Ща́стя — психоемоційний стан цілковитого вдоволення життям; відчуття радості, приємних емоцій та задоволення життям.
Щастя виникає внаслідок різних факторів, таких як зосередженість на хороших думках, життя в сьогоденні, пошук і досягнення своїх пристрастей, а також відчуття мети. Це не залежить від матеріальних благ чи зовнішніх обставин, а скоріше від ставлення та вибору людини. Щастя може бути невловимим, якщо його прагнути безпосередньо, але його можна знайти, коли людина зосереджується на інших аспектах життя, таких як особисте зростання, любов і правда.[1]
Щастя можна визначити як стан благополуччя, що характеризується емоціями від задоволення до сильної радості. Він включає як переживання позитивних емоцій, так і загальну оцінку задоволеності життям. Щастя часто вважають суб’єктивним досвідом, оскільки воно різниться від людини до людини залежно від індивідуальних уподобань, цінностей та обставин. Хоча важко дати єдине всеохоплююче визначення, щастя, як правило, визнається фундаментальним аспектом людського процвітання та ключовим показником хорошого життя.[2]
Поняття щастя вивчається в галузі сучасної позитивної психології. Серед науково-популярної літератури по темі можна виділити праці Зелігмана[3], Любомірскі[4] та Дінера.[5]
На думку американського психолога Абрахама Маслоу сутністю щастя є задоволення потреб. Маслоу вважає, що люди мають п'ять рівнів потреб:
По задоволенню потреб нижчого рівня виходять на перший план потреби більш вищого порядку. Щаслива людина — це людина, яка задовольняє всі потреби. Оскільки найвищою є потреба самореалізації, можна припустити, що люди щасливі — це люди самореалізовані.
Щастя — це психологічний феномен, який глибоко досліджується в біології та нейронауці. Дослідження виявили роль нейромедіаторів, гормонів, ділянок мозку та генетичних факторів у сприянні та регулюванні щастя. Розуміння цих біологічних аспектів може запропонувати розуміння механізмів, що лежать в основі щастя, і надати потенційні шляхи втручання для покращення добробуту. Наприклад, дослідження 2021 року, яке охопило понад 40 тис. сімей у Великій Британії, показало, що регулярне споживання фруктів, овочів та регулярні фізичні вправи підвищують рівень щастя, незалежно від рівня доходів, місця проживання, статі, освіти та вікової групи.[6]
Кілька нейромедіаторів і гормонів відіграють вирішальну роль у регуляції щастя та позитивних емоцій. Серед ключових гравців:
Кілька областей і мереж мозку беруть участь у переживанні та регуляції щастя, зокрема:
Також, взаємодія між генетикою та епігенетикою відіграє важливу роль у формуванні індивідуальних відмінностей у відчутті щастя та суб’єктивному благополуччі.
Кілька генетичних факторів сприяють індивідуальним відмінностям у щасті. Дослідження близнюків і сімей показали, що генетичні фактори спричиняють приблизно 30-50% варіацій суб’єктивного благополуччя.[7][8] Певні гени впливають на рівень щастя, наприклад ген транспортера серотоніну (5-HTTLPR), що бере участь у зворотному захопленні серотоніну[9], та ген катехол-О-метилтрансферази (COMT), що бере участь у розпаді дофаміну та інших нейромедіаторів.[10][11]
Епігенетичні механізми, такі як метилювання ДНК і модифікація гістонів, відіграють певну роль у регуляції експресії генів і на них можуть впливати фактори зовнішнього середовища.[12] Дослідження 2021 року, яке охопило понад 40 тис. сімей у Великій Британії, показало, що регулярне споживання фруктів, овочів та регулярні фізичні вправи підвищують рівень щастя, незалежно від рівня доходів, місця проживання, статі, освіти та вікової групи.[6]
Поняття щастя досліджували та обговорювали в різних культурах та історичних періодах. У давньогрецькій філософії щастя, або «евдемонія», вважалося кінцевою метою життя і часто асоціювалося з чеснотним і цілеспрямованим існуванням. Подібним чином у східних філософіях, таких як буддизм і даосизм, щастя досягається через усвідомленість, рівновагу та гармонію з природним світом. (див. Медитація).
Протягом всієї історії релігійні та духовні традиції також пропонували уявлення про щастя, наголошуючи на важливості чеснот, співчуття та трансцендентності. Пізніше, в епоху Просвітництва, щастя розглядалося як фундаментальне право, а такі мислителі, як Джон Лок і Томас Джефферсон, виступали за прагнення до нього як невід’ємного аспекту людської свободи.
Існують також культурні відмінності в розумінні та досвіді щастя. Наприклад, в індивідуалістичних суспільствах щастя часто асоціюється з особистими досягненнями, самовираженням та самоактуалізацією, тоді як у колективістських культурах щастя тісніше пов’язане з соціальною гармонією, приналежністю та виконанням соціальних ролей.
Філософи принаймні з часів Сократа досліджують природу щастя і його досяжності. Обидва ці питання розглядаються в контексті питання, чи залежить щастя тільки від філософської позиції, чи залежить також від зовнішніх обставин. Особливо в давні часи розуміння щастя було пов'язано з розумінням людської природи. Ми знаходимо, таким чином, різні підходи:
Щастя — це універсальний людський досвід, який досліджували, прагнули та плекали протягом всієї історії. Це складне та багатогранне поняття, яке охоплює низку позитивних емоцій, благополуччя та задоволеності життям. Прагнення до щастя є не лише особистим прагненням, а й ціллю суспільства. Щастя пов’язують із численними перевагами, включаючи покращення фізичного[13] та психічного здоров’я, підвищення продуктивності та покращення соціальних стосунків. Дослідження показали, що щасливіші люди, як правило, живуть довше, мають сильнішу імунну систему та витриваліші перед лицем труднощів. Крім того, щастя може мати позитивний вплив на суспільство, сприяючи співпраці, альтруїзму та почуттю причетності. У результаті просування щастя стало важливою метою державної політики, освіти та ініціатив на робочому місці.[2][14][15][16]
промпт: Imagine you are a happy young person. You have a wide knowledge in different sciences and cultural knowledge. You want to create an ideal Wikipedia page on Happiness. What is its plan?...Okay, write the introduction
{{cite news}}