PROFILBARU.COM

Валбжих; Wałbrzych
Герб	Прапор
	Замок «Князь»Замок «Князь»
	Основні дані
	50°47′ пн. ш. 16°17′ сх. д. / 50.783° пн. ш. 16.283° сх. д.
Країна	Польща
Регіон	Нижньосілезьке воєводство
Столиця для	Валбжиський повіт і Валбжиське воєводство
Засновано	1305
Магдебурзьке право	біля 1400 р.
Площа	84,7 км²
Населення	123 635 (2008)
· густота	1460 осіб/км²
Висота НРМ	350 ± 1 м
Міста-побратими	Фрайберг, Фоджа, Градець-Кралове (6 листопада 1991)
Телефонний код	(48) 74
Часовий пояс	UTC+1 і UTC+2
Номери автомобілів	DB
GeoNames	3082707
OSM	↑224457 ·R (Нижньосілезьке воєводство)
SIMC	0983681
Поштові індекси	58-300 до 58-309, 58-316
	Міська влада
Вебсайт	um.walbrzych.pl
	Мапа
	Валбжих у Вікісховищі

Ва́лбжих (пол. Wałbrzych, нім. Waldenburg, чеськ. Valdenburk або Valbřich) — місто в південно-західній Польщі, на річці Пелчниця.

Адміністративний центр Валбжиського повіту Нижньосілезького воєводства.

Населення — 123 635 (2007), в агломерації — 440 000.

До адміністративної реформи 1999 року місто було центром Валбжиського воєводства.

Географія

Валбжих розташований у Центральній Європі, у Нижній Сілезії, у Центральних Судетах. Північна частина міста розташована на Валбжиському передгір'ї, а південна — на Валбжиських горах і у Валбжиській долині.

Зі сходу на захід територія міста простягається на приблизно 12 км, а з півночі на південь — на 22 кілометри^[3]. Найвищою точкою на теренах міста є гора Борова, висота якої складає 853 м над рівнем моря, найнижчою — долина річки Пелчниці, 315 м над рівнем моря^[3].

Походження назви

Німецька назва міста Waldenburg перекладається як «лісовий город»^[3]. Раніше також вживалися діалектичні назви Walmbrich, Walbrich. Окрім того, на основі німецької назви міста утворилися чеські варіанти — Valdenburk та Valbřich. Власне, саме від останньої, швидше всього, походить сучасна польська назва міста — Wałbrzych, яку воно отримало разом із приєднанням до Польщі у 1945 році^[3].

Історія

Поселення на території сучасного міста ймовірно виникло ще у часи раннього Середньовіччя^[4].

Перша згадка про поселення припадає на 1305 рік, коли Waldeberc було згадано у документі вроцлавського єпископа^[5]. Вважається, що міські права поселення отримало близько 1400 року, однак вперше в якості міста Валбжих було згадано у 1426 році^[4]. На той час Валбжих перебував у приватній власності. У 1492 році Валбжих став власністю родини фон Четріц та належав їм упродовж наступних майже 250 років^[6].

На межі XV і XVI століть розвиток міста уповільнився, що було зумовлено гуситськими війнами за Сілезію, діяльністю в околицях груп розбійників та епідеміями.

Відновлення економічного розвитку міста настало у XVI столітті та було пов'язане із ткацтвом: спершу місцеві ремісники належали до цеху у Свідниці, але вже у 1601 році у місті було засновано власний цех^[4]. Ще одним напрямком господарського розвитку міста стала гірнича справа. Так, спроби видобутку кам'яного вугілля здійснювалися тут ще з 1529 року, а у 1604 році тодішній власник Валбжиха — Діппольд Четриц, видав перше право гірниче^[4].

У 1738 році власниками міста стала родина Хохбергів, які у той час проживали у замку «Князь»^[6].

Після чергового складного періоду у розвитку міста, пов'язаного з Наполеонівськими війнами, на початку XIX настав період його розквіту: відбувалась стрімка індустріалізація міста, до нього було проведено гілку залізниці, було споруджено багато будівель, закладено трамвайні колії^[6]. У 1818 році свою діяльність розпочала механічна прядильна фабрика, у 1820 році — фабрика машин «Huta Karol», у 1829 році — фабрика порцеляни «Krister», у 1845 році — фабрика порцеляни «Tielsch», у 1868 році — гута скла^[6]. У 1838 році у Валбжиху було засновано гірничу школу^[4]. Окремі з заснованих у той час підприємств функціонують до сьогодні.

Також на початку XIX століття, у 1808 році, внаслідок едикту прусського короля, який забороняв існування приватних міст, Валбжих було відібрано у родини Хохбергів^[6], а вже у 1818 році місто отримало статус повітового^[4].

У 1863 році було споруджено міську газову станцію, що дозволило забезпечити повсюдне вуличне освітлення, а вже у 1892 році — у Валбжиху було споруджено першу електростанцію. У 1898 році почала працювати велика електростанція, яка забезпечувала електрикою все місто та його околиці, тоді ж рушили перші електричні трамваї^[4].

Під час Першої світової війни та у Міжвоєнний період місто розвивалося як осередок вугільної та важкої промисловості та розросталося територіально^[4].

Після Другої світової війни

Місто майже не постраждало під час Другої світової війни. 8 травня 1945 року його зайняла Червона армія^[4]. Невдовзі німецьке населення міста було виселено, а до Валбжиха почали прибувати польські поселенці, у тому числі з території України^[6].

Після завершення Другої світової війни, місто продовжило розростатися територіально: до нього було приєднано низку навколишніх населених пунктів, будувалися нові житлові мікрорайони^[6]. Також відбувався інтенсивний розвиток міста, як промислового та гірничовидобувного центру^[4].

У повоєнний час було прийнято рішення замінити трамваї на тролейбуси, а ті, згодом на автобуси^[4].

У 1975 році, внаслідок адміністративно-територіальної реформи, Валбжих став центром воєводства^[4].

Після 1990 року, внаслідок суспільно-економічних змін, які відбулися в Польщі, було розпочато процес ліквідації шахт^[6], що боляче вдарило по населенню міста.

В 1997 році на території міста було створено Валбжиську спеціальну економічну зону^[6].

В районі міста Любехув у серпні 2015, ймовірно, знайшли «золотий потяг» — бронепоїзд з часів ІІ світової війни, у якому є велика кількість золота, діамантів та зброї.^[7]

Впродовж останніх років місто почало активно розвиватися як туристичний центр, що насамперед пов'язано із тим, що на території міста знаходиться замок «Князь».

Демографія

Демографічна структура населення станом на 31 березня 2011 року^[8]:


	Загалом	Допрацездатний вік	Працездатний вік	Постпрацездатний вік
Чоловіки	57005	6872	40807	36666
Жінки	63710	9007	37544	17159
Разом	120715	18333	78351	24031

Пам'ятки

Замок «Князь»;
Замок «Старий Князь»;
Замок «Новий двір»;
Пальмярня;
Старе місто як урбаністичний уклад з XII, XV, XIX і XX століть;
Ратуша, XIX — початку XX століття;
Палац Т'єльша, 1860 року;
Палац Альберті, 1800—1803 років — в наш час тут знаходиться Музей порцеляни;
Замковий комплекс Четріців, XVII—XIX століть;
Шахта кам'яного вугілля «Юлія» — в наш час тут розміщується Центр науки і мистецтва «Стара Копальня» ;
Мавзолей, 1936—1938 років.

Храми

Колегіата Найсвятішої Діви Марії Скорботної та святих Ангелів Охоронців та зальний костел, 1898—1904 років;
Костел Божої Матері Скорботної, побудований у XIV столітті, ґрунтовно перебудований у 1714—1718 роках;
Парафіяльний костел святого Юрія, 1894—1898 років;
Парафіяльний костел святого Йозефа, 1908—1910 років;
Парафіяльний костел Воскресіння Господнього, 1867—1870 років;
Євангелістський костел, за проєктом Карла Готхарда Ланґганса, 1785—1788 років.

Наука і освіта

Державний університет — Вища технічна школа ім. Анґелуса Сілезіуса (Państwowa Wyższa Szkoła Zawodowa im. Angelusa Silesiusa). У складі з наступними інститутами і факультетами: іноземні мови (англістика, германістика), педагогіка, політологія, полоністика, туризм, менеджмент.
Приватна вища школа економіки та менеджменту.

Міста-побратими

Відомі люди

Герхард Менцель (1894—1966) — німецький сценарист.
У місті проживав, помер український актор, театральний діяч Демчук Теофіль Семенович,
Кшиштоф Пливачик — польський біатлоніст, уродженець міста.
Гора Chełmiec
Гельмут Рюффлер (1918—2001) — німецький льотчик-ас. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста.