Громадянська війна в Сьєрра-Леоне

Громадянська війна в Сьєрра-Леоне
Елітні бійці армії Сьєрра-Леоне і найманці Елітні бійці армії Сьєрра-Леоне і найманці
Дата: 21 березня 1991 — 18 січня 2002 Місце: Сьєрра-Леоне Результат: Перемога урядових сил
Сторони
Сьєрра-Леоне Камайоре Executive Outcomes ECOMOG ' Миротворчий контингент ООН' (1999–2005) підтримка:  Білорусь[1]  Росія[2]  Йорданія[3] Норвегія[4]	ОРФ РСВС Вест Сайд Бойз  Ліберія
Командувачі
Джозеф Момо Ахмед Кабба Валентин Страссер Соломон Муса Девід Річардс	Фодей Санко Джонні Пол Корома Сем Бокар Фодей Келлі Чарльз Тейлор
Військові сили
4.000 військовослужбовців +700 елітних нігерійських найманців (1999) 6.260 миротворців	20.000 повстанців (1999)
Втрати
невідомі	невідомі
близько 75 000 загиблих[5]

Громадянська війна в Сьєрра-Леоне — збройний конфлікт у Сьєрра-Леоне між силами центрального уряду і Об'єднаного революційного фронту. Війна тривала 11 років (1991—2002 роки), протягом яких не раз змінювався уряд країни, в неї вводилися військові контингенти інших держав, з'являлися нові повстанські угруповання. За підсумками мирного договору главою країни став ставленик центру Ахмед Кабба; заколотники, що не змогли захопити столицю, отримали 4 міністерських крісла та амністію.

Історія

У березні 1991 року близько сотні бійців ОРФ під керівництвом колишнього капрала (військового фотографа) Фоді Санко вступили в Сьєрра-Леоне з Ліберії. Вони оголосили боротьбу за демократію і справжнє звільнення Африки. Завербувавши на місці сьєрра-леонців з народу темне, ОРФ захопив контроль над двома з дванадцяти районів країни, південно-східними Кайлахуном і Пужехуном, і вторгся в інші регіони. Згодом первинний контингент ОРФ в основному загинув, і нові члени зайнялися не політичними гаслами, а грабежами і невмотивованими вбивствами. Повстанці підтримувалися і забезпечувалися військами Чарльза Тейлора, боролися за владу в Ліберії. Президент Сьєрра-Леоне Джозеф Момо збільшив урядові війська вдвічі, проте не турбувався оплатою їх служби. У квітні 1992 року Момо був повалений армійським капітаном Валентином Страссера. В ході перевороту загинуло близько ста чоловік, колишній президент втік до Конакрі. Страссер обіцяв швидко закінчити конфлікт. Він оголосив одностороннє припинення вогню і амністію, обіцяв нові вибори в 1995 році.

На початку 1993 року бойові дії заспокоїлися, повстанці були відкинуті назад у Кайлагун і Пужегун. Наступного року заколотники перейшли в наступ, конфлікт поширився на половину районів країни. Нігерійці надіслали в підмогу Фрітауні 800 військових в рамках ECOMOG; уряд мобілізував ополчення, «Камайоре», з представників народу менде. Однак повстанці продовжували наступати і зуміли захопити рудники рідкісних металів. Урядові війська не відрізнялися ефективністю, і в 1995 році Страссер запросив південноафриканських найманців з приватної військової компанії «Executive Outcomes»^[6]. Він запропонував бунтівникам мирний договір і організацію коаліційного уряду, проте Санко перехопив ініціативу та вимагав для себе крісло президента.

16 січня 1996 року Страссер був повалений своїм заступником, Джуліусом Біо, і лояльними тому офіцерами. Навесні пройшли вибори, де 60 % у другому турі отримав мусульманин Ахмед Кабба (Джон Карефа-Смарт з темне отримав 40 %). На момент виборів нічого схожого на мир не спостерігалося, проте незабаром південноафриканці і Камайоре захопили штаб ОРФ, і в листопаді угоду з бунтівниками було підписано. Згідно з ним, нігерійці і південноафриканці покинули країну, і незабаром країна знову занурилася в хаос.

25 травня 1997 в країні відбувся військовий переворот, в якому взяли участь офіцери урядової армії, які уклали союз з лідерами ОРФ. В результаті А. Кабба був повалений і президентом став Джонні Пол Корома, було сформовано новий уряд — Революційна рада збройних сил. ООН і ОАЕ зажадали повернути владу А. Кабби, в країну були введені нігерійські війська. Сили РСВС почали бойові дії проти нігерійських військ.

У жовтні Революційним радою збройних сил було підписано мирну угоду з ОРФ, Санко отримав пост віце-президента. Новий уряд не користувався широкою підтримкою населення, тим більше що грабежі і вбивства тривали. Кабба з-за кордону продовжив боротьбу за владу: він найняв нових професійних військових, Камайоре продовжували боротися з РСВС, країни ECOMOG знову прислали війська. Незабаром успіх перейшов до військ Кабби, і в березні 1998 року він повернувся в столицю. РСВС відмовився передати владу і осадив столицю. В ході кровопролитних боїв за місто інтервенти змогли відбитися від військ альянсу кором і заколотників. У травні 1999 року в Ломе було укладено нову мирну угоду, за якою РСВС отримали 4 міністерські портфелі (Санко отримав місце міністра зі стратегічних ресурсів).

У 1999 році Сьєрра-Леоне був введений миротворчий контингент військ ООН (значна частина — британці). Великі бойові дії завершилися, але дрібні підрозділи ОРФ продовжували нападати на урядові сили і мирне населення; в результаті Санко був заарештований. Корома розформував війська РСВС, частина яких увійшла в армійські підрозділи. Звиклі до насильства демобілізовані бійці РСВС створили угруповання «Вест Сайд Бойз», які промишляли грабежами на дорогах і викраденнями людей. Незабаром британці розбили велику частину цього угруповання. Ще два роки тривали дрібні сутички (в тому числі атака армії Гвінеї на бази ОРФ в Сьєрра-Леоне) і роззброєння ОРФ.

18 січня 2002 року Кабба оголосив про завершення війни.

Втрати миротворчого контингенту військ ООН з моменту введення у країну в 1999 році до 2005 року склали 159 військовослужбовців убитими.

Військові злочини

Під час війни були відзначені численні випадки крайньої жорстокості по відношенню до мирних жителів, в основному з боку ОРФ. Їм приписують грабежі, вбивства, відсікання кінцівок, зґвалтування, «забави» на кшталт спору на гроші про стать майбутньої дитини вагітної жінки, якій після цього розпорювали живіт.

У 2000 році Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію 1315 про організацію Спеціального суду по Сьєрра-Леоне. Суд засідає у Фрітауні, кілька осіб засуджено на тривалі терміни. Санко помер в 2003 році незабаром після арешту. Джонні Пол Корома тікав від правосуддя і, за деякими даними, мертвий. Чарльз Тейлор, через одіозність фігури, був перевезений з Африки в Гаагу, де адвокати заперечували можливість покарання їх підзахисного за злочини проти мирного населення чужої країни. Тому прокурори ставили йому в провину матеріальну підтримку повстанців Сьєрра-Леоне за рахунок продажу алмазів, видобутих в цій країні. 26 квітня 2012 року Тейлор був визнаний винним в підтримці повстанців і побічно — в їх злочинах; вирок повинен бути озвучений 16 травня. 30.05.2012 в ЗМІ з'явилася інформація, що 64-річний Тейлор засуджений на 50 років тюремного ув'язнення.

Примітки

1. Торговля оружием и будущее Белоруссии. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 30 жовтня 2018.
2. YouTube. YouTube. Архів оригіналу за 3 лютого 2017. Процитовано 21 січня 2017.
3. UK | Britain's role in Sierra Leone. BBC News. 10 вересня 2000. Архів оригіналу за 5 жовтня 2018. Процитовано 21 січня 2017.
4. AFRICA | Peacekeepers feared killed. BBC News. 23 травня 2000. Архів оригіналу за 5 жовтня 2018. Процитовано 21 січня 2017.
5. Twentieth Century Atlas — Death Tolls [Архівовано 9 серпня 2013 у Wayback Machine.](англ.)
6. The vagabond king [Архівовано 10 березня 2020 у Wayback Machine.](англ.)

Посилання

• Freetown(англ.)
• SIERRA LEONE, CHILDREN AT WAR [Архівовано 20 лютого 2020 у Wayback Machine.](англ.)
• A long way gone [Архівовано 23 лютого 2021 у Wayback Machine.](англ.)