Народилася в Гетеборгу, на площі Васаплатсен, 11[5] у сім'ї інженера Карла Фредріка («Фріца») Боє (нар.1857-1927)[6] і Сіґне Боє (нар.1875-1976)[6], до шлюбу Лільєстранд[7]. Обидвоє походили із заможних чиновницьких родин. Карін вважала, що її саму виховували «більш ніж зразково». У 1907 році пішла до школи Матільди Галльс у Гетеборгу[8]. Вчилася добре. Мала двох братів — Свена (нар.1903-1974) і Ульфа (нар.1904-1999)[9]. 1909 року батько влаштувався на роботу в страховій інспекції, що в Стокгольмі, й сім'я переїхала туди.
1915 року родина оселилася в південній дільниці Стокгольма — Гуддінґе, де тепер стоїть будівля Шедальської гімназії. Там, у гаю беріз, сосен і дубів, спорудили доволі велику віллу — червону, з білими карнизами. Сім'я Боє назвала це житло березовою домівкою. Тут Карін Боє написала багато ранніх віршів, оповідань і п'єс. Вона також рисувала й малювала. Її акварелі з міфічними постатями зайняли цілу кімнату в музеї принца Евгена, що на мисі Вальдемарсудде[10].
1922 року Карін Боє дебютувала збіркою поезій «Хмари» — роздумами молодої жінки про Бога, труднощі в житті й про своє майбуття. Ці вірші мають свої особливості й мотиви. Форма відзначається легкими перебіжними римами й схильністю до алітерації (ця схильність стане помітнішою, коли Карін Боє прочитає Старшу Еддуісландською в Уппсалі). Але передусім вражає особливий ритм із чергуванням наголошених складів. У наступних збірках — «Прихована країна» (1924) і «Вогнища» (1927) — авторка з позицій християнськоїетики закликає до відваги, боротьби і самопожертви. 1925 року Боє виступила з відомою віршованою «Промовою до людини» (Tal till mannen) на студентському святі весни. У 1931-му її перший роман «Астарта» виграв премію на конкурсі скандинавських романів.
1927 року Карін Боє увійшла в число членів редакції соціалістичногожурналу «Кларте» (Clarté). Вона була також однією із засновників журналу «Спектрум» (Spektrum) й у 1931–1932 роках разом із Йосипом Ривкіним, Еріком Местертоном і Ґуннаром Екелефом входила в редколегію «Спектруму». Карін Боє матеріально допомогла заснувати це видання. 1928 року після батькової смерті вона одержала спадщину й кілька років була матеріально незалежною. 1931 року її вибрали у члени «Товариства Дев'яти» (Samfundet De Nio). У цій літературній академії вона посідала крісло № 6.
Угода з самою собою
Перебуваючи в Берліні упродовж 1932—1933 років, Карін Боє перестала приховувати свою бісексуальність. У той час розірвався її шлюб із Лейфом Б'єрком. Коли поетеса повернулася додому, друзі помітили, що вона змінилася: набрала елегантності, почала менше цікавитися діяльністю марксистського крила в «Кларте» й стала вразливішою. По якомусь часі запропонувала спільне проживання молодій єврейці Марґот Ганель, яку «спокусила» (зі слів самої ж поетеси) у Берліні[12]. Удвох вони жили аж до самої смерті Карін Боє, і це в часи, коли у Швеції гомосексуальність вважалася злочином. Глибока любов поетеси до Аніти Натгорст була неподілена[13].
Боє, мабуть, усвідомлювала свою гомосексуальність чи бісексуальність ще перед тим, як вийшла її дебютна книжка, але з такою властивістю було дуже нелегко примиритися й почуватися чоловіком[14], а тим більше — відкрито говорити про це. Маргіт Абеніус, яка знала Карін із студентських років, зауважила цю властивість ще в підліткових творах поетеси. У цих віршах і легендах юна авторка дуже часто ідентифікувала себе з героями-чоловіками, і чимало їхніх жертвених вчинків справляють враження еротично наладованих.
Абеніус має на увазі, що триває боротьба між прагненням бути вірним своєму вибору (навіть несвідомому) та своїм переконанням — «жити прямо» з власними словами Бойє — і прагненням бути вірним зовнішнім моральним вимогам, які ми добровільно беремося виконати (Супер-Еґо у Фройда. Ця важлива лінія конфлікту яка тягнеться від дебютної книжки й далі, має багато спільного з поглядом Боє на свою жадану й заборонену насолоду[15]. Боє сама доходить до подібного тлумачення в «Кризі». Цю книжку написано саме після року, проведеного в Берліні, тож навряд чи можна вбачати в ній правильну реакцію на кризу, яку поетеса перебула на початку 1921 року (і сама зробила перший аналіз цієї кризи в листі до подруги Аґнес Фелленіус)[16]. У Берліні вона отримала також певне психоаналітичне лікування й зблизька роздивилася на прорив нацизму.
Відомі твори
Широко відомий вірш Карін Боє Ja, visst gör det ont när knoppar brister («Аякже, болить, коли розпукуються бруньки» із збірки «Заради дерева». З прозових творів славу авторці принесли почасти автобіографічний роман «Криза» Kris[17] і антиутопічний роман «Каллокаїн».
Камінь в околиці Алінґсоса — місце самогубства Карін Боє.
Карін Боє померла, вживши велику дозу снодійного. 23 квітня1941[18] вона востаннє вийшла із свого житла. Згідно з документами Державного архіву в Гетеборгу, її знайшли мертвою біля великого каменя, що стоїть на пагорбі, на північ від Алінґсоса[19] На той час Карін Боє перебувала в Алінґсосі, щоб морально підтримати смертельно хвору подругу Аніту Натгорст (1894—1941)[6], що вмирала від раку. Судячи з листа поетеси й із спогадів її знайомих, в останні місяці свого життя Карін Боє була пригнічена, її психічний стан був дедалі менш стійкий[20]. Цей великий камінь в околиці Нульбю став пам'яткою, й тепер його позначено на туристичній карті Алінґсоса[21]. Карін Боє поховали в родинному гробівці на цвинтарі Östra kyrkogården («Естра чюркоґорден») у Гетеборгу.
Її симпатія Марґот Ганель (вона не була разом з Карін Боє в Алінґсосі) покінчила з собою 30 травня 1941 року[22]. У серпні того ж року померла від раку Аніта Натгорст.
Подружнє життя
У 1929—1932 роках Карін Боє була одружена з статистиком Лейфом Б'єрком (1907–2000)[23][24], братом Кая Б'єрка.
Статуя Карін Боє біля Міської бібліотеки в Гетеборгу. Скульптор Петер Лінде, 1987 рік.Статуя Карін Боє в Гуддинґе. Скульптор Петер Лінде, 1980 рік.Істадський цвинтар. Пам'ятний знак із закінченням вірша Карін Боє «Аякже, болить, коли розпукуються бруньки»: «…спочивають у довірі, що творить світ».
Посмертне визнання
Наступного року після смерті Карін Боє вийшла у світ книжка, якою віддано честь покійниці, — Karin Boye — Minnen och studier («Карін Боє — пам'ять і студії». Її редагували Маргіт Абеніус і Улоф Лагеркранц, у доборі матеріалу допомогли численні друзі письменниці. Останнім у цьому виданні стоїть вірш Яльмара Ґулльберга «Мертва амазонка», написаний під безпосереднім враженням від смерті поетеси й раніше опублікований у травні 1941-го в Ґулльберговій збірці Fem kornbröd och två fiskar («П'ять хлібин і дві рибини»). Цей твір характеризує героїчне, суперечливе й трагічне життя Карін Боє й ставить її в один ряд із героями Фермопільської битви.
Твори
Samlade skrifter / [red. och kommenterad av Margit Abenius]. Stockholm: Bonnier. Libris 10409 — Зібрані твори, I—XI, 1948-50, видала Маргіт Абеніус
De sju dödssynderna och andra dikter, 1941 — «Сім смертних гріхів і інші вірші» (цю збірку після смерті поетеси видав Яльмар Ґулльберг; Карін Боє розпочала писати титульний вірш близько 1938 року й так не закінчила, хоч і старалася)
Månsång, 1979 (red. Barbro Gustafsson) — «Місячна пісня», ранні вірші
Det stora undret: ungdomsdikter, 1981 (red. Barbro Gustafsson) — «Велике диво», ранні вірші
Есеї, щоденники, рецензії
Språket bortom logiken, 1932 — «Мова поза логікою» (опубліковано в журналі «Spektrum»)
Det hungriga ögat, 1992 — «Голодне око», журналістика 1930—1936 років, рецензії та есеї
Resedagbok i Grekland: från Hitlers Berlin till Apollons Olympia, 1994 (red. Paul Åström) — «Дорожні записки у Греції: від гітлерівського Берліна до Олімпії Аполлона»
Збірки оповідань
Uppgörelser, 1934 — «Угода»
Ur funktion, 1940 — «Не в ладу»
Bebådelse, 1941 — «Благовіщення»
Soldrottningens gudson, 1982 (red. Barbro Gustafsson) — «Божий син королеви Сонця», збірка оповідань і п'єса
«Offervandring» Der Opfergang (Рудольф Ґ. Біндінґ, з німецької). «Ringförlaget», 1933
«Strindberg och hans andra hustru» — Lieb, Leid und Zeit: Eine unvergessliche Ehe (Фріда Уль, з німецької) «Bonnier», 1933—1934
Jakob Wassermann: «Etzel Andergast» — Etzel Andergast (Якоб Вассерманн, з німецької). «Bonnier», 1934
Stéphanie, prinsessa av Belgien: «Jag skulle bli kejsarinna: minnen» — Ich sollte Kaiserin werden (Стефанія, принцеса Бельгії, з німецької). «Bonnier», 1936
«Härlighet ur fjärran» — Strange glory (Лео Маєрз, із англійської). «Tiden», 1936
«Fattigdom» — Armut (Антон Вільдґанс, з німецької). «Radiotjänst», 1937
«Elisabeth av England» — Elisabeth von England (Фердінанд Брукнер), не опубліковано, з німецької[25]
1931 — друга премія на конкурсі скандинавських романів за роман «Астарта»
1938 — стипендія від Шведської академії на подорож до Греції
Почесті
1980 року в центрі Гуддинґе поставили статую Карін Боє (автор Петер Лінде). На фасадах сусідніх будинків поміщено пам'ятні таблиці з уривками із віршів поетеси.
1983 року засновано Товариство Карін Боє.
18 травня1985 року біля бібліотеки Carolina Rediviva («Відроджена Кароліна») в Упсалі посаджено дерево на честь Карін Боє.
1987 року в Гетеборгу поставили статую Карін Боє (автор Петер Лінде).
У листопаді 1992 року керівники Гетеборзької трамвайної мережі назвали один із трамваїв іменем Карін Боє[26].
2000 року в Стокгольмі біля університетської бібліотеки поставили статую Карін Боє (автори Ільва Ліндґрен і Ян-Ерік Б'єрк).
2004 року іменем Карін Боє названо бібліотеку в Упсалі.
2004 року іменем Карін Боє названо школу в Муталі.
2011 року на будинку № 11, що на стокгольмській вулиці Шеппарґатан, де в 1933 році проживала Карін Боє, помістили меморіальну таблицю з віршем «Для тебе», присвяченим Марґот Ганель[27].
↑Bengt A. Öhnander, Statyer berättar — 76 konstverk i Göteborg. Tre böcker: Göteborg 2004, s. 45
↑ абвSveriges dödbok 1901—2009. Sveriges släktforskarförbund, Solna, isbn 978-91-87676-59-8, libris 11931231
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 27 грудня 2012. Процитовано 10 січня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Abenius, Margit (1950): Drabbad av renhet: en bok om Karin Boyes liv och diktning. — Bonnier, Stockholm. Libris [Архівовано 12 листопада 2013 у Wayback Machine.]. 1950 och senare upplagor.
Bergdahl, Liv. Saga, Kärleken utan namn. Identitet och (o)synlighet i svenska lesbiska romaner, diss. (2010)
Domellöf, Gunilla. I oss är en mångfald levande. Karin Boye som kritiker och prosamodernist, diss. (1986)
Domellöf, Gunilla. Karin Boye och den revolutionära humanismen, Kulturradikalismen: det moderna genombrottets andra fas, red. Bertil Nolin (1993)
Garde, Pia-Kristina. (2011): Karin Boye och människorna omkring henne: en fotobok. — Ellerström, Lund. ISBN 978-91-7247-284-6.
Gustafsson Rosenqvist, Barbro. Att skapa en ny värld: samhällssyn, kvinnosyn och djuppsykologi hos Karin Boye, diss. (1999)
Hammarström, Camilla. Karin Boye (1997)
Karin Boye Sällskapet (1991): Karin Boyes liv och diktning. Minnesskrift, minst 12 utgåvor 1985—2010. Libris [Архівовано 12 листопада 2013 у Wayback Machine.]
Karin Boye: minnen och studier, red. Margit Abenius, Olof Lagercrantz (1942)
Litterär kalender 2010. Karin. / De Nio (red. Magnus Halldin m fl.)
Morén, Monica. Ditt namn bland keruberna. En studie i Karin Boyes poetik och poesi, diss. (2001)
Morén, Monica. Lyrikens underjordiska språk: om Karin Boyes världsbild, Modernitetens ansikten: livsåskådningar i nordisk 1900-talslitteratur, red. Carl Reinhold Bråkenhielm och Torsten Pettersson (2001)
Svedjedal, Johan. Spektrum. Den svenska drömmen (2011)
Svedjedal, Johan. Rymden och tvåkronan. Karin Boye och den författarsociala debatten, Samlaren 130 (2009)
