1239 року Орда Батия знищила місто. Лише на початку XVI століття на місці Жовнина згадується урочище Кліматин (Кліматичі), яке належало князям Смагам[4]. Потім воно було віддане під Черкаський замок, а 1509 перейшло до овруцького підстарости Михайла Павші, який в 1512 році заповів його Київському Пустинно-Микільському монастиреві[5].
У 20-ті роки XVII століття за Жовнин йшла боротьба між князями Вишневецькими і Київським Пустинно-Микільським монастирем за право володіти урочищем Кліматичем. 1624 року К. Вишневецький остаточно захопив його і заселив, залишивши за ним назву Жовнин (Жовник)[6][7].
Від 1648 р. Жовнин був сотенним містечком Чигиринського полку. До складу Жовнинської сотні, крім самого Жовнина входили села Горби, Гриньки, Липове, Матвіївці (Матвіївка), Кліщинці.
Згідно з грамотою російського царя Олексія Михайловича 1654 року Жовнин був закріплений за Київським Пустинно-Микільським монастирем.
В 50—70-х роках XVII століття Жовнин не раз зазнавав нападів турків і татар. 1678 року татари навіть захопили містечко, але невдовзі їх вигнали козаки Полтавського полку.
Наприкінці XVII ст. — на початку XVIII ст. Жовнин належав Градизькому монастирю, що управляв всіма лівобережнимимаєтками Київського Пустинно-Микільського монастиря. Після секуляризації монастирських земель на Лівобережній Україні 1786 року село передане у відання казни[8].
В 1750 у селі була церква Різдва Богородиці.[9][10]
На початку 20-х років XIX століття в селі працювали два селітрові та винокурний завод. Щороку відбувались три ярмарки, на які з'їжджались купці Полтавської і Київської губерній, а також з Росії.
Станом на 1863 рік в Жовнині налічувалось 467 дворів з населенням 3661 особа. В 1885-му в містечку з хуторами було 778 господарств з населенням 4296 осіб[13]. Основну масу становили козаки — 545 господарств, казенних селян було 86 господарств, селян власників — 97, міщан — 49. З усіх господарств у 21 зовсім не було землі, 116 не мали орної землі, 185 мали до 3 десятин, 27 до 50 і більше десятин. Значну частку (500 десятин) громадських земель становили піски[14].
На початку XX століття в селі діяли дві парафіяльні школи та парафіяльне училище. У місцевій бібліотеці в 1907 році налічувалось 710 книг.
З грудня 1919 року в селі остаточно встановилась радянська окупація.
1926 року в Жовнині створено машино-тракторне товариство. Через два роки виникло товариство спільного обробітку землі «Жовтень», а наступного року ще п'ять: «Незаможник», «Шевченківське», «Червона зірка», «Дніпрова хвиля», «Червоний партизан». У березні 1930 року створено сільські виробничо-кооперативне товариство «Вільна праця» та птахівниче товариство «Нове життя». У січні 1930 року в селі створено скотарське виробниче кооперативне товариство «Праця»[15], на базі якого 1932 року засновано маслозавод. У червні 1930 року на базі ТСОЗів «Незаможник» і «Жовтень» виникла сільськогосподарська артіль ім. 8 Березня[16]. Згодом до неї приєднався ТСОЗ «Червона зірка». В 1930 — 1931 роках створені артілі ім. Лебедя, «Робітник землі» (з 1936 року ім. Чкалова), ім. Шевченка і «Добробут». Також в 1936 році в селі організовано машинно-тракторну станцію.
У 1937 році в селі працювала лікарня на 25 ліжок, середня і три початкові школи, кінотеатр.
У вересні1941 року село було окуповане німецькими військами. За час окупації 360 мешканців села було відправлено на роботи до Німеччини. 27 вересня1943 року Червона армія відвоювала село. Понад 700 жителів села воювали на фронтах Другої світової війни, 215 з них нагороджені урядовими нагородами СРСР.
22 вересня 1950 року на базі чотирьох артілей Жовниного створено одну — ім. Жданова (з 1963-го — ім. Чкалова).
У зв'язку з будівництвом Кременчуцької ГЕС, 1959 року с. Жовнине перенесено з долини Сули на захід, на підвищену терасу Дніпра, за 6 км від колишнього місця розташування, а територію старого села було затоплено, до Жовнина було переселене село Головки[17]. Деякі господарства переселені до Кременчуцького району Полтавської області, Херсонської і Кримської областей.
Йоасаф Мохов — церковний діяч, останній ректор старої Києво-могилянської академії.
Лисенко Андрій Віталійович — український лікар, громадський діяч, брат Миколи Лисенка, представник козацького роду Лисенків.
Репресовані радянською владою мешканці
Озірський Михайло Дмитрович — 1907 року народження, місце народження Полтавська обл. с. Жовнине Глобинського р-ну, національність: українець, Заарештований 17.09.1929 р., Засуджений Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 30.01.1930 р. за ст. ст. 54-11, 54-13 КК УСРР до 10 років позбавлення волі.
Орловський Болеслав Йосифович — 1900 року народження, місце народження Полтавська обл. Глобинський р-н с. Жовнине, національність: українець, Заарештований 28.10.1937 р., Засуджений Особливою нарадою при НКВС СРСР 07.12.1937 р. за ст. ст. 54-6, 54-10 ч. 1 КК УРСР до розстрілу.
Радик Данило Васильович — 1897 року народження, місце народження Полтавська обл. с. Жовнине Глобинського р-ну, національність: українець, Заарештований 14.10.1937 р., Засуджений Особливою трійкою при УНКВС Полтавської обл. 23.11.1937 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УРСР до 10 років позбавлення волі.
Радик Петро Гнатович — 1900 року народження, місце народження Полтавська обл. с. Жовнине Глобинського р-ну, останнє місце роботи — коваль колгоспу, Заарештований 09.03.1938 р., Засуджений Особливою трійкою при УНКВС Полтавської обл. 05.04.1938 р. за ст. ст. 54-10 ч. 1, 54-11 КК УРСР до розстрілу з конфіскацією майна.