Неонацизм

Націонал-соціалізм

Основні поняття

Диктатура • Вождизм • Правиця • Шовінізм • Нацистська расова політика • Мілітаризм • Антидемократизм

Ідеологія

Народний рух • «25 пунктів» • «Моя боротьба» • Недолюдина • Нюрнберзькі расові закони • Расова теорія Гюнтера • расова політика • «Міф двадцятого століття»

Історія

Товариство Тулє • Німецька робітнича партія • Третій Рейх • Ніч довгих ножів • Кришталева ніч • Друга світова війна • Остаточне вирішення чеського питання Остаточне розв'язання єврейського питання • Катастрофа європейського єврейства • Голокост • План «Ост» • Нюрнберзький процес

Персоналії

Адольф Гітлер • Відкун Квіслінг • Войтех Тука • Генріх Гіммлер • Герман Герінг • Рудольф Гесс

Організації

НСДАП • СА • СС • Гітлер'югенд • Гестапо • Вервольф • Союз німецьких дівчат • Юнгфольк • Союз дівчаток • Зимова допомога • Німецький робітничий фронт • Сила через радість • Віра та краса • Націонал-соціалістичні (мехкорпус • авіакорпус • народна благодійність • жіноча організація • союз студентів • союз лікарів • союз вчителів • союз юристів • союз допомоги жертвам війни)

Нацистські партії та рухи

Угорщина • Північний Кавказ • Бельгія • Нідерланди • Чечня • Норвегія • Латвія • Білорусь

Споріднені поняття

Фашизм • Антикомунізм • Неонацизм • фібонацизм • Інтегральний націоналізм • Нацистський окультизм

Портал: Нацистська Німеччина • Проєкт «Фашизм»

Неонацистська демонстрація у Мюнхені, Німеччина (2005)

Неонаци́зм — загальна назва політичних або соціальних рухів, які виникли після Другої світової війни та прагнуть відновити націонал-соціалізм,^{[1][2][3][4][5][6][7][8]} або ж проголошують себе послідовниками Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії (NSDAP). Термін також використовується як назва ідеології цих рухів.^[9]

Неонацизм продовжує відстоювати всі або деякі позиції нацистської ідеології. Це такі як біологічний расизм, антисемітизм, гомофобія, ейблізм, ромофобію та радикальний націоналізм^[9][10], при цьому використовуючи символи пов'язані з нацизмом, наприклад свастику та кольори нацистського прапора. Через часткову або повну заборону нацистських символів у ряді країн, використовуються різноманітні символи репліки, прототипами яких є символи нацизму. Також виражені заперечення Голокосту^[11][12], ідеалізація нацистського режиму Третього рейху та окремих його діячів, в першу чергу Адольфа Гітлера.

Неонацистські рухи поширені в більшості європейських країн, у низці країн Азії (наприклад Іран, Японія, Тайвань), Америки, в Південно-Африканській Республіці (серед білої меншини), Австралії і Новій Зеландії. У деяких країнах Європи та Латинської Америки існують закони, які забороняють про-нацистські, антисемітські та гомофобські погляди, а також повністю чи частково забороняють нацистську символіку.

Європа

Україна

^[13][14]. Найактивнішими та найагресивнішими експерти вважали ультраправі групи з числа так званого руху «Влада Білих — Скінхед Спектрум» (White Power — Skinhead Spectrum), українська філія світової екстремістської мережі «Кров і Честь» (Blood & Honor), воєнізована неонацистська секта «Світова Церква Творця Рутенія» (World Church of the Creator Ruthenia). Їх об'єднує загальна ідеологія расизму та націоналізму, яка базується на принципах установлення переваги над особами інших рас і національностей^[13]. В Інтернеті діяло не менше тридцяти вебсайтів неонацистського характеру^[15].

У другій половині 2000-х у Києві існувала націонал-соціалістична молодіжна організація Українська націонал-трудова партія, а у Харкові та на території Харківської області активно розгорнула свою діяльність Харківська обласна громадська організація «Патріот України». Діяльність цієї організації, згідно зі статутом, спрямована на відродження української націоналістичної ідеї, вшанування пам'яті борців за незалежність України (ОУН і УПА), протидію незаконній міграції мешканців країн Азії та Африки до України. Разом з тим, відповідно до програми «Патріоту України», розміщеної на тодішньому офіційному сайті, організація «виступає за монорасове мононаціональне суспільство». Її очільник Андрій Білецький прямо заявляв про те, що «український расовий соціал-націоналізм — ідеологія організації «Патріот України» (саме таку назву мала його стаття, надрукована у збірці ідеологічних робіт та програмних документів «Український соціальний націоналізм»)^{[16][значущість факту?]}.

Греція

Прапор «Золотого світанку»

Ультраправу політичну партію Золотий світанок часто позначають як неонацистську, хоча вона відкидає такі звинувачення. Кілька членів Золотої Зорі брали участь у Боснійській війні у волонтерській грецькій гвардії (GVG) і були присутні в Сребрениці під час різанини у Сребрениці.^[17] Інше грецьке неонацистське угруповання є штрасерістська «Mavros Krinos» (Μαύρος Κρίνος — Чорна лілія).

На виборах 6 травня 2012 року Золотий світанок отримали 6,97 % голосів, увійшовши в грецький парламент уперше з 21 представниками. На виборах 17 червня 2012 р. Золота Зоря отримала 6,92 % голосів, увійшовши в грецький парламент з 18 представниками.

Німеччина

Анти-нацистська демонстрація у Дрездені (2012)

У Німеччині, відразу після Другої світової війни, союзні війська і новий німецький уряд намагалися запобігти створенню нових нацистських рухів за допомогою процесу, відомого як денацифікація. Західнонімецький уряд створив суворі закони, що забороняють нацистами публічно висловлювати свої переконання та закрили їм доступ до політики. Зображення свастики була злочином, караним до одного року позбавлення волі. Загалом до 1960 року в Європі відкрита неонаціонал-соціалістична діяльність була низькою, хоча деякі колишні націонал-соціалісти зберегли свої політичні переконання і передали їх новим поколінням. Після возз'єднання Німеччини в 1990-х роках націонал-соціалістичні групи отримали більше послідовників, головним чином серед незадоволених підлітків колишньої Східної Німеччини.

За попередньою версією щорічної доповіді розвідки Німеччини (Verfassungsschutz) за 2010 рік,^[18] в той час було 25 000 правих екстремістів, які проживають у Німеччині,^[19] в тому числі 5600 неонацистів.^[20] Неонацистські організації, суміжні та похідні від них символи, заперечення Голокосту поза законом у Німеччині та караються згідно з Кримінальним кодексом Німеччини (Strafgesetzbuch § 86a) і § 130 (публічне підбурювання).

Росія

Російський неонацист у Москві на анти-ЛГБТ+ демонстрації, жовтень 2010

У 1990 році виник рух «Російська національна єдність», який обрав своїм символом свастику, досі активний (станом на 2013 рік) і який вважає себе на передовій майбутньої національної революції. Згідно з заявами самого руху, його осередки є у понад 250 містах. Рух ніколи не був офіційно зареєстрований в Росії.

Російський неонацизм також відрізняється потужним радикальним націоналізмом ^{[джерело?]}, не в останню чергу через те, що панівна роль Росії та росіян пропагувалася як в Російській імперії, так і в Радянському Союзі.

15 серпня 2007 року, в Росії був заарештований студент за підозрою у викладені в Інтернет відеозапису обезголовлення двох мусульманських робітників-мігрантів, на фоні прапора зі свастикою.^[21] Відповідальність за вчинок взяла на себе Російська Націонал-соціалістична партія.

13 членів міжрегіонального ультраправого фашистського руху «Націонал-соціалістичне суспільство» (рос. Национал-социалистическое общество) були засуджені за скоєння 28 вбивств, багатьох нападів та підготовку теракту.^[22]

Сербія

Неонацизм у Сербії, в основному, ґрунтується на національних і релігійних факторах. Nacionalni stroj (укр. Національний фронт), неонацистська організація з регіону Воєводина, організувала кілька інцидентів. Звинувачення були пред'явлені 18 провідним членам.

Швейцарія

Неонацистський спалах і зростання потужності білих скінхедів у Швейцарії спостерігається в 1990-х і 2000-х рр. Розвиток відбувався паралельно зі збільшенням присутності правого популізму.

Швеція

Неонацистська діяльність у Швеції обмежена перевагою білих груп, жодна з яких має не більш ніж кілька сотень членів. Основна неонацистська організація — Шведський Рух Опору.

Азія

Японія

Націонал-соціалістична робітнича партія Японії яп. 国家社会主義日本労働者党 — невелика неонацистська партія, що існує в Японії.^[23]

Америка

Бразилія

Декілька неонацистських банд з'явилися у Південній та Південно-східній Бразилії у 1990-х роках. Їхні вчинки привернули до них увагу ЗМІ та громадськості у 2000-х.^{[24][25][26][27][28][29][30]} Деякі члени цих банд були пов'язані з футбольними хуліганами.^[31]

Див. також

• Нацизм (націонал-соціалізм)
• Фашизм
• Неофашизм
• Социзм (соціал-націоналізм)
• Націоналізм
• Нові праві

Примітки

1. Lee McGowan (2002). The Radical Right in Germany: 1870 to the Present. Pearson Education. с. 9, 178. ISBN 0582291933. OCLC 49785551. {{cite book}}: Cite має пусті невідомі параметри: |accessdaymonth=, |accessyear= та |accessmonthday= (довідка)
2. Brigitte Bailer-Galanda; Wolfgang Neugebauer. Right-Wing Extremism in Austria: History, Organisations, Ideology. Архів оригіналу за 17 січня 2012. Right-wing extremism can be equated neither with National Socialism nor with neo-Fascism or neo-Nazism. Neo-Nazism, a legal term, is understood as the attempt to propagate, in direct defiance of the law (Verbotsgesetz), Nazi ideology or measures such as the denial, playing-down, approval or justification of Nazi mass murder, especially the Holocaust. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |accessdaymonth=, |accessyear= та |accessmonthday= (довідка)
3. Martin Frost. Neo Nazism. Архів оригіналу за 9 лютого 2012. The term neo-Nazism refers to any social or political movement seeking to revive National Socialism or a form of Fascism, and which postdates the Second World War. Often, especially internationally, those who are part of such movements do not use the term to describe themselves. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |accessdaymonth=, |accessyear= та |accessmonthday= (довідка)
4. Lee, Martin A. 1997. The Beast Reawakens. Boston: Little, Brown and Co, pp. 85-118, 214—234, 277—281, 287—330, 333—378. On Volk concept, " and a discussion of ethnonationalist integralism, see pp. 215—218
5. Peter Vogelsang & Brian B. M. Larsen (2002). Neo-Nazism. The Danish Center for Holocaust and Genocide Studies. Архів оригіналу за 9 лютого 2012. Процитовано 8 грудня 2007. Neo-Nazism is the name for a modern offshoot of Nazism. It is a radically right-wing ideology, whose main characteristics are extreme nationalism and violent xenophobia. Neo-Nazism is, as the word suggests, a modern version of Nazism. In general, it is an incoherent right-extremist ideology, which is characterised by ‘borrowing’ many of the elements that constituted traditional Nazism. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |accessdaymonth=, |accessyear= та |accessmonthday= (довідка)
6. Ondřej Cakl & Klára Kalibová (2002). Neo-Nazism. Faculty of Humanities at Charles University in Prague, Department of Civil Society Studies. Архів оригіналу за 9 лютого 2012. Процитовано 8 грудня 2007. Neo-Nazism: An ideology which draws upon the legacy of the Nazi Third Reich, the main pillars of which are an admiration for Adolf Hitler, aggressive nationalism (“nothing but the nation”), and hatred of Jews, foreigners, ethnic minorities, homosexuals and everyone who is different in some way. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |accessdaymonth=, |accessyear= та |accessmonthday= (довідка)
7. Dawidowicz, Lucy (1986). The War Against The Jews, 1933–1945. New York: Bantam Books. с. ^{[сторінка?]}. ISBN 055334532X. OCLC 26064567. {{cite book}}: Cite має пусті невідомі параметри: |accessyear=, |origmonth=, |accessmonth= та |origdate= (довідка)
8. Benz, Wolfgang (1991). Dimension des Volksmords: Die Zahl der Jüdischen Opfer des Nationalsozialismus (German) . München: Deutscher Taschenbuch Verlag. с. ^{[сторінка?]}. ISBN 3423046902. OCLC 39086159. {{cite book}}: Cite має пусті невідомі параметри: |accessyear=, |origmonth=, |accessmonth= та |origdate= (довідка)
9. Архівована копія. Архів оригіналу за 9 листопада 2007. Процитовано 16 червня 2012.
10. What is Neo-nazism?. Архів оригіналу за 26 грудня 2018. Процитовано 16 червня 2012.
11. Joseph Billig, Georges Wellers. Foreward // The Holocaust and the Neo-nazi mythomania. — NY : B. Klarsfeld Foundation. — 215 с.
12. Stephen E. Atkins. European Holocaust Denial // Holocaust denial as an international movement. — ABC-CLIO, 2009. — С. 79. — ISBN 9780313345388.
13. В Україні активізувалися радикальні молодіжні угруповання // Інформаційне агентство «УНІАН». — 13 березня 2009.
14. Геннадій Карпюк. Скінхеди б’ють першими // «Дзеркало тижня».— 23 березня 2007.
15. В Україні активізувалися радикальні молодіжні угруповання // Інформаційне агентство «УНІАН». — 13 березня 2009
16. Расизм і ксенофобія в Україні: реальність та вигадки. — Харків: «Права людини», 2009. — С. 83.
17. Unholy Alliance. Texas A&M University
18. Verfassungsschutzbericht 2010, Vorabfassung^{[недоступне посилання з квітня 2019]} Bundesministerium des Innern
19. Verfassungsschutz warnt vor getarnten Neonazis
20. Verfassungsschutzbericht 2010, Vorabfassung^{[недоступне посилання з квітня 2019]} Bundesministerium des Innern, ст. 54
21. Russian held over 'deaths' video. BBC News. 15 серпня 2007. Процитовано 3 листопада 2009.
22. В Москве вынесен приговор членам «НСО-Север».
23. Сайт партії. Архів оригіналу за 20 жовтня 2020. Процитовано 30 липня 2013.
24. To the shadow of the swastika: intolerance still ignites groups of young radicals who despise history, deny their own miscegenated race and threaten minorities. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 15 червня 2012.
25. The growth of neo-Nazi movement in Brazil. Архів оригіналу за 11 травня 2012. Процитовано 15 червня 2012.
26. Brazil thwarts neo-Nazi bomb plot
27. Brazil: Lethal infighting among neo-Nazis leads to Police raids, exposing megalomaniacal plans for «Neuland». Архів оригіналу за 29 липня 2012. Процитовано 15 червня 2012.
28. neo-Nazis arrested over gay pride bombing in São Paulo
29. The Skinhead International: Brazil. Архів оригіналу за 17 липня 2012. Процитовано 15 червня 2012.
30. Brazil sets anti-neo-Nazi commission. Архів оригіналу за 10 червня 2009. Процитовано 15 червня 2012.
31. Grêmio neo-Nazi fans arrested for attempted murder after football match

Посилання

• Борис Гонта. Приключения российских нацистов в Украине // Букви. — 13.05.2015.(рос.)
• Денис Горбач, Олесь Петик. Восхождение «Азова» // openDemocracy. — 12.02.2016.(рос.)
• Анна Гриценко. От Донбасса до «Азова»: украинское досье БОРН. // Політична критика. — 24.02.2015.(рос.)
• Олексій Кузьменко. «В Україні нацисти перемогли комуністів» — західні ЗМІ, дослідники про «історичні» закони // Голос Америки. — 21.05.2015.
• Яна Полянська. У полку «Азов» обурені заявами у Палаті представників Конгресу США // Радіо Свобода. — 12.06.2015.
• Андреас Умланд. Українські добровольчі батальйони і полк «Азов» // Критика. — Травень 2016.
• David Levine, «Congress quietly enables funding for Ukrainian neo-Nazi-led Azov Regiment», at World Socialist Web Site, 1 February 2016.(англ.)
• Tom Parfitt, «Ukraine crisis: the neo-Nazi brigade fighting pro-Russian separatists», in The Telegraph, 11 August 2014.(англ.)
• Sam Sokol, «US lifts ban on funding ‘neo-Nazi’ Ukrainian militia», in The Jerusalem Post, 18 January, 2016.(англ.)