Початково в історичних документах поселення згадується як «Ходиківці». Перейшло у власність шляхетського роду Лянцкоронських і назване на їх честь у «Лянцкорунь». Нова комуністична назва села дана за місцем проживання людей, «зарічани» — «ті, що живуть за річкою».
Зарічанка знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом. Але діяльність людини призводить до поганих змін та глобального потепління. Рівень наповнення річок водою в області становить лише 20 % від необхідного стандарту, значна частина земної поверхні стає посушливою. Для покращення ситуації варто було б відновлювати екосистеми та лісові масиви.
Історія
Поблизу села виявлено поселення часу неоліту та кілька поселень черняхівської культури.
26 березня 1410 року король Владислав Ягайло дав привілей подільському воєводі Грицькові Кердейовичу (Кердею) на села Кормильча і Ходиківці (Зарічанка).[1] Пізніше поселення носило назву — місто Лянцкорунь. Друга згадка про Зарічанку датується 1493 роком, тоді поселення називалося Ходиківці. На той час у Ходиківцях було три будинки.
У XVI столітті Ходиківці належали Карабчовським.
Церква Знесіння згадується в документах з 1732 року. В 1759 році при церкві діяла школа.
На початку XVIII століття Ходиківці шляхом подарунку перейшли до Лянцкоронських і перейменовані в Лянцкорунь (розмовне Яскорунь). Мало титул містечка. У XVIII столітті було дві уніатські церкви. З перетворенням цього поселення в містечко тут поселилося багато євреїв.
У січні 1756 року в Лянцкоруні заарештований Яків Франк разом зі своїми послідовниками.
1797 році поширилась чума, яка проникла разом купецькими товарами в Лянцкорунь. До кінця року епідемія стихла.
У XIX століття в містечку було п'ять синагоги. З 2356-ти жителів Лянцкоруні, 48,2 відсотки були євреями. Така кількість осіб цієї нації, що споконвіків займалась лихварством та ремісничим виробництвом змусила в прямому значені цього слова економічно піднестися містечку. Євреям належав пивоварний завод, водяний млин, аптека, що була єдиною в окрузі, станова квартира, ремісничі лавки.
Селяни були звільнені від кріпосного права в 1861 році. На честь цієї події в багатьох селах Поділля на в'їздах встановлювали пам'ятні фігури, такі збереглись в селах: Нігин, Черче. Ця традиція помаленьку відновлюється, встановлюються статуї Божої Матері чи інші фігури.
1863 року селяни втрачають можливість користуватись рідною мовою, видано таємне розпорядження — Валуєвський циркуляр, що наказував призупинити видання значної частини книг, написаних українською мовою, а згодом доповнено Емським указом.
Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, мешканці села зазнали репресій. Багатьох частинах Поділля відбувались масові селянські повстання, проти радянської влади.
Роки Великого терору1936-1937 вбито осіб різних національностей і професій, багато людей було виселлено як сім'ї «ворогів народу». Так, 7 грудня 1937 року заарештований Федорович Остап, а згідно з постановою наркома НКВС розстріляний у місті Кам'янець-Подільський в 1938 році.
Підчас війни було створене гетто. Після завершення Другої світової війни у 1946—1947 роках мешканці села вчергове пережили голод.
З 7 березня 1946 року — Лянцкорунь перейменували на Зарічанку, через польське походження історичної назви.[2] Комуністичній владі у немилість потрапили назви інших народів, у різний час було вилучено практично усі назви поселень, в основах яких звучали як давні, так і новітні етноніми.[3]
9 червня 2016 року Антоній у Зарічанці освятив храм на честь Вознесіння Господнього.
15 вересня 2016 року шляхом об'єднання сільських територіальних громад, село увійшло до складу Чемеровецької селищної громади.[4] Об'єднання в громаду має створити умови для формування ефективної і відповідальної місцевої влади, яка зможе забезпечити комфортне та безпечне середовище для проживання людей.
До адміністративної реформи 19 липня2020 року село належало до Чемеровецького району, після його ліквідації, увійшло до складу Кам'янець-Подільського району.[5]
До наших днів зберігся старий млин і, зі слів місцевих, залишки поміщицької садиби, де зараз дитячий садок.
Населення
У 1847 року Лянцкоруні проживало 939 євреїв, 1897 року їх чисельність становила 50 % від населення.
1927 року — 1638 євреїв, що становило 95 % населення поселення.
Юриняк Анатолій Богданович — український літературознавець, журналіст, редактор, молоді роки вчителював у місті Лянцкорунь.
Федорович Остап Іванович (1884—1938) — український селянин, проживав у селі Зарічанка, родом зі села Шманьківці. Заарештований 7 грудня 1937 р. (ст. 54-1, 54-11 КК УРСР). Згідно з постановою наркома НКВС і прокурора СРСР від 8 січня 1938 р. розстріляний у місті Кам'янець-Подільський 31 січня 1938 р. Реабілітований 30 травня 1989 року.
Свідзінський Володимир Юхимович — український поет доби «Розстріляного відродження», перекладач, перебував певний час в Лянцкоруні.
Яків Франк — єврейський релігійний діяч XVIII століття, що проголосив себе Месією.
.jpg)
