Біоло́гія океа́ну (морська біологія, біологічна океанологія, біологічна океанографія) — наука, розділ біології і океанології, що вивчає життя морських організмів (біоти) і їх екологічні взаємодії. Біологія океану — частина гідробіології. Біологією океану також називають саму сукупність живих організмів, що мешкають в Світовому океані або пов'язаних з океаном.
Життя знаходиться в океані від поверхні до найбільших глибин. По типах місцепроживань розрізняють пелагічні організми, що населяють товщу води (планктон і нектон), і організми, що населяють дно океану (бентос). У океані мешкають представники майже всіх класів тварин, а багато класів відомо тільки в океані..::::::::::::::::читати далі
Навколосві́тня по́дорож Ча́рлза Да́рвіна — подорож Чарлза Роберта Дарвіна на кораблі «Бігль» у 1831—1836 роках, завдяки якій учений започаткував еволюційне вчення, поставивши біологію на досить міцну наукову основу. Поряд із відомими науковими експедиціями XIX століття ця мандрівка під командуванням капітана Роберта Фіцроя займає одне з видних місць. В історії географічних відкриттів особливе значення подорожі надають роботи зі зйомки місцевості для нанесення на мапу точних берегових обрисів південної частини Південної Америки та течії річки Санта-Крус. Однак всесвітню славу «Бігля» пов'язують саме з Чарлзом Дарвіном.
.::::::::::::::::читати далі
Абіса́ль (грец.άβυσσος — безодня) — зона чи простір морського дна, частина бенталі, яка відповідає ложу океану (з глибинами понад 2000 м) з відносно малою рухомістю води, постійною температурою (нижче 2 °C) та характерною відсутністю світла. Абісаль займає ~75 % площі дна океанів і вважається однією з найбільших екологічних одиниць. Життя представлене мікроорганізмами-хемотрофами та тваринами. Нерідко виділяють ультраабісаль — зона на глибинах понад 6000 м.
Характеризується відсутністю сонячного світла, слабкою рухливістю водних мас, постійно низькою температурою, обмеженістю джерел харчування, бідністю тваринного світу..::::::::::::::::читати далі
Обраний життєпис біології океану. Ботаніки та геоботаніки океану
Жозіас Бра́ун-Бланке́ (фр.Josias Braun-Blanquet; *3 серпня1884, Кур, Швейцарія — †20 вересня1980, Монпельє, Франція) — геоботанік XX століття, засновник і керівник франко-швейцарської (середньоєвропейської) школи геоботаніки. Створив систему класифікації рослинності, котра на сьогодні є домінуючою.
1930–1980 — директор Міжнародної станції альпійської та середземноморської геоботаніки (англ.International Station for Alpine and Mediterranean Geobotany, SIGMA) у Монпельє, де здійснює геоботанічні дослідження.
1948 — засновує і стає першим редактором журналу «Vegetatio» (сучасна назва — «Plant Ecology») — провідного періодичного видання у галузі фітоценології та екології рослин.
Браун-Бланке здійснив вагомий внесок у розвиток методів геоботанічних досліджень, сформулював цілісне уявлення про організацію рослинного покриву, сформулював принципи класифікації рослинного покриву та створив систему класифікації (еколого-флористична класифікація). У подальшому до системи Браун-Бланке приєднались чисельні наукові центри, котрі до цього використовували інші принципи класифікації, внаслідок чого система Браун-Бланке зайняла провідні позиції в геоботанічній науці.
.::::::::::::::::читати далі
Зелені водорості (Chlorophyta або Chlorophycota, Chlorophycophyta) — група еукаріотичних організмів, що налічує приблизно 20 000 видів[1], та зазвичай класифікується як відділцарстваЗелені рослини ( чи Chlorobionta NCBI, класифікація Бремера[2]). Вперше класифікація на рівні відділу виділена за забарвленням А. Пашером (Pasher) в 1914 році[3]. Історично вона класифікувалася до підцарства Нижчі рослини царства Рослини та, пізніше, царства Найпростіші. Проте, перш за все сам поділ є штучним та базується на комплексі ознак (морфологічних, цитологічних, біохімічних та даних молекулярної біології). За деякими даними, Chlorophyta відносять до нетаксономічної категорії — супергрупи Архепластид (Archaeplastida)[4].
Вважається, що Вищі рослини походять від Chlorophyta. ::::::::::::::::читати далі
Листки з плівчастими ланцетними прилистками. Чашечка чотирилиста. Пелюстки численні, звичайно трохи довші за чашолистки, білі. Поверхня плода вкрита рубцями. Насіння і міцні кореневища цього роду у вареному вигляді їстівні. Насіння у сухому стані містить до 47% крохмалю. Підсушені кореневища містить до 20% крохмалю, 5-6% глюкози, багато дубильних кислот.
В Індії лотос теж вважався священним. Стародавні індуси представляли землю у вигляді квітки лотоса. Бог індусів Брама, як і єгипетський бог Озіріс, зображується лежачим на листі лотоса; храми, присвячені їм, також прикрашаються лотосами. У міфі індусів богиня родючості Лакшмі перепливає океан на квітці лотоса. «Квіти лотоса — корабель, на якому потопаючий серед океану життя може знайти порятунок». Лотос розводять в Індії та Китаї, висіваючи насіння в мул ставків і каналів.
Один з видів (Nelumbo nucifera) священного лотоса Єгипту та Індії зростає не тільки в цих країнах. Листя ціього лотоса, що мають вид перекинутих ковпачків на довгих черешках, що стирчать з води, і його великі рожеві і пурпурні квітки можна побачити в гирлі Волги, у районі Астрахані, в дрібних затонах Каспійського моря, в гирлах річок Кури й Тереку в Закавказзі. Лотос росте і на Далекому Сході. ::::::::::::::::читати далі
Елодея (Elodea) — рід багаторічних водних рослин водокрасові (Hydrocharitaceae).
Елодея канадська в XIX столітті була занесена до Європи (вперше з'явилася в 1836 році в Ірландії), де швидко і широко розселилася (звідси назва «водяна чума»). Під Петербургом вона з'явилося в 1882 й поширилася на схід до озера Байкал.::::::::::::::::читати далі
Обрані мангрові дерева та чагарники Світового океану
Різофора (Rhizophora) — невеликий рід мангровихдерев і чагарників родини різофорових, що складається з 6 різних видів. Назва походить з двох грецьких слів, що визначають основну характеристику рослин даного роду: ῥιζο, rhizo — «корінь», і φορός, phorós — «основа». Насправді, як і у інших мангрів, у різофори коріння частково повітряне, що дозволяє їм утримувати стійке положення на мілководді в умовах солоної води, частих приливів і хиткого ґрунту.
Місцеві відмінності у фауні дозволяють виділити дві підобласті: Індійсько-Западнопацифічна підобласть і Східнопацифічна підобласть.
Сприятливі температурні умови, зумовлені великою площею мілководь, і стабільність середовища протягом багатьох геологічних періодів призвели до розвитку тут виключно багатої фауни. Деякі представники фауни:
Темний крячок (Onychoprion fuscata) здатний протриматися над океаном 3-10 років, проводячи лише невелику частку часу на поверхні води
Морські птахи — птахи, пристосовані до життя в морському середовищі. Хоча всі морські птахи в значній мірі відрізняються один від одного як за фізіологією так і поведінкою, вони часто виявляють ознаки конвергентної схожості, що говорить про їх схожу еволюцію в спільних умовах та близьких кормових нішах. Найдавніші морські птахи з'явилися ще в Крейдяний період, а ознак сучасних родин вони набули переважно в епоху Палеогена.
У порівнянні з іншими групами птахів, морські птахи, як правило, живуть довше.::::::::::::::::читати далі
Афалі́на чорномо́рська (Tursiops truncatus ponticus) — один з 3 підвидівафаліни звичайної ("пляшконосого дельфіна").
Ендемік Чорного моря, найбільше поширений навесні та влітку біля південного побережжя Криму, взимку відходить на південь.
Живе гуртами в кілька десятків особин, іноді збирається у більші зграї. Живиться дрібною придонною і пелагічною (переважно камбала та пікша) рибою, а також крабами і молюсками. За добу може з'їсти до 16 кг риби, пірнаючи за нею на глибину до 90 м. Статевої зрілості досягає у 5—6 років. Розмножується раз на два роки. Парується в лютому—квітні. Вагітність триває 12 місяців.::::::::::::::::читати далі
Пеліка́н (Pelecanus) — рід птахів ряду Пеліканоподібні (Pelecaniformes) (найбільші їх представники), що відноситься до монотиповоїродиниПеліканові (Pelecanidae).
Маса дорослого птаха пеліканів досягає 7-14 кг, розмах крил — 127–320 сантиметрів залежно від виду. В них дещо незграбний масивний тулуб, короткі ноги, довга шия та довгий дзьоб, який за довжиною в 4-5 разів переважає голову.
Самці пеліканів дещо більші за самок, і мають довший дзьоб.
Trematosauroidea — вимерла надродина водних земноводних ряду Темноспондили (Temnospondyli), що існувала протягом тріасового та юрського періоду. Ці амфібії є єдиними відомими земноводними, що пристосувались до життя у морській воді..::::::::::::::::читати далі
Креветки (Caridea) — ракоподібні ряду десятиногі раки, налічують 250 родів та біля 2 тисяч видів. Розповсюджені у всіх морях та океанах, зустрічаються у деяких прісних водоймах, найбільше видове різноманіття спостерігається у тропічних морях. В Україні зустрічаються у Чорному та Азовському морі.
Розміри від 2 до 30 см. Тіло креветок стиснуте з боків, складається з головогрудей та сегментованого черевця, яке довше голово грудей. Передні ноги мають клешні. Є три пари ногощелеп, за допомогою яких частинки їжі транспортуються до жвал, на яких знаходяться щетинки, що визначають харчову цінність їжі. Головогруди креветок попереду мають виступ — рострум, який має зубці та виступи. .::::::::::::::::читати далі
Stauromedusae — ряд сцифоїдних медуз, що складається приблизно з 36 видів, які розподілені по трьом родинам, 6 підродинам та 15 родам.
Цей ряд об'єднує сидячих медуз, що прикріплюються до субстрату стебловидним виростом на завнішній поверхні купола; завдяки такому способу життя ці медізи є найбільш незвичайними представниками класу Scyphozoa. Деякі дослідники, ґрунтуючись на такій особливості їхнього життєвого циклу, вважають їх неотенічними організмами, що вдаються до статевого розмноження, не не дійшовши до кінця трансформації у дорослу особину. Також для цього ряду характерна наявність помітної кількості примітивних анатомічних деталей, схожих на такі у медузоїдних стадії кишковопорожнинних класу Гідроїдних; це дозволяє припустити, що ряд Stauromedusae еволюційно походить від форм, близьких до класу Hydrozoa, або навіть від спільного з цим класом предка. Найзвичайнішими представниками класу є види з родів Lucernaria та Haliclystus, що мешкають переважно в холодних та помірних водах.::::::::::::::::читати далі
Кальмари (Teuthida) — ряд головоногихмолюсків. Хоча ця група вважається парафілетичною, вона зберігається у деяких класифікаціях. Зазвичай мають розміри 0,25 — 0,5 м, але гігантські кальмари роду Architeuthis можуть досягати до 20 метрів з щупальцями і є найбільшими безхребетними.
Кальмари мають обтічне торпедоподібне тіло, що дозволяє їм рухатися з великою швидкістю «хвостом» вперед, основний спосіб руху — реактивний. Уздовж тіла кальмара проходить хрящова «стрілка», що підтримує тіло. Вона називається гладіус і є рудиментом раковини.::::::::::::::::читати далі
Неміана (Nemiana simplex) — вид примітивних сидячих організмів едіакарської біоти. Скам'янілості знайдено в багатьох докембрійських відкладеннях, найчисленніші — на узбережжі Білого моря (Росія)..::::::::::::::::читати далі
Картина створена за допомогою новітніх розробок і революційних технологій. Спеціально для неї були сконструйовані 12-кілограмові камери-міні-гелікоптери для зйомок птахів.::::::::::::::::читати далі
.jpg)
