Табір переміщених осіб

Табір переміщених осіб
Табір переміщених осіб у Вікісховищі

Табори переміщених осіб або Табори Ді-Пі (з англ. Displaced Persons, скорочено: D.P., а в трансліті: Ді-Пі) — табори біженців, що існували з 1945 до початку 1950-х років для переміщених осіб на території Західної Німеччини, Австрії та Італії,^[1][2] зайнятих американськими, британськими й французькими військами. В таборах утримувалися іноземні примусові робітники і в'язні концентраційних таборів, виявлені переважно на території Німеччини та Австрії після краху нацистської Німеччини, а також військові та цивільні біженці від Червоної Армії та партизансько-комуністичних сил зі Східної, Центральної та Південно-Східної Європи.^[1]

1947 року в таких таборах у реквізованих військових казармах, воєнних робітничих оселях, школах тощо перебувало 1,6 млн біженців (здебільшого зі Східної і Південно-Східної Європи) — в тому числі близько 200 000 українців.

Структура й адміністрація

До липня 1945 табори Ді-Пі підлягали компетенції Найвищої Головної Кватири Експедиційних (альянтських) військ (SHAEF), з доручення якої ними відав відповідальний за цивільні справи відділ DP Branche G — 5; потім компетенції окремих окупаційних армій з координуючим осередком в СДРХ (Екзекутива для Ді-Пі), до якого входили представники американських, британських та французьких армій і Міжнародного Комітету для біженців у Женеві.

Адміністрація і матеріальна опіка таборів Ді-Пі була у заряді допомогових організацій при ООН з доручення окупаційної влади: з 1945 до липня 1947  це були UNRRA (англ. United Nations Relief and Reparation Administration), а згодом — IRO (англ. International Refugee Organization). По закінченні переселення Ді-Пі та включення їх у німецьку (закон 25. 4. 1951) та австрійську економіку та установи цих країн, правну опіку над залишенцями перебрав Високий Комісар ООН для справ втікачів у Женеві. Число таборів Ді-пі постійно зменшувалося: з 493 у 1946 до 223 у 1950; у 1956 — 58 вони перестали існувати, а їх мешканців переведено в новозбудовані оселі або приватні помешкання.

Українці в таборах Ді-Пі

Табір «Українська робітнича оселя» у Гіссені (Німеччина) для переміщених осіб-українців, 1948 рік.

Українські біженці 1946 р. перебували у 125 таборах, 1949— у 110 таборах Ді-Пі (близько 80 з них були заселені виключно або переважно українцями). Найбільші українські табори (від 2000 до 5000 осіб) містилися в американській зоні у Мюнхені (Карлсфельд, Варнер-Касерне), Аугсбурзі (Соме-Касерне), Міттенвальді (ЄґерКасерне), Реґенсбурзі (Ґанґгофер-Зідлюнґ), Ашаффенбурзі, Берхтесгадені («Орлик»), Байройті (Леопольд Касерне); у британській зоні в Ганновері та Гайденав; у французькій зоні в Штуттґарті; в Австрії — у Зальцбурзі.

В українських таборах Ді-Пі вже у 1945 постало місцеве українське самоуправління, однак воно не мало ніякого впливу на адміністрацію самого табору, яка була повнотою в руках УНРРА. Щойно з 1947 (де юре — з 1948, розпорядження Головної Кватири ІРО в Женеві 15 червня 1948) українські таборові самоуправління співпрацювали в управі таборів Ді-Пі, при чому в адміністративних справах підлягали органам ІРО, по громадській лінії — Центральному Представництву Української Еміграції (ЦПУЕ).

Життя в українських таборах Ді-Пі

Гашення української таборової пошти у таборі Реґензбурґ.

В українських таборах Ді-Пі впродовж кількох років їхнього існування жваво розвинулося суспільно-громадське, політичне, культурно-освітнє, релігійне, господарське, літературно-мистецьке життя та видавнича діяльність. Про це свідчать числа на 1948, коли в таких таборах працювало 102 народні школи, 35 гімназій, 12 інших середніх шкіл, 43 фахові школи, виходило 232 періодичні видання і з'явилося 818 книжкових видань.

Примітки

1. Marica Karakaš Obradov. Depoi špijuna i terorista. Saveznički logori za raseljene osobe u Italiji, Austriji i Njemačkoj (хорватською) . Hrvatski Institut Za Povijest, Zagreb. Процитовано 27 грудня 2022.
2. Микола Тимошик. Вояки Української Національної Армії в італійському таборі «Ріміні»: як виживали і стверджували себе на чужині. https://ounuis.info. Архів ОУН. Процитовано 27 грудня 2022. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |вебсайт= (довідка)

Див. також

• Табір інтернованих
• Орлик (часопис)

Посилання

• Табори українських переміщених осіб на території Німеччини (1945—1955)
• Чужиною: Двотижневик табору Корнберг. — Корнберґ: Культурно-освітній відділ табору, 1946. — Рік 1:
  • ч. 2 (1 березня)
  • ч. 10 (7 липня)
• Іван Багряний. Антон Біда — Герой труда: повість про Ді-Пі (сатирична поема, Новий Ульм, 1947)
• Наука на еміграції в 1945—1946 роках. — Авгсбург: УВАН, 1947. — 11 с.
• Мартинець В. Шляхом таборів D.P. (Rudolstadt, Coburg, Dachau, Karlsfeld). Спогади із скитальщини. — Вінніпег: Новий шлях, 1950. — 385 с.
• «Говорить Реґенсбург» // «Свобода». — 1980. — Ч. 229 (28 жовтня). — С. 3.
• Барагура В. Монографія-збірник «Реґенсбурґ»-мікрокосм українського скитальства // «Свобода». — 1986. — Ч. 48 (13 березня). — С. 2.
• Ликтей Я. «Спомин про хор гімназії в таборі „Леопольд Касерне“, Байройт» // «Свобода», ч. 4, 22 січня 2010, с. 19

Джерела

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.

Портал «Друга світова війна»