Карельське повстання

Карельське повстання
Громадянська війна в Росії
Дата: 6 листопада 1921 — 21 березня 1922 Місце: Східна Карелія Результат: Перемога РРФСР
Сторони
Північнокарельська держава * Фінські волонтери	РРФСР
Командувачі
Василь Левонен (Ідеологічний лідер) Ялмарі Таккінен (Воєначальник) Оссіппа Боріссайнен (Член ради)	Олександр Гнатович Седякин (грудень 1921)
Військові сили
2500 осіб 550 осіб (на листопад 1921)	13000 осіб
Втрати
50 вбитих 150 поранених 500 обморожені	352 вбитих та зниклих безвісти 1042 поранених[1]

Біломорська та Олонецька Карелія на карті розпаду Російської імперії

Карельське повстання (фін. Itäkarjalaisten kansannousu Східнокарельське повстання, Друга радянсько-фінська війна) — збройний конфлікт між Радянською Росією і Північнокарельською державою за підтримки фінських волонтерів на завершальному етапі Громадянської війни в Росії.

Передісторія

На початку XIX століття, після приєднання Фінляндії до Російської імперії, між Фінляндією і Олонецкою губернією починають встановлюватися тісні зв'язки, в тому числі культурні, що супроводжувалися двосторонньої міграцією населення і змішаними шлюбами.

До початку XX століття у Фінляндії сформувалася численна та активна карельська діаспора.

В 1906 році в Тампере пройшов установчий з'їзд «Союзу біломорських карелів». З'їзд затвердив статут, головною метою якого було проголошено об'єднання споріднених карельського і фінського народів, що населяли Олонецьку та Архангельську губернії, поліпшення духовного і матеріального становища біломорських карелів. Союз об'єднував близько 750 осіб, як громадян Фінляндії, так і підданих Російської Імперії. Пізніше члени «Союзу біломорських карелів» зіграли важливу роль в Карельському повстанні^[2], ставши його ідейними натхненниками та організаторами. Крім членів Союзу, в підготовці повстання брали участь члени «Карельського академічного товариства»^[3] (фін. Akateeminen Karjala-Seura, AKS), шюцкора, «Братів по ненависті» (фін. Vihan veljet) та інших організацій.

Не менш важливу роль у повстанні зіграла фінська діаспора, яка проживала на території Карельської трудової комуни і мріяла про «Велику Фінляндію», межа якого повинна була пройти по Неві, Свірі та від Повенца до Онезької затоки Білого моря^{[джерело?]}.

10 жовтня 1920 року в Гельсінкі був створений «Карельський союз», до керівництва якого увійшли представники правлячих кіл Фінляндії.^{[4][неавторитетне джерело]}

Причини війни

• Невдоволення населення східної Карелії нестачею продовольства, важким економічним становищем, недоліками в політиці радянської влади;
• Бажання виправити «ганебний мир» Тартуського договору, прагнення до створення «Великої Фінляндії» серед фінської політичної еліти та емігрантів зі східної Карелії^{[джерело?]}.

Пов'язані нагороди

• Нагрудний металевий жетон «Чесному воїну Карельського фронту» — пам'ятний знак, встановлений наказом РВР № 570 від 5 березня 1922 року, їм нагороджували відзначилися червоноармійців і командирів.^[5]

Примітки

1. Krivosheyev, Grigoriy (1997b). Soviet Casualties and Combat Losses in the Twentieth Century (вид. 1st). Greenhill Books. ISBN 1-85367-280-7. Архів оригіналу за 23 вересня 2009. Процитовано 6 липня 2015.(англ.)
2. Ковальов Д., Ковальов П. (2016). Повстання Ідентичності (Українська) . Дніпропетровськ: Баланс-Клуб. с. 106—107, 110—114.
3. User, Super. Забута історія карельського чину проти більшовиків — Часопис Січовик. sichovyk.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 5 грудня 2017. Процитовано 4 грудня 2017.
4. Білофінська авантюра в Карелії 1921—1922 років // Радянська історична енциклопедія / редколл., Гл. ред. Е. М. Жуков. Т. 2. — М .: Велика Радянська енциклопедія, 1962. — С. 275—277.
5. П. А. Кабанов. Сталеві перегони. М., «Воениздат», 1973. стор.45