Метеороло́гія (від грец.μετέωρον, metéōron, «високо в небі»; та грец.λόγος, lógos, «знання») — наука про земну атмосферу, яка вивчає її фізичні явища та процеси. Основні об'єкти дослідження: склад і будова атмосфери, тепловий режим атмосфери, вологообіг, загальна циркуляція, електричні поля, оптичні і акустичні явища.::::::::::::::::читати далі
Тропі́чний цикло́н — тип циклону або погодної системи низького тиску, що виникає над теплою морською поверхнею та супроводжується потужними грозами, випадінням зливових опадів і вітрамиштормової сили. Тропічні циклони отримують енергію через підняття вологогоповітря угору, конденсаціюводяної пари у вигляді дощів та опускання сухішого повітря, що утворюється під час цього процесу, униз. Цей механізм принципово відрізняється від механізму позатропічних та полярних циклонів, на відміну від яких тропічні циклони класифікуються як «циклони з теплим ядром».
Термін «тропічний» означає як географічний район, де в переважній більшості випадків виникають подібні циклони, тобто тропічні широти, та формування цих циклонів у тропічних повітряних масах. Залежно від сили та району, де існує циклон, тропічні циклони отримують назви «ураганів», «тайфунів», «тропічних штормів», «циклонних штормів», «тропічних депресій» або просто «циклонів».
Тропічні циклони здатні викликати не тільки надзвичайної сили зливи, але й великі хвилі на поверхні моря, штормові припливи і смерчі. Тропічні циклони можуть виникати та підтримувати свою силу лише над поверхнею великих водойм, тоді як над сушею вони швидко втрачають силу. Тому найбільшою мірою від них страждають прибережні райони та острови, тоді як райони у глибині материків перебувають у відносній безпеці. Однак викликані тропічними циклонами зливові дощі можуть викликати повені значних масштабів на відстані до 40 км від узбережжя. Хоча ефект тропічних циклонів на людину часто буває дуже негативним, значні кількості опадів можуть припиняти посухи. Тропічні циклони переносять велику кількість енергії від тропічних широт у напрямку до помірних, що робить їх важливою складовою глобальних процесів циркуляції атмосфери. Завдяки ним різниця у температурі на різних ділянках поверхні Землі зменшується, що дозволяє існування помірнішого клімату на всій поверхні планети.
Багато тропічних циклонів утворюються за.::::::::::::::::читати далі.
Пові́тря — природна сумішгазів, з яких складається атмосфера, тобто повітряна оболонка планети. Спочатку це слово виникло для опису повітря планети Земля, ще в ті часи, коли інші планети мало цікавили людство і тому нині воно все ще використовується саме в такому значенні.
Атмосфе́рне пові́тря — це життєво важливий компонент навколишнього природного середовища, який являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами житлових, виробничих та інших приміщень.[1]
Основними компонентами сухого повітря є азот (78,09% за об'ємом) і кисень (20,95%), а також невелика кількість вуглекислого газу, водню та інших газів. Вміст водяної пари у повітрі постійно змінюється (від 0,2 до 3%) залежно від її агрегатного стану. Повітря містить також тверді й рідкі домішки (аерозолі). Від їх кількості та різновиду залежать процеси поглинання і розсіюваннярадіації, виникнення окремих оптичних явищ в атмосфері тощо. Вуглекислий газ є фізіологічним регулятором дихального центру людини і тварин. Концентрація вуглекислого газу у повітрі закритих приміщень, яка зростає одночасно із збільшенням вмісту пилу, мікроорганізмів тощо, є основним показником забруднення повітря.::::::::::::::::читати далі
Перисто-шаруваті хмари - хмари, "білясте прозоре покривало", складене з льодяних кристалів. З'являється при наявності навколо Сонця чи Місяця оптичних явищ - гало тощо. Спостерігається вище 6000 м над поверхнею Землі і пов'язані з наближенням теплого фронту. Міжнародна назва - Cirrostratus (Cs). Позначаються символом .
Перисто-шаруваті хмари виглядають як біла або голубувата тонка однорідна пелена хмар, інколи злегка волокнистої будови. Як правило, пелена хмар Cirrostratus поступово закриває все небо. Висота основи у помірних широтах складає в середньому близько 6-8 км. Товщина шару — від 100 м до декількох кілометрів. Верхня і нижня межі шару перисто-шаруватих хмар при спостереженнях із літака виражені нечітко.::::::::::::::::читати далі
Град — опади у вигляді льодяних ядер сферичної форми чи часток криги (градини), діаметром від 5 до 50 мм, інколи більше, що випадають ізольовано, або в вигляді неправильних комплексів. Градини утворені тільки з прозорої криги або ряду її прошарків товщиною не менше 1 мм, що чергуються з напівпрозорими прошарками[2].
Опади у вигляді граду спостерігаються, як правило, при сильних грозахвлітку, коли температура біля поверхні землі не нижче 20 °C. Частіше за все він проходить вузькою (не більше 10 км), проте довгою (інколи на сотні кілометрів) смугою. .::::::::::::::::читати далі
Галό — оптичне явище, що виникає внаслідок заломлення та відбиття світла в льодяних кристалах і спостерігається найчастіше в атмосфері у перисто-шаруватих хмар, рідше — за інших умов. Найпоширеніша форма гало — світле слабко забарвлене коло навколо Сонця чи Місяця. Досить часто спостерігаються яскраві кольорові плями обабіч Сонця — несправжні сонця чи паргелії, яскрава кольорова дуга з центром у зеніті — зенітна дуга, світлові стовпи, що ідуть вгору та вниз від світила.
Всього відомо кілька десятків різновидів гало (до 90). Переважна більшість їх — рідкісні і спостерігаються лише в країнах із суворим кліматом.
В Україні гало можна спостерігати 70-120 разів на рік, але переважно у вигляді малопомітного явища. Яскраве і добре помітне гало з'являється 10-20 разів на рік.
Поява гало часто свідчить про зміни в погоді — похолодання, прихід вологих атмосферних фронтів..::::::::::::::::читати далі
Барометр (від грец.βάρος — вага, тиск та грец.μετρέω — виміряти) — прилад для вимірювання атмосферного тиску. Також може застосовуватися як альтиметр, для вимірювання висоти над рівнем моря.
Розрізняють декілька типів барометрів:
Барометри з рідиною. У таких барометрів вага стовпчика рідини (води або ртуті) врівноважується тиском атмосфери. Зазвичай такі барометри являють собою скляну трубку, заповненою рідиною та запаяною з одного кінця. Трубка встановлюється вертикально, відкритим кінцем униз, у посудину з рідиною. Висота стовпчика рідини є пропорційна тиску, тому тиск вимірюється у міліметрах ртутного стовпа — «мм рт. ст.» або міліметрах водяного стовпа — «мм вод. ст.» (1 мм рт. ст. = 13,5951 мм вод. ст.). В США, також використовують дюйм ртутного стовпа — «inHg»..::::::::::::::::читати далі
Міжнаро́дна класифіка́ція хмар — поділ хмар на класи, види, різновиди за висотою нижньої підошви та генезису. Була прийнята наприкінці 19 століття і є поділом тропосферних хмар на роди, види, різновиди за додатковими ознаками з відповідними латинськими найменуваннями, прийнятими відповідно до міжнародної угоди. В Україні застосовуються також їхні українські еквіваленти..::::::::::::::::читати далі
Bluestein, H (1992) [1992]. Synoptic-Dynamic Meteorology in Midlatitudes: Principles of Kinematics and Dynamics, Vol. 1. Oxford University Press. ISBN0-19-506267-1.
Bluestein, H (1993) [1993]. Synoptic-Dynamic Meteorology in Midlatitudes: Volume II: Observations and Theory of Weather Systems. Oxford University Press. ISBN0-19-506268-X.
Reynolds, R (2005) [2005]. Guide to Weather. Buffalo, New York: Firefly Books Inc. с. 208. ISBN1-55407-110-0.
Хромов С. П. Метеорология и климатология для географических факультетов. — Л. : Гидрометеорологическое изд-во, 1964. — С. 30. — 500 с.
Городецкий О. А., Гуральник И. И., Ларин В. В. Метеорология, методы и технические средства наблюдений. — 2-е изд. — Л. : Гидрометеоиздат, 1991. — С. 8. — 336 с. — ISBN 5-268-00646-9.
Хромов С. П., Петросянц М. А. Метеорология и Климатология. Учебник. — М. : Изд. МГУ, 2001. — 527 с.
Пасецкий В. М. Метеорологический центр России. Л.: Гидрометеоиздат, 1978.
Селезнева Е. С. Первые женщины геофизики и метеорологи. Л.: Гидрометеоиздат, 1989.-184 с.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Вітер (значення).
Дерева, що гнуться від вітру.
Ві́тер — великомасштабний потікгазів. На Землі вітер є потоком повітря, що рухається переважно в горизонтальному напрямку, на інших планетах він є потоком властивих цим планетам атмосферних газів іншого складу. Найсильніші вітри на планетах Сонячної системи спостерігаються на Нептуні та Сатурні. Сонячний вітер в космосі є потоком розріджених газів від зірки, такої як Сонце, а планетарний вітер є потоком газів, що відповідає за дегазацію планетарної атмосфери у космос. Вітри, як правило, класифікують за просторовим масштабом, швидкістю, типами сил що їх викликають, місцями існування та ефектом на навколишнє середовище.
У метеорології вітри перш за все класифікують у залежності від їхньої сили, тривалості та напрямку, з якого дме вітер. Так, короткі (кілька секунд) та сильні вітри називаються поривами. Сильні вітри проміжної тривалості (близько 1 хвилини) називаються шквалами. Назви триваліших вітрів варіюють залежно від сили, зокрема такими назвами є бриз, буря, шторм, ураган, тайфун. Тривалість вітру також дуже варіює: деякі грози можуть тривати кілька хвилин, бриз, що залежить від різниці нагріву особливостей рельєфу протягом доби, триває кілька годин, глобальні вітри, викликані сезонними коливаннями температури — мусони — тривають кілька місяців, тоді як глобальні вітри, викликані різницею температури на різних широтах та силами Коріоліса — пасати — дмуть постійно..::::::::::::::::читати далі
Стойчо Панчев народився в Лисеці 1933 року. У 1951 закінчив гімназію імені Христо Кирпачева в Ловечі (нині святого Климента Охридського) з відмінними оцінками, а 1956 року став випускником Софійського університету (фізичний факультет, спеціальність «Фізика». Спеціалізувався на метеорології, підвищував свою кваліфікацію в СРСР (1962–1963, 1973–1974), США (1967–1968) і Японії.
Закінчивши аспірантуру в БАН, з 1959-го працював асистентом на кафедрі метеорології і геофізики Софійського університету. У 1963 став доцентом, у 1970 — професором. Був завідувачем кафедри фізики у 1974–1994 роках і деканом фізичного факультету того ж таки університету (1979–1983). Під його керівництвом захистили дисертації 15 докторантів. В університеті працював до 2002 року..::::::::::::::::читати далі
Основні праці присвячені питанням загальної та синоптичної метеорології та кліматології. Проводив перші аерологічні дослідження, вивчав кліматичні умови багатьох районів Землі. У 1900 році розробив класифікацію кліматів земної кулі (з деякими подальшими, зробленими ним самим, змінами в 1918 та 1936)..::::::::::::::::читати далі
Крутцен став одним з найвідоміших вчених, які вивчають глобальне потепління і залучили світ до цього явища. Він також є автором теорії ядерної зими, ймовірного стану клімату Землі в разі глобальної ядерної війни. Крутцен є активним прихильником геоінженерії — концепції активного втручання в природу з метою зміни властивостей клімату, які уповільнюють або запобігають згубним його змінам. Зокрема, підтримує ідею масованого викиду різних аерозольних частинок (насамперед двоокису сірки) в земну стратосферу для відбивання сонячного випромінювання..::::::::::::::::читати далі
Обраний життєпис метеорології та кліматології. Інженери-кліматологи
Мілутин Міланкович (серб.Милутин Миланковић; 28 травня1879, Даль, Австро-Угорщина (нині Хорватія) — 12 грудня1958, Белград, Югославія) — сербський цивільний інженер, кліматолог, геофізик, астроном, математик та письменник-фантаст, академік Сербської академії наук і мистецтв (1924).
Народився в місті Даль. 1903 року закінчив будівельний інститут у Бечі. Отримав освіту у Вищій технічній школі Відня (нині Віденський технічний університет), де 1904 року захистив докторську дисертацію і став працювати інженером-будівельником. Того ж року вступив до Белградського університету, де пройшло все його наукове життя, з 1909 — професор теоретичної механіки, небесної механіки та теоретичної фізики Белградського університету. Під час Першої світової війни потрапив у полон у Будапешті, але завдяки угорським колегам продовжував свої дослідження. Багато років Міланкович намагався дізнатися історію клімату Землі. З травня 1948 по 26 липня 1951 був директором Белградської обсерваторії.
Основні наукові роботи стосуються небесної механіки, фізики планетних атмосфер, метеорології, кліматології. Розробив ряд складних питань кількісної теорії теплових явищ у планетних атмосферах, які обумовлені впливом сонячної радіації, і застосував цю теорію до вивчення коливань клімату Землі в минулі геологічні епохи; зокрема, глобальні коливання клімату в плейстоцені вперше успішно пояснив змінами параметрів орбітиЗемлі (ексцентриситету та довготи перигелію) і кута нахилу осі обертання Землі до площини орбіти. Одним із перших у 1914—1916 роках чітко розглянув кліматичні умови на Марсі.::::::::::::::::читати далі
Народився 29 квітня1894 року в РильськуКурської губерніїРосійської імперії. Навчався у Київському університеті у 1913–1915 роках та у Московському університеті у 1916–1918 роках. У Київському університеті працював з 1948 по 1952 роки керівником відділу фізичної географії науково-дослідного інситуту географії, з 1952 року професор кафедри метеорології та кліматології географічного факультету, у 1953–1974 роках завідувач кафедри. Докторська дисертація з теми «Баланс вологи в ґрунті і його географічні коефіцієнти» захищена у 1943 році. Читав курси: «Кліматологія», «Метеорологія». Сфера наукових досліджень: проблеми фізико-географічного районування України, питання агрометеорології, агрокліматології.::::::::::::::::читати далі
Автоматично згенерований список статей, пов'язаних з порталом «Метеорологія та кліматологія», які редагуються на даний момент. Список призначений для комфорту патрулювання і не відображає вже відпатрульовані статті.
.jpg)
