Ві́нницька окру́га — адміністративно-територіальна одиниця Української СРР в 1923–1930 роках. Окружний центр — місто Вінниця.
На півночі округа межувала з Бердичівською округою, на сході з Уманською, на півдні з Тульчинською, на південному заході з Могилівською та на заході з Проскурівською.
Створена 7 березня 1923 року[1] в складі Подільської губернії з окружним центром у Вінниці в складі Вінницького, частин Літинського, Брацлавського, Жмеринського повітів на Поділлі та Бердичівського повіту на Київщині, у складі 18 районів:[1]
3 червня 1925 року до округи були приєднані Ситковецький (без села Шура-Метлицька) і Дашівський (без сіл Талалаївка і Хрінівка) райони розформованої Гайсинської округи.[3]
17 червня 1925 року:[2]
1 липня 1930 року:[4]
Ліквідована 15 вересня 1930 року, райони передані в пряме підпорядкування Української СРР[5].
Згідно зі Всесоюзним переписом населення 1926 року, в окрузі проживало 775 170 осіб (48,59% чоловіків і 51,41% жінок). З них 131 111 були міськими, а 644 059 сільськими жителями.
За національним складом 84% населення становили українці, 10% євреї, 2,9% росіяни, 2,5% поляки, інші національності загалом 0,6%.
Населення та національний склад районів округи за переписом 1926 року[6]
Рідна мова населення Вінницької округи за переписом 1926 року[6]