С14

«С14»
(СІЧ, С14, Сі4[1])
Дата заснування2009
Дата ліквідації16 березня 2020 (перейменовані в Основа майбутнього)
Типгромадське об'єднання
ГоловаКарась Євген Васильович
АдресаКиїв
CMNS: С14 у Вікісховищі

С14 (Січ, Сі4, Січ-C14) — українське праворадикальне громадське об'єднання, що декларує прихильність до українського націоналізму. Організація має на меті захист соціально-політичних та національних інтересів українців, провадить боротьбу проти проросійських сепаратистських структур та їх членів. За словами одного з лідерів об'єднання, Євгена Карася, близько 90 % членів організації — учасники новітньої російсько-української війни, ветерани військових формацій «Київ-2», «Гарпун», «ОУН», 54-го розвідувального батальйону, «ДУК ПС» та різних полків спеціального призначення[1].

Окремі дослідники, правозахисники та ЗМІ висловлюють думку про наявність в організації ознак неонацизму [⇨]. Представники об'єднання відкидають ці звинувачення та спростували в суді закид від «Громадського»[⇨]. Організація неодноразово здійснювала напади на лівих активістів, представників ЛГБТ-спільноти[2][3][4][5] та ромів[6][7].

Крім безпосередньо самої «С14» як організації політичних активістів, до мережі входять ще кілька проєктів: «Освітня асамблея», «Спілка ветеранів війни з Росією», «Національний центр правозахисту»[1], громадська організація «СІЧ-С14»[8]. Члени організації беруть участь в патрулюванні міської території Києва у складі волонтерської організації «Муніципальна варта» та підрозділів комунального підприємства «Муніципальна охорона»[9]. C14 проводила низку акцій та ініціатив: «Волонтерський центр С14», «Український мобілізаційний центр», люстраційний комітет «Ніколи знову», «Бойкот російського бізнесу», «Кубок молодого футболу», в тому числі акції прямої дії проти українофобів, комуністів, соціалістів, тощо[⇨].

Історія

Початок діяльності

Організація почала діяльність 2009 року з участі в протестах проти забудови громадського простору. Першою акцією став протест і сутички проти забудови в Києві на вул. Ахматової, 43-А. На той час якоїсь назви в організації ще не було. Вперше заявили про себе як про окрему організацію на марші УПА 14 жовтня 2011 року[1].

«Кастетна справа»

Через активну діяльність С14 на неї було скоєно низку замахів. У травні 2013-го, в Києві, спецгрупою МВС, в співпраці з «тітушками», скоєно близько двадцяти п'яти нападів на різних громадських активістів. У тому числі, сплутавши з Євгеном Карасем, зламали щелепу та пошкодили череп його брату — Володимиру Карасю. Так само помилковий напад стався на сусіда активіста Сергія Бондара у Василькові, поблизу Києва. Напади припинилися лише після того, як під час стеження і підготовки нападу на Андрія Медведька, активісти затримали і зняли на відео спецгрупу МВС[10][неавторитетне джерело].

С14 на Майдані 2013—2014 років

С14 сформували сотню самооборони імені Святослава Хороброго, що в час революції базувалася в КМДА.

11 грудня 2013 року члени сотні утримували КМДА під час нападу «Беркуту».

Сотня брала участь у багаторазових партизанських вилазках проти тітушок та міліції. С14 прославилися своєю протидією тітушкам та затриманням декількох «ескадронів смерті» — спецгруп комбінованих з представників УБОП та управління оперативної служби («7-й відділ») МВС.[11]

16 лютого 2014 року члени організації С14, очолювані Євгеном Карасем, біля КМДА здійснили напад на асистентів швейцарської журналістки та художниці Марі Басташевскі[en]. За словами постраждалого Іллі Власюка, після побиття йому також погрожували пістолетом.[12]

18 лютого 2014 року сотня самооборони Січі, на прохання медиків, захопила Центральний будинок офіцерів. Брали участь у боях біля Маріїнського парку та на Кріпосному провулку[джерело?].

Під час подій 18-21 лютого 2014 року, коли розпочалася стрільба з вогнепальної зброї, С14 відійшли з Майдану й переховувалися в посольстві Канади (що за 100 метрів від Майдану). Згодом Євген Карась пояснював це тим, що він вважав тоді, що Майдан приречений[13].

Активісти С14 у війні на сході України

З початком бойових дій на Сході С14 розіслало декілька розвідувально-аналітичних груп у гарячі міста Сходу та Півдня України з метою оцінки стану справ[джерело?].

За словами Евгена Карася, активісти С14 перебували у складі підрозділів[1]:

  1. «ОУН»
  2. «Київ-2»
  3. «Гарпун»
  4. «Азов»[відсутнє в джерелі]
  5. ДУК
  6. 54-й розвідувальний батальйон
  7. «Миротворець»[відсутнє в джерелі]

Станом на 2015 рік, двоє активістів загинули у боях. Орест Квач загинув у боях під Луганськом в «Айдарі». Владислав Дюсов загинув поблизу Широкиного, служачи в «Азові».

Справа Бузини

У червні 2015 року двох членів С14 — Андрія Медведька і Дениса Поліщука було заарештовано за підозрою у вбивстві Олеся Бузини. У грудні 2015 року суд змінив запобіжний захід щодо підозрюваних на домашній арешт[14]. Станом на травень 2019 року розгляд справи судом не було завершено[15].

Конфлікт із «Автономним опором» у Львові

Восени 2016 року С14 брали участь у конфліктній ситуації в спортивному комплексі, де тренувалися представники «Автономного Опору» у Львові[16].

Незаконна каплиця УПЦ МП біля Десятинної церкви

25 січня 2018 року близько десятка представників радикальних організацій прийшли до Десятинної церкви УПЦ МП в Києві і почали зрізати «болгаркою» конструкції каплиці на її території. Про це написали представники С14 на своїй сторінці в Facebook[17][неавторитетне джерело]. В акції також брали участь представники організацій «Традиції і порядок» та «Сокіл»[18]. Тоді ж члени С14 заблокували офіс проросійської організації «Спілки православних журналістів» (СПЖ)[19], де виявили склад сепаратистської літератури[20]. Працівники СПЖ заявили, що після того, як дехто з активістів прорвався в офіс, зник жорсткий диск[21].

Ліквідація табору ромів

16 квітня 2018 року представники «Муніципальної варти» Голосіївського району, серед яких були члени С14, пришли до ромського табору на Лисій горі у Києві з вимогою покинути його[22]. 20 квітня 2018 року члени С14 прогнали з табору тих ромів, що там лишалися, після чого спалили його[23]. За словами ромів, учасники С14 були з ножами та пістолетами, а в поліції на їхній дзвінок відповіли, що їм краще поїхати з Києва[24][25]. Голова київської поліції Андрій Крищенко в інтерв'ю назвав дії С14 «суботником» та заявив, що вони лише спалили сміття[26].

Українська Гельсінська спілка, інші правозахисні організації та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини засудили дії С14 і звернулися до поліції з вимогою розслідувати інцидент та до Голосіївської РДА з вимогою перевірити участь її працівників у подіях[27][28][29][30]. 25 квітня з'явилося відео, як роми під час погрому тікають від групи осіб[31], названої С14. Після цього поліція почала розслідувати інцидент[32].

18 липня 2018 року координатор С14 Сергій Мазур, якому вручили підозру й призначили домашній арешт, заявив, що погром здійснили не члени С14, а працівники поліції, які прийшли в табір раніше[33]. 30 жовтня 2018 року суд зняв звинувачення проти Мазура на підставі порушення процедури вручення підозри[34]. Прокуратура Києва подала апеляцію, але станом на квітень 2019 року судове засідання переносилося 6 разів[22].

Замах на координатора Січі

10 жовтня 2018 року було вчинено замах на координатора бориспільського осередку організації Сергія Мазура: до квартири було вкинуто вибуховий пристрій, внаслідок вибуху котрого серйозно постраждав батько активіста[35].

Заочний арешт лідера

Наприкінці січня 2019 року Басманний суд Москви заочно заарештував лідера організації Євгена Карася — йому інкримінують напад на російське посольство в 2016 році[36].

Напрями діяльності

Громадська діяльність

Боротьба з незаконними забудовами

У 2009 році активісти організації брали участь у боротьбі з незаконними забудовами у Києві на вул. Ахматової, 43-А[1][37][неавторитетне джерело]. С14 склали найрадикальніше (в плані тактики) крило київської ініціативи «Збережи старий Київ». Їхня діяльність призвела до посилення суперечностей серед активістів ЗСК[38].

Серед протистоянь та боїв, у яких брали участь активісти організації: протистояння за Гостинний двір[39][неавторитетне джерело] (у рамках якого був проведений навіть архітектурний конкурс[40]), за сквер на вул. Ревуцького[41][неавторитетне джерело], проти забудови на вул. Бальзака 54-А[42], біля станції метро «Театральна»[43][неавторитетне джерело] та метро «Святошино»[44], Пейзажній алеї, Андріївському узвозі та інших.

Проводилися також акції проти вирубки лісів, зокрема проти вирубки Біличанського лісу[45][неавторитетне джерело].

Боротьба за здоровий спосіб життя

Займається боротьбою з точками незаконного продажу алкоголю. Окрім показових штрафів для продавців, що збувають алкогольну продукцію неповнолітнім, активісти користуються і методами «прямої дії»[46][неавторитетне джерело].

С14 регулярно проводить марші здорової молоді з гаслами «Спорт! Здоров'я! Націоналізм!»[47][неавторитетне джерело][48] та спортивні змагання з футболу, волейболу, армреслінгу, бігу тощо[49][неавторитетне джерело][50][неавторитетне джерело].

Активісти організовують турніри з жиму штанги, як-от «Український прорив» та «Благодійна качалка», метою яких є збір коштів для української армії[51][неавторитетне джерело].

Особливого розвитку набув всеукраїнський проєкт «Кубок Молодого футболу»[52][неавторитетне джерело].

Кубок молодого футболу

«Кубок молодого футболу» — всеукраїнський чемпіонат серед школярів, організований формацією С14 у 2013 році. У кожному турнірі брало участь 16 місцевих команд, по 7 гравців у кожній (не старше 18 років).[53][неавторитетне джерело]

Відбіркові тури відбувалися у Черкасах, Львові, Харкові, Севастополі, Ужгороді, Одесі, Чернігові та Києві[джерело?]. Кожен регіональний турнір присвячено історичному герою, що уславив рідний край.

Страйки

С14 підтримала профспілкові страйки на захист трудових прав колективів Броварського алюмінієвого заводу[54][неавторитетне джерело], активісти брали участь у страйку на Полтавському ГЗК, захопили в 2012-му році офіс ДТЕК Ріната Ахметова[55][відсутнє в джерелі] для підтримки страйку шахтарів у Луганській області[56][неавторитетне джерело].

У 2017 році С14 підтримало працівників Куренівського ДЕПО[57][58][відсутнє в джерелі], телеканалу «ПравдаТУТ» та Національної опери[59][відсутнє в джерелі].

Громадські організації

Важливий пріоритетний напрямок, який започаткували С14 — створення «Освітньої асамблеї». Вони впроваджують моду на передові технології, знання та самоосвіту як серед активістів, так і в широких масах громадян в цілому[джерело?]. 29 січня 2015 року було зареєстровано громадське об'єднання з назвою: "Громадська організація «СІЧ-С14»[60].

Акції прямої дії

  • 11 червня 2017 року групою осіб із С14 було побито Дмитра Петрука — організатора нападу на керівника УІНП Володимира В'ятровича.[61]
  • 16 червня 2017 року членами С14, Правого Сектора, Цивільного Корпусу «Азов» було зірвано акцію «Соціалістичного конгресу молоді» проти перейменування проспекту Ватутіна у проспект Шухевича.[6]
  • 2 липня 2017 року, члени С14 здійснили напад на журналіста Руслана Коцабу за антиукраїнські висловлювання. Напад стався біля метро Позняки, коли журналіст прямував додому.[62]
  • 4 вересня 2017 року у центрі Києва на вулиці Грушевського, 4, учасниками С14 було розгромлено магазин люкс-меблів «Емпоріум», з якого напередодні змили графіті часів Майдану.[63]
  • 14 вересня 2017 року, група радикалів здійснила напад на весільний салон, який належить Вікторові Марченку, керівнику організації «Союз радянських офіцерів», учасники якої кликали «Русскую весну»[64]. Радикали розтрощили вітрини весільного салону та розписали його написами «сєпар».[65]
  • 25 жовтня 2017 року, члени С14 разом зі «Спілкою ветеранів війни з Росією» здійснили акцію проти водія маршрутного автобуса № 732, який відмовив матері військового у пільговому проїзді.[66]
  • 31 жовтня 2017 року невідомі активісти С14 провели акцію проти пам'ятника радянської космонавтки Валентини Терешкової, депутата Держдуми від «Единой России», яка в березні 2014 проголосувала за анексію Кримського півострову, а також входить до числа постатей, що підлягають декомунізації[джерело?].
  • 19 січня 2018 року члени C14 завадили проведенню щорічної акції пам'яті правозахисника Станіслава Маркелова та журналістки Анастасії Бабурової, вбитих російськими неонацистами[67]. Бездіяльність поліції щодо забезпечення свободи мирних зібрань у цьому випадку критикувалася українськими правозахисниками[68][69][70].
  • 4 травня 2018 року активісти С14 брали участь у громадському затриманні бразильця Рафаеля Лусваргі, що раніше воював на боці ЛНР[71], та передали його СБУ. Після цього Шевченківський суд Києва зобов'язав СБУ відкрити кримінальне провадження проти одного з лідерів С14 Євгена Карася[72].

Правозахисна діяльність

Рух за звільнення політв'язнів

Активісти С14 долучалися до акцій за звільнення політичних в'язнів України.

Серед відомих акцій: участь у кампанії «Свободу Павліченкам», акції на підтримку «васильківських терористів», Віталія Запорожця[73] та інших.

У 2016 році С14 провели успішну кампанію «Свободу патріотам»[74][неавторитетне джерело] зі звільнення підозрюваних у вбивстві Олеся Бузини Андрія Медведька та Дениса Поліщука[75]. Суд через відсутність доказів слідства відпустили хлопців на волю. У результаті кампанії було проведено понад сотню акцій по всьому світу та марші у 26 містах України. Хода у Києві налічувала близько трьох тисяч осіб[76].

С14 займається підтримкою й інших багатьох політв'язнів та бійців АТО. Завдяки діям С14 було звільнено грузинського добровольця Георгія Багішвілі[77], шведського добровольця Андреаса Карлсона[78][неавторитетне джерело], бійця полку «Миротворець» Дмитра Іващенка та багатьох інших.

«Національний центр правозахисту»

Активістами С14 створено «Національний центр правозхисту», який займається розслідуваннями злочинів КДБ[79][відсутнє в джерелі].

Акції у зв'язку з Євромайданом

Протидія Василю Паскалу

Після затримання Медведька С14 вдалося домогтися люстрації Василя Паскала[джерело?], який під час Майдану очолював зведену групу «УБОП-карний розшук-оперативна служба», які власне і організовували викрадення активістів.

У листопаді 2016 року з'явилась звістка про повернення Василя Паскала на одну з найвищих посад МВС. На знак протесту активісти С14 провели масштабну акцію на Майдані «Реформі настав повний паскал»[80]. Вочевидь через піднятий резонанс Паскала так і не відновили на посаді в лавах поліції.

«Ніколи знову»

Ініціатива «Ніколи знову» базувалася в захопленому приміщенні Комуністичної партії України.[81][неавторитетне джерело] Учасники збирали та аналізували документацію КПУ у пошуках інформації про корупційні злочини, акції українофобії, співпрацю з Росією у підготовці до збройного конфлікту.[джерело?]

Акції у зв'язку з російською агресією

Бойкот російського бізнесу

С14 організувало рух «Бойкот російських АЗС» після початку бойових дій на сході України.[82] Кампанія стартувала влітку 2014 року та тривала до вересня того ж року, оскільки зазнала репресій з боку правоохоронних органів. Активісти пропагували активний бойкот російського бізнесу в Україні[83]. Російським АЗС були завдані значні збитки[джерело?], російська компанія «Лукойл» навіть провела ребрендинг і тепер називається «AMIC Energy». Акції цієї ініціативи відбувалися у багатьох містах України, зокрема Луцьку, Дніпрі, Харкові, Одесі, Львові, Борисполі та інших.

Пізніше С14 відновило рух[84] та після кількох акцій у Києві ініціювало Всеукраїнську акцію бойкоту російських фінансових установ, підтриману багатьма містами, народними депутатами та громадськими організаціями.[85]

У рамках кампанії бойкоту російського бізнесу активісти долучалися до блокади російських фур 2016 року.

С14 продовжує регулярно проводити акції по всім містам України. Активісти приділяють більше уваги об'єктам, які маловідомі населенню як російські. Це торговельні центри, магазини одягу, заклади харчування тощо.[86]

Волонтерський центр С14

Активісти формації організували «Волонтерський центр С14»,[87][неавторитетне джерело] що кілька разів ставав об'єктом нападів кримінальних та рейдерських угрупувань[джерело?].

Спілка ветеранів війни з Росією

С14 бере участь у діяльності об'єднання бійців АТО «Спілка ветеранів війни з Росією»[88][неавторитетне джерело]

Фронтова газета «Доброволець»

Організація брала участь у видавництві фронтової газети «Доброволець»[89][неавторитетне джерело]

Співпраця з Товариством сприяння обороні України

Активно почали кампанію, яка об'єднала низку рухів та організацій з метою повернути у використання для оборонних цілей сотні об'єктів Товариства сприяння обороні України[джерело?].

Участь у політиці

Ще з часів протестів за міський простір у Києві в активістів С14 склалися товариські стосунки з Ігорем Луценком[джерело?]. Також іде співпраця з низкою інших депутатів — від «Свободи», Партія «Об'єднання „Самопоміч“», «Укропу», Володимиром Парасюком[джерело?].

С14 долучилася до «Національного маніфесту» про об'єднання зусиль, підписаного 16 березня 2017 року лідерами «Національного корпусу», «Свободи» та «Правого сектора»[90].

На виборах 2014-го року в Київраду активіст C14 Андрій Медведько зайняв 3-тє місце місце як мажоритарник у Печерському районі[джерело?]. Маючи невеликий штаб і обсяг фінансування кампанії, Андрій обійшов багатьох серйозних конкурентів.

С14 та партія «Свобода»

З метою політичного прикриття С14 тривалий час взаємодіяли з політичною партією «Свобода». На виборах 2014-го року в Київраду лідер формації С14 Євген Карась зайняв шосте місце у списку до Київради, але «Свобода» набрала голоси лише для 5-ти депутатів.

Завдяки співпраці з ВО «Свобода» активісти уникнули серйозних репресій влади Януковича[джерело?]. Декілька людей були затримані по різних справах (протест проти забудови парку в Києві, знесення пам'ятника Леніну в Полтавській області, закидання сніжками депутатів від КПУ під Верховною Радою)[91].

З літа 2014-го року С14 розірвала стосунки з ВО «Свобода»[джерело?].

Співпраця з СБУ

В листопаді 2017 року колишній активіст С14 Дмитро Різниченко звинуватив одного з лідерів організації Євгена Карася в роботі на СБУ. За словами Різниченка, 18 лютого 2014 року, коли Карась дав наказ іти з Майдану, щоб сховатися у посольстві Канади, йому подзвонили працівники СБУ[92]. Євген Карась заперечує це і стверджує, що взаємодія з СБУ в них відбувається лише під час полювань на сепаратистів[93]. В березні 2019 року про співпрацю СБУ та С14 заявив міністр внутрішніх справ Арсен Аваков[94] та колишній співробітник СБУ Іван Ступак. За словами останнього, СБУ направляла С14 на виконання певних завдань, які сама СБУ з юридичних причин не могла здійснити[95].

Оцінки та критика

Думку про те, що C14 є неонацистською організацією висловлювали різні дослідники пострадянських ультраправих рухів, політологи, а також аналітики, серед яких Андреас Умланд[96][97][98], Антон Шеховцов[99][100], Іван Качановський[101][102], Кріс Каспар де Плуг[103], Бранислав Радельїч[104] та В'ячеслав Ліхачов[105]. Ліхачов також вказував на те, що під час Майдану члени C14 оздобили захоплену будівлю КМДА прапорами і графіті, які він вважає неонацистськими[106] і продовжують їх активно використовувати:

Активісти організації використовують кельтський хрест, міжнародний символ неонацистського руху. У написанні назви організації на банерах та ілюстраціях у соціальних мережах використовується графічний символ руни «Тайваз» («Тюр»), стрілочка, спрямована вгору — символ, який використовував «Гітлерюгенд», популярний серед неонацистських молодіжних груп[1].

Багато оглядачів вважають, що назва організації пішла від праворадикального кодового гасла «14 слів»: «Ми повинні захистити існування нашого народу і майбутнє білих дітей». Дослідники Bellingcat на підтвердження цього вказували, що С14 цитувала це гасло в соцмережах, а під час організації «Кубку молодого футболу» писала, що він «лише для білих дітей»[107]. Втім, організація це відкидає[108]. Члени С14 стверджують, що цифра 14 у назві походить із того, що 14 жовтня 2011 року відбулося формування публічної колони на марші УПА на день Покрови. Тоді ж було обрано назву «С14»[109], що читається як Січ, а 14 жовтня як день Святої Покрови, що має оберігати воїнів, дня українського козацтва, вояків УПА та захисника України, тим самим заперечуючи зв'язок між назвою «C14» та праворадикальним символом 14/88[108], що їм закидають опоненти[110]. Водночас Євген Карась стверджував, що ідея для назви була запозичена в організації Максима Чайки, а тенденцію пов'язувати назву «С14» із 14/88 пояснив тим, що футбольні фанати «для себе теж мали щось бачити — „14 слів“, „збережемо майбутнє білих дітей“», а йому самому «цікаво було, щоб кожен бачив щось своє»[111]. На думку дослідника та лівого активіста Дениса Горбача, С14 «свідомо поєднує загальну „здорову патріотичну“ риторику з ледь вловимими натяками, які легко розшифровуються членами субкультури… але не звичайними громадянами»[112].

Окрім того, організацію неодноразово називали неонацистською в пресі, зокрема у Вашингтон пост[113], The Economist[114], Al Jazeera[115], Радіо Свобода[116], The Guardian, Reuters[117], Гаарец (Ізраїль)[118][119], The Nation[en][120], Global Politics (Швеція)[121], Global Research News (Канада)[122], La Croix (Франція)[123], Громадське[124] та інших.

Харківська правозахисна група, Український ПЕН[125], Європейський центр захисту прав ромів[126], чеська правозахисна організація «ROMEA[cs]»[127], британська правозахисна «Hope not Hate[en]»[128], Меморіальний музей Голокосту (США)[129] та інші також називали C14 неонацистами[130][131].

30 жовтня 2017 року голова фракції Лейбористської партії у парламенті Великої Британії Джон Краєр[en] вніс на розгляд Палати громад резолюцію, що висловлювала глибоку стурбованість некритичною публікацією в BBC про С14[108]. Стаття називалася такою, що суперечить редакційним цінностям BBC, а С14 — «крайньо-правою організацією з неонацистськими коренями»[132]. Резолюцію підписали ще дев'ять депутатів від Лейбористської, Зеленої та Шотландської національної партій.

17 жовтня 2018 року група депутатів Європарламенту внесла на розгляд текст резолюції про засудження зростання неофашистського насильства в Європі, де з-поміж іншого С14 була названа як «неонацистське угруповування», однак через тиждень при прийнятті остаточного тексту резолюції, формулювання «неонацистське» було замінено на «ультраправе»[133][134].

В листопаді 2017 року колишній активіст С14 Дмитро Різниченко (тепер — націонал-ліберал[135]) також назвав С14 неонацистською організацією[136][137].

Представники самої організації відкидають свій зв'язок із неонацистською ідеологією та причетність до тероризму[1].

Позов проти «Громадського»

2 липня 2018 року С14 подала позов до Печерського суду Києва на Громадське телебачення з метою визнання публікації, в якій їх назвали неонацистами, «недостовірною, такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію»[138][139]. Причиною став твіт англомовної служби Громадського від 4 травня 2018-го року, де організацію характеризували як «неонацистську». У твіті описувалося як представники С14 силоміць привели бразильського бойовика Рафаеля Лусваргі до СБУ.
Печерський суд відмовив у розгляді справи, оскільки подібні питання мали розглядатися в господарському суді[140]. Згодом Господарський суд Києва задовольнив позов і зобов'язав «Громадське» спростувати інформацію шляхом публікації рішення суду та стягнути на користь С14 3,5 тис. гривень судового збору[141]. Апеляційний та Верховний суд залишили у силі рішення суду першої інстанції, визнавши що поширена «Громадським телебаченням» інформація С14 «без надання належних підтверджень і доказів зазначеного, є образливою та такою, що виходить за межі виправданої критики»[138][142]. «Громадське» заявило, що буде оскаржувати рішення у Європейському суді з прав людини[143].

Реакція

Рішення Господарського суду м. Києва засудили і розкритикували як у самій Україні, так і за її межами. Зокрема правозахисна ГО «Платформа прав людини», проаналізувавши вердикт суду, дійшла до висновку, що воно порушує принципи у галузі свободи слова, які сформульовані Європейським судом з прав людини[144], а в ОБСЄ заявили про стурбованість рішенням через створений шкідливий прецедент, що нестиме загрозу незалежній журналістиці[145].

Реорганізація

Восени 2019 року Євген Карась заявив про створення нового політичного руху «Суспільство майбутнього», що має об'єднати кілька націоналістичних організацій та груп, серед яких С14, «Фенікс», ветерани добровольчого батальйону ОУН у Львові[146]. В березні 2020 року С14 заявила про перетворення на молодіжне крило руху «Суспільство майбутнього» і перейменування на «Основу майбутнього»[147].

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж и Штогрін І. «С14». Націоналісти-радикали чи неонацисти? [Архівовано 20 березня 2018 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода. — 19.03.2018
  2. ↑ Злочини та інциденти ненависті в Україні [Архівовано 22 січня 2021 у Wayback Machine.]. — К: Центр «Наш світ», 2018. — С. 35
  3. ↑ Моніторинг конфронтації та насильства ультраправих в Україні: 15.10.18 — 15.05.19 [Архівовано 22 січня 2021 у Wayback Machine.], 2019. — С. 7
  4. ↑ Праворадикальные группировки, ксенофобия и агрессия в Украине [Архівовано 22 січня 2021 у Wayback Machine.] // Доклад правозащитной платформой «Успішна варта». Киев, сентябрь 2018
  5. ↑ Відсутність гарантій фізичної безпеки як елемент дискримінації у доступі до політичних та виборчих процесів [Архівовано 22 січня 2021 у Wayback Machine.] // Доступ до виборчих та політичних процесів історично недостатньо представлених соціальних груп в Україні у 2019 році / Томіленко С. та ін. — Київ: АУП, 2019. — С. 48
  6. ↑ а б Цензор.НЕТ. Націоналісти побили учасників акції проти перейменування проспекту Ватутіна на проспект Шухевича в Києві. ФОТОрепортаж. Цензор.НЕТ (укр.). Архів оригіналу за 17 листопада 2017. Процитовано 17 листопада 2017.
  7. ↑ Мар'ян Кушнір (7 червня 2017). Справа Коцаби: активісти почнуть стріляти?. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 17 листопада 2017. Процитовано 17 листопада 2017.
  8. ↑ Лідер С14 назвав брехнею отримання організацією півмільйона від держави. ГОРДОН. 14 червня 2018. Архів оригіналу за 10 травня 2019. Процитовано 5 лютого 2020. За словами лідера націоналістичної організації С14 Євгена Карася, його об'єднання не отримало грошей від держави, а "гроші державою виділяються на проведення відкритих заходів".
    … конкурсна комісія при Міністерстві молоді та спорту України виділила 440 тис. грн на три заходи громадської організації "Освітня асамблея", серед засновників якої є Карась, і дитячий табір від ГО "Січ-С14" (один із засновників – брат лідера С14 Володимир)
  9. ↑ Патрулі «Муніципальної варти» під час карантину: право зупиняти, штрафувати чи затримувати. https://www.radiosvoboda.org/. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 17 січня 2021.
  10. ↑ Sich Ukraine (16 травня 2013). Націоналісти зловили нападників. YouTube. Архів оригіналу за 21 січня 2017. Процитовано 19 жовтня 2016.
  11. ↑ Євген Карась: "Оголошення в розшук - помста за те, що ми зловили міліцейську спецгрупу, елітний “ескадрон смерті”. Lb.ua. 8 лютого 2014. Архів оригіналу за 19 жовтня 2016. Процитовано 19 жовтня 2016.
  12. ↑ Активисты «Свободы» напали на журналистов. kievvlast.com.ua (рос.). Архів оригіналу за 16 листопада 2017. Процитовано 16 листопада 2017.
  13. ↑ "Перший раунд війни Росія програла. Готується до другого". Gazeta.ua. 25 березня 2019. Архів оригіналу за 24 грудня 2019. Процитовано 24 грудня 2019.
  14. ↑ Суд відпустив Медведька під домашній арешт. 5 канал. 31.12.2015. Архів оригіналу за 3 березня 2020. Процитовано 9 березня 2020.
  15. ↑ Справа Бузини знову забуксувала. Українська правда. 6 травня 2019. Архів оригіналу за 3 березня 2020. Процитовано 9 березня 2020.
  16. ↑ «Автономний опір» розповів подробиці нападу праворадикалів на спорткомплекс «Цитадель». Архів оригіналу за 10 листопада 2016. Процитовано 9 листопада 2016.
  17. ↑ C14 news. www.facebook.com (укр.). Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 25 січня 2018.
  18. ↑ С14 блокувала «Союз православних журналістів» і зрізала щит біля каплиці УПЦ МП. ФОТО, ВІДЕО. Новинарня (укр.). 25 січня 2018. Архів оригіналу за 5 травня 2018. Процитовано 4 травня 2018.
  19. ↑ Журналісти СПЖ зібрали прес-конференцію, на якій розповіли про візит «С14» та висловилися щодо можливих замовників акції. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 25 лютого 2018.
  20. ↑ Zaxid.net. В офісі «Союзу православних журналістів» в Києві виявили склад сепаратистської літератури. ZAXID.NET. Архів оригіналу за 5 травня 2018. Процитовано 4 травня 2018.
  21. ↑ Активісти С14 заблокували офіс СПЖ в Києві. Архів оригіналу за 26 лютого 2018. Процитовано 25 лютого 2018.
  22. ↑ а б Рік минув після погрому ромів у Києві, але жертви досі не дочекалися справедливості. amnesty.org.ua. Процитовано 24 грудня 2019.[недоступне посилання]
  23. ↑ У Києві на Лисій горі націоналісти спалили табір ромів: правозахисники заявили про дискримінацію. nv.ua. Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 24 грудня 2019.
  24. ↑ «Це розпалювання міжнаціональної ворожнечі». Націоналістична організація спалила табір ромів на Лисій Горі  | Хмарочос. Хмарочос (укр.). 23 квітня 2018. Архів оригіналу за 23 квітня 2018. Процитовано 23 квітня 2018.
  25. ↑ «Вони прийшли з ножами, битами і пістолетами». Ромська версія підпалу поселення на Лисій горі. Громадське радіо (укр.). 23 квітня 2018. Архів оригіналу за 24 квітня 2018. Процитовано 23 квітня 2018.
  26. ↑ Крищенко: На Лисій горі під час суботника спалили сміття, а не табір ромів. 112.ua (укр.). Архів оригіналу за 25 травня 2020. Процитовано 26 квітня 2018.
  27. ↑ Українська Гельсінська спілка засудила спалення табору ромів у Києві (укр.). Архів оригіналу за 23 квітня 2018. Процитовано 23 квітня 2018.
  28. ↑ Уповноважений звернулася до керівництва Національної поліції щодо проявів нетерпимості до ромської національної меншини - Ombudsman. www.ombudsman.gov.ua. Архів оригіналу за 27 квітня 2018. Процитовано 26 квітня 2018.
  29. ↑ Amnesty International вимагає розслідувати погром табору ромів на Лисій горі у Києві.  | Amnesty International в Україні. Amnesty International в Україні (амер.). 24 квітня 2018. Архів оригіналу за 26 червня 2018. Процитовано 26 квітня 2018.
  30. ↑ Заява правозахисних організацій з приводу неприпустимості ксенофобного насильства – Центр Громадянських Свобод. ccl.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 29 квітня 2018. Процитовано 28 квітня 2018.
  31. ↑ З'явилося відео розгону ромського табору на Лисій горі
  32. ↑ (www.dw.com), Deutsche Welle. Поліція розслідує напад на ромів на Лисій горі в Києві | DW | 25.04.2018. DW.COM (укр.). Процитовано 26 квітня 2018.
  33. ↑ Координатор С14 звинувачує поліцейських у погромі табору на Лисій Горі (укр.), архів оригіналу за 20 червня 2019, процитовано 22 грудня 2019
  34. ↑ Суд у Києві скасував підозру щодо погрому табору ромів учаснику С14 Мазуру. hromadske.ua. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 24 грудня 2019.
  35. ↑ Замах на координатора С14: під вартою четвертий підозрюваний. Застава — 145 тисяч. Архів оригіналу за 24 червня 2019. Процитовано 4 березня 2020.
  36. ↑ Лідера С14 заочно заарештували в Москві за напад на посольство РФ. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 5 березня 2020.
  37. ↑ Vortex C14 (11 грудня 2011). Сутичка та бурхливий протест на Ахматової 43-А. YouTube. Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 19 жовтня 2016.
  38. ↑ Дутчак О., Іщенко В. «Право на місто» або точкові протести проти точкових забудов? Дилеми міського руху на прикладі ініціативи «Збережи старий Київ» [Архівовано 24 січня 2018 у Wayback Machine.] // Спільне. — 25 квітня 2011.
  39. ↑ Sich Ukraine (11 грудня 2011). Штурм Гостиного двора. YouTube. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 19 жовтня 2016.
  40. ↑ jeka karas (3 березня 2013). Вручення призів молодим архітекторам. YouTube. Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 19 жовтня 2016.
  41. ↑ jeka karas (6 травня 2014). Бій за сквер на Ревуцького. YouTube. Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 19 жовтня 2016.
  42. ↑ jeka karas (7 березня 2013). Кияни погнали рейдерів з будівництва!. YouTube. Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 19 жовтня 2016.
  43. ↑ Vortex C14 (27 грудня 2010). Протест на "Театральній". YouTube. Архів оригіналу за 27 липня 2019. Процитовано 19 жовтня 2016.
  44. ↑ Korrespondent.net. Драка на стройке в Святошино: задержаны 30 человек (рос.). Архів оригіналу за 14 вересня 2017. Процитовано 13 вересня 2017.
  45. ↑ Streetmob14 (21 березня 2012). Націоналісти протестують проти вирубки лісу. YouTube. Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 19 жовтня 2016.
  46. ↑ rightyouth (17 листопада 2011). Націоналісти погромили ригалівку. YouTube. Архів оригіналу за 14 вересня 2020. Процитовано 19 жовтня 2016.
  47. ↑ jeka karas (30 вересня 2012). Марш здорової молоді на Лісовому масиві в Києві. YouTube. Архів оригіналу за 20 січня 2019. Процитовано 19 жовтня 2016.
  48. ↑ ТВАРА, Дарина. У Дніпрі з фаєрами та димовими шашками пройшов марш здорової молоді. Суспільство ДНІПРОГРАД. Архів оригіналу за 11 вересня 2017. Процитовано 11 вересня 2017.
  49. ↑ C14 Вінниця. www.facebook.com (укр.). Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 11 вересня 2017.
  50. ↑ C14 Вінниця. www.facebook.com (укр.). Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 11 вересня 2017.
  51. ↑ Sich Ukraine (9 жовтня 2014). "Український прорив" у Києві. Підрахунок зібраних коштів. YouTube. Процитовано 19 жовтня 2016.
  52. ↑ Дмитро Різниченко (29.07.2013). Кубок Молодого Футболу. Київ. Процитовано 11 вересня 2017.
  53. ↑ Кубок Молодого Футболу. Всеукраїнський чемпіонат. Архів оригіналу за 31 жовтня 2017. Процитовано 11 вересня 2017.
  54. ↑ jeka karas (31 січня 2013). Страйкарі пішли до Броварської міської адміністрації. YouTube. Архів оригіналу за 22 липня 2019. Процитовано 19 жовтня 2016.
  55. ↑ Сергей Тышковец (12 січня 2013). Штурм офиса компании ДТЭК Рината Ахметова в Киеве. РИА Новости–Украина. Архів оригіналу за 26 серпня 2016. Процитовано 19 жовтня 2016.
  56. ↑ jeka karas (16 січня 2013). Прес-конференція з приводу шахтарського бунту. YouTube. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 19 жовтня 2016.
  57. ↑ Київські водії тролейбусів оголосили голодування і погрожують масштабним страйком [Архівовано 12 травня 2017 у Wayback Machine.] (ВІДЕО) // Наша Версия, 07.02.2017
  58. ↑ ТСН (6 лютого 2017), Київські водії тролейбусів оголосили голодування, архів оригіналу за 22 січня 2021, процитовано 13 вересня 2017
  59. ↑ Дар'я Агапова, Анатолій Гаєвський (2 березня 2017). Під похоронний марш попрощалися з українською культурою. Gazeta.ua (укр.). Архів оригіналу за 5 вересня 2017. Процитовано 13 вересня 2017.
  60. ↑ Реєстр громадських об'єднань. Архів оригіналу за 7 липня 2019. Процитовано 3 березня 2020.
  61. ↑ Zaxid.net. Праворадикали з С14 побили організатора нападу на Володимира В’ятровича. ZAXID.NET. Архів оригіналу за 17 листопада 2017. Процитовано 16 листопада 2017.
  62. ↑ Справа Коцаби: активісти почнуть стріляти?. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 17 листопада 2017. Процитовано 17 листопада 2017.
  63. ↑ У Києві розгромили магазин, з якого змили графіті часів Майдану (ФОТО) (укр.). Архів оригіналу за 17 листопада 2017. Процитовано 17 листопада 2017.
  64. ↑ У Дніпрі суд заборонив "радянських офіцерів", які кликали "Русскую весну". dnipro.depo.ua. Архів оригіналу за 28 грудня 2017. Процитовано 17 листопада 2017.
  65. ↑ У Дніпрі розтрощили весільний салон "радянського офіцера". dnipro.depo.ua. Архів оригіналу за 17 листопада 2017. Процитовано 16 листопада 2017.
  66. ↑ Водію маршрутки у Києві, який образив матір загиблого бійця АТО, влаштували самосуд (відео). Народна Правда (укр.). 27 жовтня 2017. Архів оригіналу за 17 листопада 2017. Процитовано 16 листопада 2017.
  67. ↑ Члени С14 намагалися зірвати акцію пам'яті правозахисників Маркелова і Бабурової. 21 січня 2018. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 19 січня 2018.
  68. ↑ Ukrainian police disturbingly passive during far-right attack on Kyiv gathering in memory of Markelov & Baburova. 20 січня 2018. Архів оригіналу за 20 січня 2018. Процитовано 20 січня 2018.
  69. ↑ Звернення Центру громадянських свобод щодо акції вшанування пам’яті А. Бабурової та С. Маркелова 19 січня 2018 (Київ). 23 січня 2018. Архів оригіналу за 23 січня 2018. Процитовано 23 січня 2018.
  70. ↑ Як учасників акції пам’яті незаконно затримала поліція, а потім "впольовували" ультраправі — свідчення. 23 січня 2018. Архів оригіналу за 23 січня 2018. Процитовано 23 січня 2018..
  71. ↑ Праворадикали заявляють про затримання бразильського бойовика Лусваргі. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 29 травня 2018. Процитовано 28 травня 2018.
  72. ↑ Суд: СБУ має відкрити справу проти лідера С14 через “позбавлення волі” Лусваргі. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 29 травня 2018. Процитовано 28 травня 2018.
  73. ↑ Віталій Запорожець, який на Київщині застрелив міліціонера, вийшов на волю. ТСН. 26 лютого 2014. Архів оригіналу за 25 червня 2016. Процитовано 19 жовтня 2016.
  74. ↑ Необхідна перевірка безпеки. www.facebook.com (укр.). Процитовано 11 вересня 2017.
  75. ↑ Одного з підозрюваних у вбивстві Бузини звільнили під домашній арешт (відео), архів оригіналу за 11 вересня 2017, процитовано 11 вересня 2017
  76. ↑ У Києві мітингують на підтримку Медведька і Поліщука, підозрюваних у вбивстві Бузини. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 11 вересня 2017. Процитовано 11 вересня 2017.
  77. ↑ Георгій Багішвілі “Жорік” | Національний Центр Правозахисту. ncp-ua.com (рос.). Архів оригіналу за 11 вересня 2017. Процитовано 11 вересня 2017.
  78. ↑ C14 news. www.facebook.com (укр.). Процитовано 11 вересня 2017.
  79. ↑ ГПУ відкрила провадження проти чекіста, який убив художника УПА. ДОКУМЕНТ. Архів оригіналу за 27 квітня 2018. Процитовано 24 квітня 2018.
  80. ↑ Цензор.НЕТ. "Реформе пришел полный Паскал", - активисты протестуют на Майдане в Киеве против возвращения на службу одного из руководителей МВД времен Януковича. ВИДЕО+ФОТОрепортаж. Цензор.НЕТ (ru-RU) . Архів оригіналу за 11 вересня 2017. Процитовано 11 вересня 2017.
  81. ↑ Ініціатива "Ніколи знову". Facebook. Процитовано 19 жовтня 2016.
  82. ↑ Активісти С14 вирішили бойкотувати російський бізнес. ukranews.com (укр.). 25 березня 2017. Архів оригіналу за 12 квітня 2018. Процитовано 11 вересня 2017.
  83. ↑ Sich Ukraine (7 серпня 2014). Активний бойкот російських АЗС від С14. YouTube. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 19 жовтня 2016.
  84. ↑ Громадське телебачення (6 лютого 2016). Балаклави, гільзи й кров у Києві: бойкот російського бізнесу. YouTube. Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 19 жовтня 2016.
  85. ↑ У Києві активісти закликали бойкотувати російський бізнес. Архів оригіналу за 14 вересня 2017. Процитовано 13 вересня 2017.
  86. ↑ Цензор.НЕТ. Націоналісти пікетують столичний ТРЦ, звинувачуючи у сприянні агресору. ФОТОрепортаж. Цензор.НЕТ (укр.). Архів оригіналу за 14 вересня 2017. Процитовано 13 вересня 2017.
  87. ↑ Необхідна перевірка безпеки. www.facebook.com (укр.). Процитовано 11 вересня 2017.
  88. ↑ Необхідна перевірка безпеки. www.facebook.com (укр.). Процитовано 11 вересня 2017.
  89. ↑ Газета "Доброволець". www.facebook.com (укр.). Процитовано 11 вересня 2017.
  90. ↑ «Правий сектор», «Свобода» і «Національний корпус» підписали маніфест про об’єднання зусиль. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 11 вересня 2017. Процитовано 11 вересня 2017.
  91. ↑ Регіоналки скаржаться, що протестувальники закидали їх льодом та землею. tyzhden.ua. Архів оригіналу за 9 грудня 2017. Процитовано 8 грудня 2017.
  92. ↑ Лидера радикальных националистов из С14 обвинили в сотрудничестве с СБУ. Капитал (рос.). Архів оригіналу за 29 травня 2018. Процитовано 28 травня 2018.
  93. ↑ «С14» заперечує виконання «замовлень» СБУ. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 29 травня 2018. Процитовано 28 травня 2018.
  94. ↑ Аваков звинуватив СБУ у співпраці з С14. Архів оригіналу за 23 березня 2019. Процитовано 23 березня 2019.
  95. ↑  Силовики для кандидатів: як ГПУ, СБУ і МВС підіграють Порошенку й Тимошенко — СХЕМИ №209 на YouTube
  96. ↑ Хто такі неонацисти та чи є вони в Україні (укр.). Архів оригіналу за 7 травня 2018. Процитовано 6 травня 2018.
  97. ↑ Андреас Умланд: «Если бы не бандеровцы, Кремль изобрел бы что-то еще». Архів оригіналу за 25 жовтня 2017. Процитовано 24 жовтня 2017.
  98. ↑ Will Ukraine’s Far Right Parties Fail Again in 2019?. Foreign Policy Blogs. 27 березня 2019. Архів оригіналу за 9 листопада 2019. Процитовано 9 листопада 2019.
  99. ↑ Anton Shekhovtsov. Provoking the Euromaidan [Архівовано 24 травня 2018 у Wayback Machine.] // OpenDemocracy. — 3.12.2013
  100. ↑ Anton Shekhovtsov. From electoral success to revolutionary failure [Архівовано 23 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Eurozine. — 5.03.2014
  101. ↑ The Maidan Massacre in Ukraine: Revelations from Trials and Investigations [Архівовано 22 січня 2021 у Wayback Machine.] by Ivan Katchanovski, University of Ottawa, Canada, 2020. — P.42
  102. ↑ The far right, the Euromaidan, and the Maidan massacre in Ukraine [Архівовано 22 січня 2021 у Wayback Machine.] / Ivan Katchanovski // Journal of Labor and Society 23 (1), 2020. P. 5-29
  103. ↑ Ukraine in the Crossfire [Архівовано 22 січня 2021 у Wayback Machine.] by Chris (Kaspar) de Ploeg, Atlanta, GA: Clarity Press, Inc., 2017. — P. 38, 62
  104. ↑ The Unwanted Europeanness? Understanding Division and Inclusion in Contemporary Europe [Архівовано 27 січня 2021 у Wayback Machine.] by Branislav Radeljić, De Gruyter, 2021. — P. 132
  105. ↑ Вячеслав Лихачев. «Правый сектор» и другие: национал-радикалы и украинский политический кризис конца 2013 — начала 2014 года [Архівовано 7 серпня 2019 у Wayback Machine.] // Форум новейшей восточноевропейской истории и культуры. — 2014, Т. 11. № 2(22). — С. 93.
  106. ↑ Мовчан С. Нестандарт BBC, або сором'язливі терористи [Архівовано 5 лютого 2018 у Wayback Machine.] // Політична критика. — 19.07.2017
  107. ↑ Yes, It's (Still) OK To Call Ukraine's C14 «Neo-Nazi» [Архівовано 9 серпня 2019 у Wayback Machine.] // Bellingcat, 9.08.2019
  108. ↑ а б в Шрамович, В'ячеслав (4 липня 2017). Група С14: хулігани, які ловлять сепаратистів. BBC Україна (укр.). Архів оригіналу за 4 липня 2017. Процитовано 4 лютого 2018.
  109. ↑ «Може, в нашій країні так допустимо – без ляпаса по пиці хтось може не зрозуміти» - Карась. Громадське радіо (укр.). 26 жовтня 2017. Архів оригіналу за 4 листопада 2018. Процитовано 6 березня 2022.
  110. ↑ В Киеве избили активиста Ризниченко, он обвиняет С14. BBC Україна. 17 листопада 2017. Архів оригіналу за 4 лютого 2018. Процитовано 4 лютого 2018.
  111. ↑ Євген Карась із організації С14, про лівих опонентів, ЛГБТ, сепаратистів, СБУ і поліцію. Громадське радіо. Архів оригіналу за 4 листопада 2018. Процитовано 3 листопада 2018.
  112. ↑ Горбач, Денис. Підприємці політичного насильства: інтереси й тактики ультраправих в Україні. Спільне. Архів оригіналу за 4 листопада 2018. Процитовано 3 листопада 2018.
  113. ↑ Ukraine's ultra-right militias are challenging the government to a showdown. Архів оригіналу за 18 лютого 2018. Процитовано 4 лютого 2018.
  114. ↑ Ukraine's protestors. Maidan on my mind. A guide to the Ukrainian protestors [Архівовано 18 січня 2021 у Wayback Machine.] // The Economist
  115. ↑ Attacked and abandoned: Ukraine's forgotten Roma. Архів оригіналу за 2 лютого 2021. Процитовано 20 січня 2021.
  116. ↑ Ukrainian Nationalists Seize Brazilian Man Who Fought For Russia-Backed Separatists [Архівовано 7 серпня 2019 у Wayback Machine.] // Radio Free Europe/Radio Liberty, 04.05.2018
  117. ↑ Commentary: Ukraine's neo-Nazi problem [Архівовано 2 березня 2022 у Wayback Machine.] // Reuters, 20.05.2018
  118. ↑ Ukraine's Far Right Is Growing Increasingly Violent — Why Aren't Local Jews Concerned?. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021.
  119. ↑ Ukrainian Nationalists Strive to Shake Off Allegations of anti-Semitism. Архів оригіналу за 11 грудня 2020. Процитовано 20 січня 2021.
  120. ↑ Neo-Nazis and the Far Right Are On the March in Ukraine. Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 17 січня 2021.
  121. ↑ Våldsam nazist jagar romer och framträder hos regeringsorgan för USA i Kiev. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 17 січня 2021.
  122. ↑ Ukraine's Neo-Nazi C14 Paramilitary Recruits EU Right Wing Nationalists. Right Sector and C14 Take Over Police Functions. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 17 січня 2021.
  123. ↑ L'extrême droite s'agite en Ukraine. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021.
  124. ↑ Чому неонацисти не хочуть називати себе неонацистами | Громадське телебачення. hromadske.ua (укр.). Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 1 травня 2021.
  125. ↑ Ukrainian neo-Nazi C14 vigilantes drive out Roma families, burn their camp. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 17 січня 2021.
  126. ↑ Anti-Roma pogroms in Ukraine: on C14 and tolerating terror. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 17 січня 2021.
  127. ↑ Ukraine: Video of pogrom against Roma shows neo-Nazis chasing children, throwing rocks at them and using tear gas. Архів оригіналу за 8 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021.
  128. ↑ Ukrainian Government Minister accompanies C14 neo-Nazis inspecting Kyiv Railway Station for Roma. Архів оригіналу за 16 грудня 2020. Процитовано 20 січня 2021.
  129. ↑ Museum Expresses Deep Concern About Anti-Romani Violence and Antisemitism in Ukraine. Архів оригіналу за 19 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021.
  130. ↑ Ukrainian ‘C14’ Neo-Nazis openly offer to act as thugs for money - Human Rights in Ukraine. Human Rights in Ukraine (амер.). Архів оригіналу за 13 березня 2018. Процитовано 12 березня 2018.
  131. ↑ Ukrainian neo-Nazi C14 vigilantes drive out Roma families, burn their camp - Human Rights in Ukraine. Human Rights in Ukraine (амер.). Архів оригіналу за 23 квітня 2018. Процитовано 23 квітня 2018.
  132. ↑ Early day motion 462 - REPORTING OF UKRAINE BY THE BBC. UK Parliament (англ.). Архів оригіналу за 21 березня 2018. Процитовано 21 березня 2018.
  133. ↑ Motion for a resolution to wind up the debate on the statements by the Council and the Commissionpursuant to Rule 123(2) of the Rules of Procedureon the rise in neo-fascist violence in Europe(2018/2869)(RSP) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021.
  134. ↑ European Parliament resolution of 25 October 2018 on the rise of neo-fascist violence in Europe. Архів оригіналу за 24 грудня 2020. Процитовано 20 січня 2021.
  135. ↑ Історія кохання анархістки та націоналіста. Чи справді почуття змінили їхні погляди?. Громадське радіо (укр.). 6 лютого 2018. Архів оригіналу за 30 червня 2018. Процитовано 30 червня 2018.
  136. ↑ Телеканал 1+1 (14 травня 2018), Хто такі радикали С14, архів оригіналу за 19 травня 2018, процитовано 22 червня 2018
  137. ↑ Справа наліво: історія колишніх неонациста та анархістки (укр.). Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 31 серпня 2018.
  138. ↑ а б Інформація, в якій ГО «Громадське Телебачення» називає ГО «Січ-С14» «неонацистською групою», є образливою і виходить за межі виправданої критики – Верховний Суд. court.gov.ua (укр.). Процитовано 17 січня 2021.
  139. ↑ Праворадикальна організація С14 позивається до суду проти Громадського (укр.). Архів оригіналу за 6 липня 2018. Процитовано 5 липня 2018.
  140. ↑ Суд відмовив С14 у відкритті справи проти «Громадського ТБ» та зауважив, що спір має розглядатися у господарському суді. detector.media (укр.). Процитовано 20 липня 2018.
  141. ↑ Суд задовольнив позов праворадикальної С14 проти Громадського [Архівовано 9 серпня 2019 у Wayback Machine.] // Громадське, 6 серпня 2019
  142. ↑ Інформація, в якій ГО «Громадське Телебачення» називає ГО «Січ-С14» «неонацистською групою», є образливою і виходить за межі виправданої критики. Прес-центр Верховного суду України. 22 січня 2020. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 9 березня 2020. … поширена ГО «Громадське Телебачення» інформація про те, що ГО «Січ-С14» – «неонацистська група», без надання належних підтверджень і доказів зазначеного, є образливою та такою, що виходить за межі виправданої (допустимої) критики, з урахуванням висвітлення у пості події щодо затримання членами ГО «Січ-С14» терориста і передачу його правоохоронним органам держави, якого згодом було засуджено за відповідний злочин (участь у незаконних збройних формуваннях в Україні та терористичній організації).
  143. ↑ Справа hromadske проти С14: Верховний суд ухвалив рішення на користь праворадикалів. hromadske.ua. Архів оригіналу за 3 березня 2020. Процитовано 3 березня 2020.
  144. ↑ Аналіз справи за позовом С14 до Громадського [Архівовано 1 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Платформа прав людини
  145. ↑ Ukrainian court ruling goes against freedom of expression, states OSCE Media Freedom Representative [Архівовано 25 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Office of the OSCE Representative on Freedom of the Media
  146. ↑ Націоналісти з руху C14 оформляються в політичну партію. Архів оригіналу за 24 грудня 2019. Процитовано 24 грудня 2019.
  147. ↑ Радикалы С14 переименовали себя в "Основу будущего". www.dsnews.ua (рос.). Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 6 березня 2020.

Матеріали

Посилання

Read other articles:

Josef Panáček

Josef PanáčekFödd8 september 1937[1]Staré Město[2], TjeckienDöd5 april 2022[3] (84 år)Medborgare iTjeckoslovakien och TjeckienSysselsättningSportskytt, tränareRedigera Wikidata Josef Panáček sportskytte Nation: Tjeckoslovakien Olympiska spel Guld Montréal 1976 Skeet Josef Panáček, född 8 september 1937 i Staré Město i distriktet Uherské Hradiště i Tjeckoslovakien, död 5 april 2022[4], var en tjeckoslovakisk sportskytt. Han blev olympisk guldmedaljör i skee...

 

جنوب غرب إفريقيا

  جنوب غرب إفريقيا جنوب غرب إفريقياالعلم جنوب غرب إفريقياالشعار   الأرض والسكان إحداثيات 23°S 17°E / 23°S 17°E / -23; 17  عاصمة ويندهوك  الحكم التأسيس والسيادة التاريخ تاريخ التأسيس 1915  وسيط property غير متوفر. تعديل مصدري - تعديل   جنوب غرب أفريقيا (بالألمانية: S

 

Jacob Frank

Polish-Jewish religious leader For the Israeli politician, see Ya'akov Frank. This article has multiple issues. Please help improve it or discuss these issues on the talk page. (Learn how and when to remove these template messages) You can help expand this article with text translated from the corresponding article in Polish. Click [show] for important translation instructions. Machine translation, like DeepL or Google Translate, is a useful starting point for translations, but translators mu...

حقل بلاعيم النفطي

يفتقر محتوى هذه المقالة إلى الاستشهاد بمصادر. فضلاً، ساهم في تطوير هذه المقالة من خلال إضافة مصادر موثوق بها. أي معلومات غير موثقة يمكن التشكيك بها وإزالتها. (ديسمبر 2018) المقالة الرئيسية: بترول بلاعيم (بتروبل) حقل نفط بلاعيم هي حقل نفط في قلب سيناء ، بطاقة إنتاج 160 ألف برميل ز...

 

Файл:Трон біскупа.jpg

Опис файлу Опис Трон біскупа Джерело власна робота Автор зображення Котис Олександр Ліцензія див. нижче Ліцензування Цей твір поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 3.0 Unported. Коротко: ви можете вільно поширювати цей твір, змінювати і використовувати його в

 

Expulsión de los judíos

Expulsiones de comunidades judías en Europa entre 1100 y 1600 La expulsión de los judíos es una denominación historiográfica que se refiere a varias expulsiones de las comunidades judías que se produjeron en distintos momentos de las edades Antigua, Media y Moderna y en diferentes reinos cristianos y musulmanes. Dichas expulsiones contribuyeron a la llamada «diáspora» judía. País Fecha de la expulsión Comentario Antigua Roma c. 49-50 «Claudio había ordenado que todos los judíos...

White lighter myth

Urban legend A white disposable lighter The white lighter curse or white lighter myth is an urban legend based on the 27 Club in which it is claimed several musicians and artists died while in possession of a white disposable cigarette lighter, leading such items to become associated with bad fortune.[1][2] The myth is primarily based on the deaths of Jimi Hendrix, Janis Joplin, Jim Morrison, and Kurt Cobain. The myth has been integrated with cannabis culture.[3][4...

 

Michelle Gallen

Irish novelist Michelle GallenBornCounty TyroneOccupationWriterEducationTrinity College, DublinUniversity of StirlingWebsitewww.michellegallen.com Michelle Gallen is an Irish novelist who has written fictionalised accounts of The Troubles in her comedy novels, based on her upbringing near the border between Northern Ireland and The Republic of Ireland. She has stated that she wants to shine a light on this experience's impact on families and communities. [1] She was shortlisted for Th...

 

Xenodon neuwiedii

Species of snake Xenodon neuwiedii Conservation status Least Concern (IUCN 3.1)[1] Scientific classification Domain: Eukaryota Kingdom: Animalia Phylum: Chordata Class: Reptilia Order: Squamata Suborder: Serpentes Family: Colubridae Genus: Xenodon Species: X. neuwiedii Binomial name Xenodon neuwiediiGünther, 1863 Xenodon neuwiedii, Neuwied's false fer-de-lance, is a species of snake in the family, Colubridae. It is found in Brazil, Argentina, and Paraguay.[2] Refere...

Taxi Aéreo El Venado

Taxi Aéreo El Venado IATA-Code: - ICAO-Code: unbekannt Rufzeichen: unbekannt Gründung: 1963 Betrieb eingestellt: 1982 Sitz: Villavicencio, Kolumbien Heimatflughafen: Flughafen Villavicencio (Kolumbien) Flottenstärke: 10 Ziele: national, international Taxi Aéreo El Venado hat den Betrieb 1982 eingestellt. Die kursiv gesetzten Angaben beziehen sich auf den letzten Stand vor Einstellung des Betriebes. Taxi Aéreo El Venado, ab Mitte der 1970er-Jahre auch kurz El Venado genannt, war eine von ...

 

4th Independent Spirit Awards

4th Independent Spirit AwardsDateMarch 25, 1989SiteHollywood Roosevelt HotelLos Angeles, CaliforniaU.S.Hosted byBuck HenryHighlightsBest FilmStand and DeliverMost awardsStand and Deliver (6)Most nominationsStand and Deliver (7) ← 3rd Independent Spirit Awards 5th → The 4th Independent Spirit Awards, honoring the best in independent filmmaking for 1988, were announced on March 25, 1989[1] at the Hollywood Roosevelt Hotel in Los Angeles. It was hosted by Buck Henry...

 

2023 in Samoa

Samoa-related events during 2023 ← 2022 2021 2020 2023 in Samoa → 2024 2025 2026 Decades: 2000s 2010s 2020s See also: Other events of 2023 Timeline of Samoan history Events in the year 2023 in Samoa. Incumbents O le Ao o le Malo: Tuimalealiʻifano Vaʻaletoʻa Sualauvi II Prime Minister: Fiamē Naomi Mataʻafa Events Ongoing – COVID-19 pandemic in Samoa 24 February – 2023 Vaimauga 3 by-election[1] 23 March – 2019 Samoa assassination plot: Two men are found guilty of ...

University of Duisburg-Essen

University in Germany University of Duisburg-EssenUniversität Duisburg-EssenMottoOffen im DenkenMotto in EnglishOpen-mindedTypePublicEstablished1654; 369 years ago (1654)re-established on 1 January 2003Budget€483 million[1]ChancellorRainer AmbrosyRectorBarbara AlbertAcademic staff4,062[1]Administrative staff1,581[1]Students43,043 (2017)[2]LocationDuisburg and Essen, NRW, GermanyCampusUrban/SuburbanColours   Blue and whit...

 

RRAGA

Protein-coding gene in the species Homo sapiens RRAGAIdentifiersAliasesRRAGA, FIP-1, FIP1, RAGA, Ras related GTP binding AExternal IDsOMIM: 612194 MGI: 1915691 HomoloGene: 68522 GeneCards: RRAGA Gene location (Human)Chr.Chromosome 9 (human)[1]Band9p22.1Start19,049,427 bp[1]End19,051,025 bp[1]Gene location (Mouse)Chr.Chromosome 4 (mouse)[2]Band4|4 C4Start86,493,905 bp[2]End86,495,522 bp[2]RNA expression patternBgeeHumanMouse (ortholog)Top ex...

 

National Register of Historic Places listings in Tyrrell County, North Carolina

Map all coordinates using: OpenStreetMap Download coordinates as: KML GPX (all coordinates) GPX (primary coordinates) GPX (secondary coordinates) This list includes properties and districts listed on the National Register of Historic Places in Tyrrell County, North Carolina. Click the Map of all coordinates link to the right to view a Google map of all properties and districts with latitude and longitude coordinates in the table below.[1] Current listings        ...

Ahmed Dini Ahmed

Ahmed Dini Ahmedأحمد ديني أحمد 2° Primer ministro de Yibuti 12 de julio de 1977-5 de febrero de 1978Predecesor Hassan Gouled AptidonSucesor Barkat Gourad Hamadou Información personalNombre nativo أحمد ديني أحمدNacimiento 1932Monte Mabla, Somalia francesaFallecimiento 12 de septiembre de 2004 (71-72 años)Yibuti, YibutiNacionalidad YibutianaEtnia AfarInformación profesionalOcupación PolíticoPartido político Frente por la Restauración de la Unidad y la Democracia&...

 

Pékin

Beijing Vous lisez un « bon article » labellisé en 2010. Cet article concerne la capitale de la république populaire de Chine. Pour les autres significations, voir Pékin (homonymie). Pékin 北京 ; Beijing De haut en bas et de gauche à droite : Tian'anmen, stade national, Temple du ciel et centre national des arts du spectacle. Administration Pays Chine Statut administratif Municipalité autonome Secrétaire du PCC Yin Li Maire Yin Yong (en) Code postal 100...

 

Abdul Haris (militer)

Abdul Haris Komandan Komando Sektor IKN KoopsudnasPetahanaMulai menjabat 26 Juni 2023 PendahuluYuniarsa Aditya PermanaPenggantiPetahana Informasi pribadiLahir28 Januari 1977 (umur 47)JakartaKebangsaanIndonesiaAlma materAkademi Angkatan Udara (1998)Karier militerPihak IndonesiaDinas/cabang TNI Angkatan UdaraMasa dinas1998—sekarangPangkat Marsekal Pertama TNISatuanKorps PenerbangSunting kotak info • L • B Marsekal Pertama TNI Abdul Haris, M.M.Pol., M.M.O.A.S. ...

Air Nunavut

Air Nunavut IATA ICAO Kode panggil N/A BFF[1] AIR BAFFIN Didirikan1989PenghubungBandara Udara IqaluitArmada6[2]TujuanLayanan udara/MEDEVACKantor pusatIqaluit, Nunavut dan Ottawa, OntarioTokoh utamaJeff Mahoney (presiden) Air Nunavut merupakan nama maskapai penerbangan Kanada dengan kode penerbangan ICAO BFF. Pranala luar (Inggris) Air Nunavut Diarsipkan 2012-03-06 di Wayback Machine. at Industry Canada (Inggris) Air Nunavut Diarsipkan 2009-03-14 di Wayback Machine. at the PAIL...

 

Renault Talisman

Эта статья — об автомобиле 2015 года для европейского рынка. Об автомобиле 2012 года для китайского рынка см. Renault Samsung SM7. Renault Talisman Общие данные Производитель Renault Годы производства 2015—2022 Класс Среднеразмерный Иные обозначения Renault Samsung SM6 Дизайн и конструкция Тип ...

 

Strategi Solo vs Squad di Free Fire: Cara Menang Mudah!