмельницького 1653 року гетьман Богдан Хмельницький надав маєток у Рашкові його удові Розанди Лупул, дочці Василя Лупула. Саме з Рашкова козацьке війська Т. Хмельницького вирушило у похід проти валахів і трансильванців, в результаті якого були взяті Ясси.

В подальші 50-і роки XVII ст. Рашків входив до складу Брацлавського полку під керівництвом Михайла Зеленського. 1671—1676 рр. Рашків входив до складу відновленого Чечельницького полку. За умовами Журавненської польсько-турецької угоди 1676 року Рашків залишився у складі Османської імперії.

В 1711 р. армія гетьмана Пилипа Орлика здійснила переправу біля Рашкова і розпочала похід на Правобережну Україну проти російської влади.

Під час Придністровського конфлікту у селі був осередок УНСО. В селі розташовувалися унсовські казарми, штаб і вишкільний центр, була відреставрована церква. 15 травня 1992 року у селі відбулося віче українців Придністров'я^[3].

Населення

Згідно з переписом 2004-го року у Рашкові мешкало 2003 особи, з них 1743 чол., або 87 % — українці^[4].

Пам'ятки

Біля Рашкова розташований Рашковський природний комплекс — урочище з рясними карстовими відкладами, що утворюють примхливі форми.

Історично Рашків поділяється на чотири райони — Центр, Покрівка, Поділ, Млини. Архітектурними домінантами села є православний і католицький храми, в яких служба Божа відправляється й до тепер.

З історією роду Богдана Хмельницького пов'язана природна пам'ятка — «Панська криниця».

Цікаві факти

Під час своєї подорожі 1654—1656 років з Дамаску до Москви Рашків двічі відвідав патріарх Макарій Антіохійський: по дорозі до Москви — 21 (11) червня 1654 року та на зворотному шляху — 22 (12) червня 1656 року. Особливе враження на патріарха справила неабияка письменність тодішніх українців: «Починаючи з цього міста і по всій землі русів, тобто козаків, ми помітили прекрасну рису, що збудила наш подив: усі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість їхніх дружин і доньок, уміють читати й знають порядок служб тa церковні наспіви; крім того, священики навчають сиріт і не залишають їх вештатися вулицями невігласами»^[5][6].

В селі народився Жарчинський Федір Іванович — Герой Радянського Союзу.

• 
  Успенська церква
• 
  Руїни старої православної церкви
• 
  Руїни синагоги у Рашкові
• 
  Карсти

Див. також

• Поділля
• Придністров'я

Література

• Коваленко Сергій. Рашків // Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. — Том 1. — Київ: Стікс, 2008.

Примітки

1. Історичне Поділля у пізньому Середньовіччі [Архівовано 13 травня 2020 у Wayback Machine.] (вебкарта на сайті Гарвардського університету)
2. http://date.gov.md/ro/system/files/resources/2015-11/coduri%20postale%20RM.xlsx
3. УНСО: Перший посвист куль (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 8 вересня 2021. Процитовано 8 вересня 2021.
4. Ethnic composition of Transnistria 2004. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 19 серпня 2011. Процитовано 14 грудня 2015.
5. Путешествие антиохийскаго патриарха Макария в Россию в половине XVII века. Описанное его сыном архидиаконом Павлом Аллепским (по рукописи Моск. Гл. Архива М-ва Иностранных Дел) (в 2 вып.). Вып. 2. От Днестра до Москвы. / Павел Алеппский; пер. с арабского Муркоса Г. — М. : Унив. тип., — 1897. — С. 1-2 [Архівовано 22 грудня 2015 у Wayback Machine.].
6. Павло Халебський. Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 8 липня 2017.

Посилання

Зовнішні зображення
	Мапа подорожі Макарія ІІІ Україною.

• Містечко Рашків [Архівовано 2 червня 2021 у Wayback Machine.] Жарких М. І. Храми Поділля. — Київ, 2007
• Игорь Булах. Ведьма из Рашкова^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Про Рашків на сайті VOLOЦЮГИ [Архівовано 13 квітня 2014 у Wayback Machine.]
• Raszków 1.) mko // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 533. (пол.) — S. 533. (пол.)