У зв'язку з репутацією «неблагонадійного» до Санкт-Петербурзького університету вдалося вступити лише в 1912 році. Брав участь у суспільно-політичних подіях в Петрограді в 1917 році.
1920 р. його кандидатуру виставлено на посаду міністра праці в уряді Української Народної Республіки, однак він відмовився від цієї посади, залишившись радником міністра внутрішніх справ в уряді О. Х. Саліковського.
Очолював створений у Варшаві у 1934 р. Еміґраційний український комітет допомоги голодуючим в Україні. Структура діяла при Українському центральному комітеті, який гуртував петлюрівських еміґрантів у Польщі. Українські комітети допомоги з різних держав вирішили розробити книгу про Голодомор та його причини і перекласти її кількома європейськими мовами. Чикаленко у звіті, який отримала польська розвідка, спочатку відзначав, що попередній голод з 1921 р. був стихією, «незалежною від людської волі». «Голод сьогоднішньої доби є результатом свідомої соціально-національної політики комуністичної московської партії в Україні і відповіддю на неї широких мас українського населення. При допомозі брутальної сили у сільських місцевостях забрано все, що планувалось забрати, не враховуючи наслідків цих кроків для населення України», — писав Чикаленко. Він відзначав, що комітетові не вдалося залучити до співпраці більше польських громадян, як це зробили подібні структури в Болгарії, Англії, Чехословаччині та Франції. На його думку, така дійсність, була результатом політичної кон'юнктури, яка до моменту виготовлення рапорту не дозволяла публікувати в жодному польському виданні інформації про Голодомор.[2]
У 1948 р. перебрався до США. Через незатребуваність і за браком засобів до існування деякий час мусив працювати прибиральником у нью-йоркському французькому шпиталі. Викладав в Українському університеті в Нью-Йорку.
Помер у Нью-Йорку 7 березня 1965 року. Прах перевезено в Україну і перепоховано на батьківщині в селі Перешори в 1998 році, згідно із заповітом.
Праці
Автор праць «Нарис розвитку геометричного орнаменту палеолітичної доби» (1923), «Техніка орнаментування керамічних виробів мізинських неолітичних селищ» (1925), «Нарис розвитку української неолітичної мальованої кераміки — Більче Золоте» (1926).
1923 — Нарис розвитку геометричного орнаменту палеолітичної доби
1925 — Техніка орнаментування керамічних виробів мізинських неолітичних селищ
1926 — Нарис розвитку укр. неолітичної мальовничої кераміки — Більче Золоте
1931 — Соловецька каторга: Документи / Ред. Левко Чикаленко. Варшава, 1931. — 72 с.
Перша дружина — Стахевич Тетяна Сергіївна (1890—1942) (дочка Лідії Миколаївни Фігнер, племінниця Віри Миколаївни Фігнер) — історикиня. Закінчила історико-філологічний факультет Вищих жіночих Бестужівських курсів (1914), залишилась там під керівництвом М. І. Ростовцева, одружилася з Л. Є. Чикаленком (1916) і поїхала з ним в Україну. Після еміграції чоловіка повернулася з дітьми до Петрограда (1921), працювала в Музеї революції. Під час розгрому Музею 1929 року (арешти співробітників і закриття відділів «Каторги і заслання», Великої французької революції) пішла звідти. Викладала українську мову і займалася зі студентами університету. Потім викладала латину в Першому ленінградському медінституті. Померла від голоду в блокадному Ленінграді.
Дочки: Стахевич Ірина Львівна (Арися, 1918 — жовтень 1999) — інженер-технолог. Закінчила хімічний факультет Інституту кіноінженерів, отримала направлення до Шосткинської фабрики кіноплівки № 6, але не поїхала туди, оскільки обладнання заводу було евакуйоване на схід країни, а м. Шостка незабаром було зайняте німцями. Працювала на номерному заводі в Ленінграді, згодом перетвореному в НДІ. Перед відходом з роботи очолювала лабораторію. Пережила блокаду.
Стахевич Ягна Львівна (1917—1983) — геолог, працювала у ВСЕГЄІ, потім — Інституті геології Арктики, брала участь в геологічній розвідці алмазів у Якутії.
Друга дружина — Линтварьова Ксенія Георгіївна (Оксана Юріївна)[3] (16 листопада 1908, Харків[4] — 2008[5]) — від 1943 р.
Дочка: Мар'яна Львівна — лікарка, проживає в Нью-Йорку.
.svg){kind=small}
.jpg)
