Бажання ж і готовність позмагатися на другому чемпіонаті світу з футболу висловили представники 32 країн, що, зважаючи на формат фінальної частини турніру, який передбачав участь 16 збірних, обумовило необхідність попереднього проведення кваліфікаційного раунду для визначення його учасників[1].
Навіть збірна Італії, країни-господаря фінального турніру, мала вибороти право участі в ньому, єдиний раз, коли участь команди на домашньому чемпіонаті світу не була заздалегідь гарантована[1]. Діючі чемпіони світу, збірна Уругваю, відкинули можливість захисту титулу на полях Європи, загалом відмовившись від участі у чемпіонаті світу 1934 року на знак протесту проти фактичного ігнорування першого чемпіонату світу, що пройшов в Уругваї, майже всіма європейськими командами[1][2].
З 32 команд, які мали змагатися у кваліфікаційному раунді ЧС-1934, хоча б по одній грі провели 27 команд, адже три команди знялися зі змагання до його початку, після чого ще дві команди кваліфікувалися до фінальної частини світової першості автоматично. В рамках відбіркового турніру загалом відбулося 27 матчів, в яких було забито 141 гол, тобто середня результативніть склала 5,22 гола за гру[1]. Перший матч відбору відбувся між Швецією і Естонією у Стокгольмі 11 червня 1933 року, а останній — у Римі 24 травня 1934, за три дні до початку фінального турніру, коли збірна США здолала Мексику і стала останнім учасником світової першості.
Відбіркові групи розрізнялися кількістю учасників і турнірним форматом:
Група 1 мала 3 учасників. Кожна команда проводила з кожним із суперників по одній грі. До фінальної частини чемпіонату світу виходив переможець групи.
Групи 2, 3 та 5 мали по 2 учасники. Команди проводили по дві гри, одній удома і одній на виїзді. До фінальної частини чемпіонату світу виходили переможці груп.
Група 4 мала 3 учасників. Кожна команда проводила з кожним із суперників по дві гри. До фінальної частини чемпіонату світу виходили команди, що посіли перше і друге місця.
Групи 6, 7 та 8 мали по 3 учасники. Кожна команда проводила з кожним із суперників по одній грі. До фінальної частини чемпіонату світу виходили команди, що посіли перше і друге місця.
Групи 9 та 10 мали по 2 учасники. До фінальної частини чемпіонату світу виходив переможець групи. В обох випадках по одній команді у кожній з груп (збірні Перу і Чилі) знялися зі змагання до його початку, тож їх суперники, відповідно збірні Бразилії і Аргентини, кваліфікуалися автоматично.
Група 11 мала 4 учасників, змагання відбувалося у три раунди:
Перший раунд: збірна Гаїті проводила три матчі проти Куби. Переможець виходив до Другого раунду.
Другий раунд: збірна Мексики проводила три гри проти переможця Першого раунду. Переможець виходив до Фінального раунду.
Фінальний раунд: збірна США і переможець Другого раунду за результатом єдиної гри полі між собою на нейтральному визначали учасника фінальної частини чемпіонату світу.
Група 12 мала 3 учасників. Після того, як один з учасників, збірна Туреччини, знялася зі змагання до його початку, переможець групи, що виходив до фінальної частини чемпіонату світу, визначався за підсумком двох ігор між двома командами, що залишилися, по одній вдома і на виїзді.
Збірна Польщі не змогла прибути до Праги на гру-відповідь, оскільки польський уряд відмовив гравцяв у наданні виїзних віз з політичних причин. Тому Чехословаччина кваліфікувалася без проведення другої гри[4].
Остання гра між Німеччиною і Францією не проводилася, адже на той час обидві команди вже забезпечила собі два перші місця у підсумковій турнірній таблиці і кваліфікувалися до фінальної частини чемпіонату світу[3].
Палестинська збірна, яка брала участь у відборі на чемпіонат світу, представляла територію, на яку розповсюджувався Британський мандат у Палестині, і мала у своєму складі гравців британського і єврейського походження[8]. Фактично ця збірна була попередником збірної Ізраїлю і не має відношення до збірної Палестинської автономії, яка стала членом ФІФА 1998 року[9].
Єгипет, вигравши із сумарним рахунком 11:2, кваліфікувався до фінальної частини чемпіонату світу.
Учасники
Лише шість команд, що кваліфікувалися до фінальної частини ЧС-1934 (Аргентина, Бельгія, Бразилія, Румунія, США і Франція) були учасниками чемпіонату світу 1930 року і відповідно удруге поспіль стали учасниками світової футбольної першості[1].
Учасники кваліфікаційного раунду чемпіонату світу 1934Учасники фінального турніру чемпіонату світу 1934
↑Згідно низки джерел за збірну Румунії вийшов на поле гравець, який не мав права захищати її кольори, через що ФІФА зарахувала Швейцарії перемогу з рахунком 2:0[5][6]. Утім ФІФА надає нічию 2:2 як результат цієї зустрічі[7].
↑Матч між збірними США і Мексики відбувся в Італії лише за три дні до початку фінальної стадії чемпіонату, оскільки США запізно подали заявку на участь у ньому. Тож учасник світової першості від Північної Америки визначався безпосередньо у країні її проведення і переможець фінальної стадії відбору залишався в Італії[1].