Share to: share facebook share twitter share wa share telegram print page

Транспорт Екваторіальної Гвінеї

Транспорт Екваторіальної Гвінеї M:
Транспортна система Екваторіальної Гвінеї (англ.)
Транспортна система Екваторіальної Гвінеї (англ.)
Територія
Площа28,0 тис. км² (146-те)
Рельєфгорбистий
Найвища точкагора Піко-Базіле (3008 м)
Повітряний
Аеропортів7 (166-те)
Наземний
Автошляхів2,9 тис. км (168-ме)
Водний
Узбережжя296 км
Трубопровідний
Трубопроводів198 км
Адміністрування
ОрганМіністерство транспорту та поштового зв'язку
Головаміністр Целестіно Боніфасіо Бакале Обіанг

Транспорт Екваторіальної Гвінеї представлений автомобільним , повітряним , водним (морським і річковим) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 28 051 км² (146-те місце у світі)[1]. Форма континентальної частини території країни (Ріо-Муні або Мбіні) — майже ідеальний прямокутник (за виключенням берегової лінії та деяких ділянок кордону по берегам річок); максимальна дистанція з півночі на південь для материкової частини — 150 км, зі сходу на захід — 220 км; відстань від материкової частини до острова Біоко — 170 км, до острова Аннобон — 500 км[2][3]. Географічне положення Екваторіальної Гвінеї дозволяє країні контролювати транспортні шляхи між Америкою, Європою та Азією з Австралією; сухопутне сполучення між країнами Центральної Африки[4].

Історія становлення і розвитку

Автомобільний

Докладніше: Автомобільний транспорт Екваторіальної Гвінеї

Загальна довжина автошляхів у Екваторіальній Гвінеї, станом на 2000 рік, дорівнює 2 880 км (169-те місце у світі)[1].

Див. також: Автошляхи Екваторіальної Гвінеї та Номерні знаки Екваторіальної Гвінеї

Повітряний

Докладніше: Цивільна авіація Екваторіальної Гвінеї

У країні, станом на 2013 рік, діє 7 аеропортів (166-те місце у світі), з них 6 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 1 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються так (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 1 (0);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 2 (1);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 1 (0);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 2 (0)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 6 авіапідприємств, які оперують 15 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 400,7 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 461,65 млн тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

Екваторіальна Гвінея є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — 3C, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[1][5]. Аеропорти Екваторіальної Гвінеї мають літерний код ІКАО, що починається з — FG[1].

Див. також: Авіакомпанії Екваторіальної Гвінеї та Аеропорти Екваторіальної Гвінеї

Водний

Докладніше: Водний транспорт Екваторіальної Гвінеї

Морський

Головні морські порти країни: Бата, Луба, Малабо. СПГ-термінали для експорту скрапленого природного газу діють на острові Біоко.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 5 морських суден з тоннажем понад 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (124-те місце у світі), з яких: суховантажів — 1, танкерів для хімічної продукції — 1, нафтових танкерів — 3[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 1 (Норвегії — 1)[1].

Трубопровідний

Загальна довжина газогонів у Екваторіальній Гвінеї, станом на 2013 рік, становила 127 км; нафтогонів — 71 км[1].

Міський громадський

Докладніше: Міський громадський транспорт Екваторіальної Гвінеї

Державне управління

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство транспорту та поштового зв'язку. Станом на 15 липня 2016 року міністерство в уряді Франсіско Асуе очолював Целестіно Боніфасіо Бакале Обіанг[6].

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н Equatorial Guinea : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 30 June. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. ↑ Атлас світу, 2005.
  3. ↑ Дубович І. А., 2008.
  4. ↑ Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
  5. ↑ (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. ↑ Equatorial Guinea : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 30 June. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література

Українською

Англійською

Російською

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Транспорт Екваторіальної Гвінеї
Управління
Наземний
Повітряний
Водний
Громадський
Kembali kehalaman sebelumnya