Сибіля́нти (англ.sibilant consonants, strident consonants) — у фонетиці група передьноязикових щілинних приголосних звуків. Під час їх вимови потік повітря скеровується по жолобку на спинці язика за місцем творення на гострий кінець зубів, що спричиняє високочастотну турбулентність (зі свистом або шипінням). В українській мові позначаються літерами с, з, і шиплячими — ж, ш, ц, ч, дз, дж.
Сибілянти голосніше своїх неасибілійованих пар, велика частина їх сили припадає на більш високі частоти, ніж у інших фрикативів. Найсильніший звук — [s], його основна акустична сила доводиться на частоту 8 000 Гц, але може досягати і 10 000 Гц. У звуку [ʃ] основна частота — від 4 000 Гц до 8 000 Гц.
Як наслідок, спотворення сигналу в трактах передачі та підсилення звукових частот, що припадають на частоти сибілянтів, є доволі помітним і сприймається як різке виділення шиплячих звуків.
Bright, William (1978), Sibilants and naturalness in aboriginal California, Journal of California Anthropology, Papers in Linguistics, 1: 39—63
Dalbor, John B. (1980), Observations on Present-Day Seseo and Ceceo in Southern Spain, Hispania, American Association of Teachers of Spanish and Portuguese, 63 (1): 5—19, doi:10.2307/340806, JSTOR340806
Hualde, José Ignacio (1991), Basque phonology, London: Routledge, JSTOR340806
Obaid, Antonio H. (1973), The Vagaries of the Spanish 'S', Hispania, American Association of Teachers of Spanish and Portuguese, 56 (1): 60—67, doi:10.2307/339038, JSTOR339038
Ця таблиця містить фонетичні символи МФА, які деякі браузери можуть неправильно зображати. Якщо символи в парі, справа розміщується дзвінкий приголосний.
