У лютому 1941 року дивізію перекинули з Нансі до району Ерфурта, Айзенаха та Бад-Зальцунгена, де підрозділи з'єднання проходило тренування, доукомлектовувалися військовою технікою й майном, а наприкінці травня її перевели до Штеттіна, де вона розпочала підготовку до перекидання на крайній Північ у Норвегію та Фінляндію.
Німці намагались прорватися фронтальним ударом на Саллу, а фінська 6-та дивізія мала намір широким обхідним маневром обійти радянські позиції з півдня та вийти до Алакуртті та Кайрали. Тим часом фінський III корпус, який займав позицію на правому фланзі армії «Норвегія», утримував 96-кілометровий фронт між Куусамо і Суомуссалмі.
6 липня 1941 року, форсувавши річку Куола, 169-та піхотна дивізія зуміла увірватися в Саллу зі сходу, але швидко була вибита. 7 липня атаки на Саллу продовжилися, і лише з відходом 122-ї стрілецької дивізії в ніч на 8 липня 1941 року на південний схід в напрямку Лампели[Прим. 4], Салла була захоплена німецькими та фінськими військами. Бригада СС «Норд», отямившись після контрнаступу радянських військ, розпочала переслідування 122-ї дивізії, а 169-та дивізія висунулась на схід, щоб не дати організувати радянським військам оборону у Кайрали, по лінії озер Ала, але не встигла — там уже окопались два полки 104-ї стрілецької дивізії.
10 липня 1941 року атаки 169-ї піхотної дивізії були відбиті, так само як і був відбитий наступ одного полку фінської 6-ї піхотної дивізії, який перерізав автомобільну дорогу та залізницю за 5 кілометрів східніше Кайрали. Німецьке командування вирішило здійснити оточення радянських військ у Кайрали, для чого розпочала наступ на північ від Кайрали силами 169-ї піхотної дивізії, яка з півдня підтримувалася підрозділами фінської 6-ї піхотної дивізії. Уже до 21 липня 1941 року командир 36-го командування генерал-лейтенантГанс Файге доповів, що максимум що можливо зробити — це опанувати радянські укріплення в Кайрали, але подальше просування до Алакуртті буде неможливим. 24 липня 1941 року німецькі та фінські частини, потрапивши під контрудар радянських військ, і зовсім визнали марними будь-які спроби вибити радянські війська з Кайрали, тому подальший наступ був припинений.
З 6 вересня 1941 року 169-та піхотна дивізія у взаємодії з 6-ю піхотною дивізією, здійснили чергову спробу штурмом опанувати радянські позиції. За винятком одного полку 169-ї піхотної дивізії, який зумів з півночі вийти до підступів висоти біля озера Верхній Верман, ніяких успіхів атакуючі не здобули. Утім, полк, який прорвався, зав'яз у боях за висоту і лише 10 вересня 1941 роки зумів її опанувати.
Бої на цьому напрямку точились ще протягом вересня-листопада 1941 року, доки командир фінського 3-го армійського корпусугенерал-лейтенантаЯ. Сііласвуо, оцінив важкі втрати угруповання та відсутність можливості щодо їхнього поповнення, не віддав наказ перейти до оборони. З того часу до літа 1944 року бойові дії на цій ділянці фронту практично не велись.
У вересні 1944 року з початком Лапландської війни, 169-та піхотна дивізія під тиском колишніх союзників, фінських військ, вимушено відступала на Савукоскі, далі на північ на Івало, з подальшим виходом на територію окупованої німцями Норвегії в Карасйок. У грудні 1944 року дивізію зосередили поблизу Нарвіка, звідки її перекинули в Мошен і в березні 1945 року формування вивели до Осло.
Наприкінці березня 1945 року дивізію зосередили на Східному фронті поблизу Люкенвальде, де вона вела бої проти військ Червоної армії. В останні дні квітня — на початку травня 1945 року розгромлена.
Georg Tessin: Verbände und Truppen der deutschen Wehrmacht und Waffen-SS im Zweiten Weltkrieg 1939—1945. Band 7. Die Landstreitkräfte 131—200. 2. Auflage. Biblio-Verlag, Bissendorf 1979, ISBN 3-7648-1173-0, S. 294f.
↑На червень 1941 року в дивізії перебувало — 370 танків, БТ-5 — 89, БТ-7 — 176, Т-26 — 18, вогнеметних Т-26 — 50 (за іншими даними загалом 105 Т-26), Т-28 — 38 і 53 бронемашини БА-10 та БА-20.
↑1 липня 1941 року в дивізії лічилось — 340 танків (30 Т-28, 199 БТ, 65 Т-26, 40 Т-27). Крім цього пізніше дивізія отримала 4 КВ-1 та 2 КВ-2.
↑Колишнє село Лампела в області Салла, яке Фінляндія передала Радянському Союзу. Наразі село нежиле. Розміщувалося на східній стороні Ванхан-Саллатунтурі вздовж річки Саллайокі, приблизно за 12 кілометрів на південь від колишнього церковного села Салла. Після воєн і територіальних поступок жителів Лампели, які залишили свої домівки, переселили в село Лапаярві Салла, яке залишилося на фінській стороні