Дитинець (дѣтиньць, дитиньць, дѣтиниць) — у давньоруських джерелах — внутрішня укріплена частина міста/населеного пункту/фортеці, на протилежність зовнішній (окольному городу, передгороддю, острогу).[4] У Новгородському Першому літописі, Іпатієвському літописі та Лаврентієвському літописі, які фіксують події кінця XII–XIII століть, дитинці згадуються по всій території Київської Русі — у Новгороді Великому (1097), Чернігові (1152), Білгороді (1161), Владимирі (нині обласний центр РФ, 1194), а також у сусідніх землях — у Сандомирі (Польща, 1261), Новогрудку (1274).[4] Термін використовується у давньоруських текстах XII століття для позначення цитаделей у фортецях Палестини (Хождєніє ігумена Даниїла, переклад «Іудейської війни» Йосифа Флавія).[4]
У XIV–XV століттях новгородські та псковські літописи застосовують цей термін майже виключно для Новгорода і Пскова (нині обласний центр РФ).[4] В інших руських землях термін вийшов з ужитку у XIV столітті, у Північно-Східній Русі він був замінений терміном «кремль», у Західній Русі — «замок».[4]
У Білорусі слово дядинець було замінено на «замок», який часто поділявся на «Верхній» (або «горні») і «Ніжні» (або «дольні»).
Походження терміну є дискусійнии.[4] Найбільш переконливою є версія, яка пов'язує «дитинець" з прикметником «дънѣшнии» («внутрішній»), що походить від прислівника «дънѣ» («всередині»).[4] Пор. "дънѣшнии градъ" на позначення внутрішньої фортеці Чернігова (Повість временних літ, 1076).[4] У науковій літературі термін використовується на позначення центральної/внутрішньої частини давньоруського міста (переважно у працях істориків про соціально-топографічну структуру міст) або городища, якщо воно має кілька ліній укріплень (переважно у працях археологів). У типовому дитинці великого давньоруського міста розміщувалися двори князів, бояр, вищого духовенства, головні храми.[4] Водночас він слугував прихистком для населення всього міста під час зовнішньої загрози.[4]
У польській мові Dziedziniec — подвір'я, виділений відкритий простір у будівлі або групі будівель. Двір виконував репрезентативні та функціональні функції. Він міг бути закритим — оточений з усіх боків, або відкритим — де хоча б одна сторона не була закрита.
Походження терміна «дѣтиньць» остаточно не з'ясоване. В 1907 році в українських діалектах «дитинцем» також називалася підлога, дерев'яний ящик на дні криниці[8], а у російських діалектахдетинец мав значення «верша», «ящик для збору смоли», а детёныш, детыш — «невеликий зруб на дні криниці, наповнений піском і вугіллям для очищення води». За однією з версій, слово може бути пов'язане з іменником дѣти («діти») і в такому разі має тлумачитися як «внутрішня, мала частина складного предмета». За іншою версією, іменник дѣтиньць може бути пов'язаний з дієсловом дѣти («діти, дівати, ставити»)[9].
Кремль
Фрагмент стін і башт Московського кремля. У 1366-1368 рр. за великого князя Дмитра Донського дерев'яні стіни Московського Кремля були замінені стінами і вежами з місцевого білого каменю (згідно з археологічними даними, вежі і найважливіші частини стіни були кам'яними, де була найбільша небезпека штурму).
Походження слова «кремль» остаточно не з'ясоване, висунуто кілька версій:
Гіпотеза питомо слов'янського походження — кремль виводять від прасл.*kremiti («крушити», «дробити») і порівнюють з такими словами, як рос.кремь («найкраща частина заповіднику», «міцний будівельний ліс»), кремлёвый («міцний будівельний ліс»)[10], кроме, укр.окремий, відокремлювати, окрім, чеськ.krema, словац.krem, дав.-рус.крома («окраєць»)[11]. І це виглядає доволі дивним, щоб виводити назву від слова «кремінь» чи «крушити», «дробити», адже кам'яні споруди були великою рідкістю. Первісне значення слів крома, крем, кремінь, крім, кремсати — етимологічно пов'язане з каменем: прасловянське Kremiti — означало крушити, дробити, з яким повязані українські крім, крома, кремсати.[12] З ним же пов'язане слово «кремінь» — твердий, малопластичний і крихкий мінерал (крушиться на окремі частинки, окрайки). Крем — крім, окремий, чеське Krema, словацьке Krem, пов'язане з Крома.[12] Давньоруське «крома» — «окраєць».[12] Кремінь крихкий — крошиться на окремі частини. Деревина ж не підлягає крушінню. Укріплення з частоколу і інші укріплення на російських територіях зводились з деревини: Тверський Кремль, Коломненський Кремль, Новгородський Кремль, Московський Кремль. Окрім того, відомо, що в Центральній Росії (на територіях колишніх Московської, Владимирської, Ярославської, Костромської, Нижньогородської і ін. губерній) мало каменю[13]. Таким чином, слово кремль поширилось з частини заповіднику на «найкращі дерева», «найкращу деревину», «найкращий будівельний ліс», а надалі — на дерев'яні укріплення. Крім того, Макс Фасмер пов'язував кремль зі словом «кремінь».
Семітське походження від Кармель (Керем Ель) — буквально: «Божий виноградник»; за словником Ф. Л. Шапіро: 1) квітуча земля; 2) свіжі фрукти; 3) гора Кармель; інший переклад: «густий сад», «опасиста земля, що густо заросла деревами» (рос. тучная почва, густо заросшая деревьями)[16] — не розглядається. Відомо, що частина правлячої еліти Хазарії прийняла юдаїзм. Слово пиширене в російській мові,а в інших слов'янських мовах — відсутнє. В «Толковом словаре живого великорусского языка» Володимира Даля зазначається: кремь — «рос. лучшая часть заповедника», «рос. крепкий и крупный строевой лес в заветном бору». Наприкінці XV століття великий князь Іван ІІІ влаштував Великокнязівський сад, який згодом став називатися Царським. В Москві збереглись назви попередніх садових слобід: Малі, Средні і Великі Садовники (рос. Малые, Средние і Большые Садовники), Берснєєвка, Огороднікі.
Дитинець давнього Києва складався з трьох укріплень (городів): «города Володимира» (включив у свій склад і «городок Кия»), «города Ярослава» і «города Святополка»; займав площу близько 80 га на Старокиївській горі.[18]
↑ абв9.12. Архітектура: дерев'яна і кам'яна (Ю.С. Асєєв, В.О. Харламов) / Історія української культури. У 5 т. / за ред. Ю.С. Асеєва. Київ: Наукова думка, 2001. Т. 1. Джерело: http://izbornyk.org.ua/istkult/ikult12.htm
↑ абвгдежиклмнВортман Д.Я. ДИТИНЕЦЬ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во "Наукова думка", 2004. — 688 с.: іл..Дитинець
↑Вечерський В.В. УКРАЇНА, ДЕРЖАВА: АРХІТЕКТУРА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 1 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2018. — 608 с. — Доступ
↑Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. — К. : Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2002. — 472 с. — ISBN 966-96284-0-7. (стор.: 209)
↑ абвЕтимологічний словник української мови: В. 7 т./ АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.), В.Т. Коломієць, О.Б.Ткаченко та ін.— К.: Наук. думка, 1983. ISBN 5-12-001263-7 Том третій: Кора-М / Укл.: Р.В.Болдирєв та ін. — 1989. — 552 с. ISBN 5-12-001263-9 (сторінки: 82-83)
↑проф. Д.Крынин. Типы дорог в СРСР в ближайшем будущем // «За рулем» — 1928. — № 3 (сторінки: 28-29)
Толочко П. П. Древнерусский феодальный город. — К., 1989.(рос.)
Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.
Радянська енциклопедія історії України. Т. 2. — К., 1971.
Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. — К. : Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2002. — 472 с. — ISBN 966-96284-0-7.