З 1924 року виступав за «Еспаньйол». Найбільш вдалим у цьому клубі став 1929 рік — перемоги у національному кубку і чемпіонаті Каталонії. У перших двох сезонах іспанської Прімери провів 30 матчів, забив 16 м'ячів.
У складі національної збірної дебютував 22 червня 1930 року проти команди Італії. У Болоньї гості здобули вольову перемогу. Двічі Луїс Регейро зрівнював рахунок, а за три хвилини до завершення матча Марті Вентольра забив вирішальний гол — 3:2. Протягом наступних чотирьох років періодично викликався до лав головної команди країни. Навесні 1934 року зіграв у двох кваліфікаційних матчах проти португальців і потрапив до заявки на світову першість в Італії.
Другий чемпіонат світу проходив за кубковою схемою. На першому етапі іспанці впевнено перемогли збірну Бразилії, а в чвертьфіналі поступилися господарям змагань (1:1, 0:1). Вентольра грав в останньому матчі. В наступні два роки був гравцем основного складу, всього провів 12 ігор (3 забиті м'ячі).
Наступні три сезони захищав кольори «Севільї», яка у той час грала у Сегунді (другому дивізіоні).
Своєю грою привернув увагу керівництва «Барселони», до складу якої приєднався у 1933 році. Команда досить вдало виступала в чемпіонаті Каталонії, а на загальноіспанському рівні — грала у фіналі кубка 1935/36 (поразка від «Мадрида» 1:2).
Наступний сезон мав стати для Барселони «золотим», команда була за складом найсильнішою в Іспанії, але тріумфу завадила громадянська війна. Клуби Каталонії і Леванте продовжували виступати, утворивши середземноморську лігу, перемогу в якій здобула «Барселона», отримавши титул неофіційного чемпіона Іспанії.
У червні, керівництво «Барселони» відправило клуб подалі з країни в тур по Мексиці, в якому «Барса» провела 14 матчів. Потім, «синьо-гранатові» виграли «New York Tournament» в США, в якому провели матчі проти збірної Брукліна, збірної Нью-Йорка, єврейської збірної, складеної з жителів США. А наостанок провела матч проти головної команди Сполучених Штатів. Гроші, зароблені в турне, допомогли команді втриматися «на плаву», але вони й зруйнували її: багато гравців клубу не побажали повертатися на батьківщину; Марті Вентольра, Хоакін Уркіага, Фернандо Гарсія, Мігель Гуал, Хосеп Іборра, Естеве Педроль залишились у Мексиці, Фелікс де лос Херос — у США, а Доменек Балманья, Хосеп Ескола і Рамон Сабало — обрали французькі клуби.
Три сезони виступав за команду «Реал Еспанья» (чемпіон 1940 року). Потім захищав кольори «Атланте». В аматорському чемпіонаті Мексики 1940/41 клуб здобув перемогу, а Марті Вентольра — найрезультативніший гравець турніру (17 голів)[1]. В наступному сезоні — перемоги у кубку і суперкубку країни.
Партнером Вентольри в лінії атаки був Орасіо Касарін — найрезультативніший мексиканський бомбардир 40-50-х років (238 голів у чемпіонаті)[2]. В 1943 році «Атланте» став одним з фундаторів мексиканської професіональної футбольної ліги, а через чотири роки — св'яткував у ній перемогу. Марті Вентольра продовжував грати за «Атланте» до 1950 року і завершив виступи у 44 роки.