Опера Керубіні «Медея», титульна сторінка видання 1797 року
Класици́зм (англ.classicism, від лат.classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI-го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. Для історизму важливим був принцип свободи вибору — необмеженість власного, суб'єктивного трактування історичних форм[1].
Витоки класицизму в літературі
Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму.
Визначальні риси класицизму:
раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);
наслідування зразків античного мистецтва;
нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця);
обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);
у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;
аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви;
встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).
Класифікація, періодизація і місцеві школи класицизму
Місцевий варіант класицизму отримав поширення у Британії. Він був настояний на впливах творів Андреа Палладіо, але швидко втратив експериментальний характер і переродився у сухий і нудний академізм.
Навпаки, класицизм в архітектурі в Російській імперії мав витоками як італійські, так і французькі джерела, а в країні роками працювали як фрацузькі, так і італійські і швейцарські архітектори. Вони суттєво підняли рівень імперської архітектури як у містах, так і в сільських садибах привілейованого стану імперії — дворянства. Менше розповсюдження класицизм мав в російському живопису, а більше в графіці, в модах, в надргобках і монументах.
романтичний історизм — новий розвиток стилю Шинкеля було пов'язано з поразкою Наполеона в 1815 році — саме тоді архітектори задумалися про необхідність створити стиль, що відображає перемогу і торжество німецького націоналізму. І Шинкель створює новий стиль, заснований на класичних традиціях, але демонструє ідеалістичні ідеали і торжество військової доблесті[2]. До романтичного напрямку відносяться стильові спрямування, що виникли у результаті інтерпретації мотивів середньовічної, східної та народної архітектури: «аркадний стиль», неоготика, неороманізм, неовізантизм, швейцарський та орієнтальний стилі, а у кінці ХІХ ст. — перші стилізації українського та польського народного зодчества[1].
Класици́зм та ампі́р в Украї́ні — етап розвитку національної архітектури, котрий існував впродовж останньої третини 18 ст. і до середини 19 ст. Відбився також в літературі, створенні інтер'єрів і в ужитковому мистецтві.
Класифікація
Класицизм як цілісна художня система склався у Франції в 17 ст. на хвилі зміцнення і панування абсолютизму.
Тому розрізняють —
Академічний класицизм 17 ст.
Класицизм кінця 18-першої половини 19 ст. (так званий неокласицизм).
Але між ними десятиліттями існувано рококо, обірване у Франції могутньою хвилею класицизму кінця 18 ст. та революційним класицизмом, котрий існував лише у Франції.
В Європі французький класицизм співіснував з бароко, котре мало довгий період існування в Італії, Австро-Угорщині,Іспанії, Фландрії, Речі Посполитій, Україні, в Мексиці. В цих країнах рококо мало короткий термін існування і маловиразний відбиток в мистецьких жанрах за винятком Італії, митці якої доклали значних зусиль як до формування рококо, так і до його запровадження і зміцнення в мистецтві Італії та сусідніх країн.
Історично православна Україна була пов'язана з Московією, а потім з Російською імперією. Росія мала власні темпи розвитку культури з пізнім запозиченням європейських стилів. Прискорення розвитку культури відбилося в Російський імперії в короткому терміні існування бароко і ще коротшому рококо і довгому поетапному розвитку класицизму, більш притаманному монархічним державам зі значною централізацією влади на кшталт Франції. До того ж, класицизм та його естетика в Російській імперії були офіційно підтримані, дозволені і регламентовані царатом. А тому естетика класицизму була поширена і на тодішні імперські провінції — серед яких і на Україну.
Троїцька церква і дзвіниця в Яготині
Російський класицизм мав власні періоди, де розрізняють —
ампір або олександрівський класицизм (1801-1825 рр.),
пізній класицизм або миколаївський класицизм (1825-1855 рр.
Академічний класицизм 17 ст. в Україні нічим не відбився через формування і поширення бароко, котре сприяло народженню національного українського світогляду. Історично класицизм прийшов в Україну з двох його центрів : з Польщі та з Російської імперії. Україна, роздерта між декількома сусідніми державами в 18 ст., отримала цілу низку споруд в стилі класицизм, незважаючи на втрату власної політичної еліти та скорочення монументального будівництва. Постійні війни Російської імперії сприяли відсуванню кордонів держави на захід і новому перерозподілу територій між Польщею, Австро-Угорщиною та Росією. До складу російських провінцій відійшли західні землі Польсько-Литовської держави, де теж повільно проходила зміна естетики бароко на класицизм. На цих територіях була вибудована низка магнатських та дворянських садиб — Тульчин Потоцького, Серебринці М. Чацького, Верхівня Ганських, Вороновиця Грохольського, Палац Стецьких (Великі Межирічі). Панські садиби, конфісковані царатом у поляків-дворян після національно-визвольних повстань в 19 ст., перейшли до майна російських багатіїв. Маєтки польських вельможних родин залишали лише тим, хто натуралізувався в Росії та переходив під залізну руку російського царя.:::::::::::::::: Докладніше
Син простого тесляра, походив з ремісничого стану. Тому доброї освіти просто не міг отримати. Він був шостою дитиною в родині, де було семеро дітей. Рід був відомий через те, що дав декілька будівельників і провінційних скульпторів-декораторів. Батько помер у 1610 році, коли Франсуа Мансару було дванадцять років. Мати вийшла заміж вдруге за аптекаря.
Будівельна практика замість освіти
У період 1612-1617 рр. працював разом із братом Жерменом Гюльтером (будівельником і скульптором ) в місті Ренн. У період 1618-1621 рр. перебрався до свого дядька в місто Тулуза, де працював разом із родичем на будівництві мостів. Отримав навички роботи в скульптурі і практичному будівництві, котрі тоді мало розрізнялись між завданнями світськими чи сакральними за призначенням.
План добудов Мансара в замку Блуа сірим кольором (ліворуч)
Першою самостійною роботою Мансара як архітектора був фасад церкви фельянів в Парижі (зруйновано).
Його твори сподобались маркізу Гастону Орлеанському, брату короля Луї 13-го. І деякий час він працював в його замку Бальруа. Потім йому доручили добудову в середньовічному замку Блуа. Завзятий архітектор встиг збудувати лише північне крило палацу, як його відсторонили від робіт. Намагання зробити найкраще спонукало архітектора ламати збудоване, якщо був знайдений ліпший варіант за попередній і вже не відповідав його задуму. Будівельні роботи Мансара занадто багато коштували і від його послуг відмовилися. Це значно зменшило коло його замовників.
Сучасники скаржилися, що замовником архітектора міг бути лише турецький паша, так багато грошей потребували його проєкти і будівельні роботи.
Серед замовників архітектора був і могутній кардинал Мазаріні. Ненависть до Мазаріні згодом перенесли і на архітектора, чим сильно підірвали його авторитет.
Особливістю будівництва Франції 17 ст. був абсолютизм, могутній контроль з боку короля і влади. Він та його оточення були також головними замовниками будівельних робіт. Тому набравши міці і влади, король Луї 14-й відмовився від послуг Мансара і наблизив до себе його головного конкурента — Луї Лево, який будував палац в Версалі. Мансар з 1640-х рр. розпочав працювати для жіночого монастиря Валь де Грас. Але і тут йому відмовили, коли витрати на міцний фундамент перетнули попередньо заплановану грошову суму. Монастир і церкву добудовували вже після смерті Мансара, хоча й за його проєктами. Будівництво продожив архітектор Жак Лемерсьє.:::::::::::::::: Докладніше
1784 року французький художник Жак-Луї Давід закінчив створення картини « Присяга Горациїв». провідного твору французького класицизму другої половини 18 ст.
1789 року розпочалась буржуазна французька революція, що сприяло народженню особливої течії в мистецтві країни, котра отримала назву Революційний класицизм.
Ви можете написати власні статті. Для цього наберіть слово або термін, про який ви бажаєте створити статтю, у панелі «Пошук», що знаходиться згори зліва, і натисніть кнопку «Перейти». Якщо статті за вказаним словом або терміном Ви не знайшли, можете створити її використовуючи панель «Створити статтю» розміщену нижче.
_02.jpg)
