Хлори́ти — група слюдоподібнихмінералів буро-зеленого кольору, що входять до складу багатьох гірських порід, особливо метаморфічних. Назва хлорит походить від грецького хлорос (χλωρός), що означає «зелений» у зв’язку з його кольором.
Історія та етимологія
Археологи знаходять прикрашені хлоритові посудини, що датуються починаючи з третього тисячоліття до нашої ери. Центром цього протоісторичного виробництва був Тепе Ягія на території сучасного Ірану, де хлорит був у великій кількості.
Багату магнієм хлоритну групу тальку вперше науково описав французький мінералог Альфред Де Клуазо (1817—1897) в 1862 році, а мінерал клінохлор американський геолог і мінералог Вільям Фіппс Блейк (1826—1910) у 1851 році.
В окремих випадках мінерали хлориту є породоутвірними мінералами. Перший науковий опис хлоритових порід датується 1879 роком Олександром Олександровичем Іностранцевим (Дослідження метаморфізованих порід у Гув. Олонці).[2]
Опис
Хлорити — важлива група шаруватих породотвірних мінералів класу силікатів, переважно зеленого кольору. Це основні алюмосилікати магнію, алюмінію і заліза з загальною формулою: (Fe, Mg, Al)6(Si, Al)4O10(OH)8 або (Mg, Fe)6-n(Al, Fe3+)n(OH)8AlnSi4-nO10, де n = 0,6÷2. Ізоморфні домішки: Cr, Ni, Mn. Широкий ізоморфізм основних складових хімічних елементів, а також заміщення Si+Mg на Al2 i Mg3 на Al2 зумовлюють велику наявність понад 30 різновидів хлоритів. Великий діапазон складу призводить до значної варіації фізичних, оптичних і рентгенівських властивостей. Подібним чином діапазон хімічного складу дозволяє мінералам групи хлориту існувати в широкому діапазоні температур і умов тиску. З цієї причини мінерали хлориту є всюдисущими мінералами в низько- та середньотемпературних метаморфічних породах, деяких вивержених породах, гідротермальних породах і глибоко захоронених відкладах.
Номенклатура багатих на Fe2O3 хлоритів (лептохлоритів) базується на залізистості хлоритів і числі атомів Al в тетраедрах. За залізистістю всі хлорити поділяються на магнезійні (до 25 %), магнезійно-залізисті (25-75 %) і залізисті (понад 75 %).
Сингонія моноклінна і псевдогексагональна, частіше моноклінна. Кристалічна структура являє собою чергування тришарових пакетів (пачок) типу тальк-пірофіліт і проміжних гідроксидних октаедричних шарів-пакетів типу бруситу або гідраргіліту. Форми виділення: пластинчасті, таблитчасті, бочкоподібні кристали, прихованокристалічні маси. Спайність досконала по (001). Густина 2,6-3,4. Твердість за шкалою Мооса 1-3. Колір зелений (різні відтінки), рідко рожевий, фіолетовий, срібно-білий. Блиск скляний до перламутрового на площинах спайності. У тонких листочках просвічує. Під мікроскопом спостерігається плеохроїзм. Злом ступінчастий, від лускуватого, раковистого до рівного.
Деякі типи гірських порід, що містять хлорит, такі як хлоритовий сланець, мають незначне декоративне використання або як будівельний камінь. Водночас хлорит є звичайним мінералом глини, яка має величезну кількість застосувань.
Різновиди
Розрізняють:
хлорити глинисті (хлорити багаті на Fe i Al, зустрічаються в морських осадах, аргілітах, гідрослюдах),
хлорити залізні (загальна назва хлоритів, які містять оксидне залізо);
хлорит манґанистий (різновид пеніну, який містить 2,3 % MnO);
хлорит нікелистий (різновид хлориту з родов. Франкенштейн, ФРН, який містить до 6 % NiO).
Cornelius S. Hurlbut and Cornelis Klein, 1985, Manual of Mineralogy, 20th ed., John Wiley and Sons, New York ISBN 0-471-80580-7
Timothy L. Grove, Nilanjan Chatterjee, Stephen W. Parman, and Etienne Medard, 2006, The influence of H2O on mantle wedge melting. Earth and Planetary Science Letters 249, p. 74-89.
