Транспорт Кайманових Островів представлений автомобільним , повітряним , водним (морським) , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа суходолу країни дорівнює 264 км² (211-те місце у світі)[1]. Форма території країни — архіпелажна, видовжена в субширотному напрямку; максимальна дистанція з півночі на південь — 55 км, зі сходу на захід — 175 км[2][3]. Географічне положення Кайманових Островів дозволяє контролювати морські транспортні шляхи в західній частині акваторії Карибського моря[4].
Загальна довжина автошляхів у Кайманових Островах, станом на 2007 рік, дорівнює 785 км з твердим покриттям (189-те місце у світі)[1].
У країні, станом на 2013 рік, діє 3 аеропорти (196-те місце у світі), з них 3 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 1 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):
У країні, станом на 2015 рік, зареєстроване 1 авіапідприємство, яке оперує 6 повітряними суднами[1].
Кайманові Острови не є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO), інтереси країни представляє метрополія — Велика Британія. Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — VP-C, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[1][5]. Аеропорти Кайманових Островів мають літерний код ІКАО, що починається з — MW[1].
Головні морські порти країни: Кайман-Брак, Джорджтаун.
Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 116 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (46-те місце у світі), з яких: балкерів — 19, суховантажів — 3, танкерів для хімічної продукції — 61, газовозів — 1, пасажирських суден — 1, нафтових танкерів — 5, рефрижераторів — 10, автовозів — 16[1].
Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 102 (Німеччини — 3, Греції — 9, Італії — 7, Японії — 23, Швейцарії — 1, Великої Британії — 2, Сполучених Штатів Америки — 57)[1].
Велика Британія здійснює управління транспортною інфраструктурою залежної країни через державний секретаріат транспорту. Станом на 28 липня 2016 року департамент в уряді Терези Мей очолювала державний секретар Кріс Грейлінг[6].
Транспорт Економіка Авіація Автомобілі Судноплавство Північна Америка Велика Британія