Рагу́зька респу́бліка (лат.Respublica Ragusina, італ.Repubblica di Ragusa) відома також як Дубро́вницька респ́убліка (хорв.Dubrovačka republika) — морська республіка на узбережжі Адріатичного моря, що існувала з XI століття до 1808 року. Столицею республіки було місто-порт Рагуза (сучасний Дубровник), окрім якої територія держави включала далматинське узбережжя від Неуму до Которської затоки, півострів Пелєшаць і острови Ластово, Млєт і ряд інших невеликих острівців довкола столиці.
Виникнувши як центр морської та сухопутної торгівлі з Балканами, Рагузька республіка досягла піку своєї могутності в XV–XVI століттях, коли вона стала одним із головних посередників в економічних стосунках Османської імперії та європейських держав. Попри те, що значну кількість населення республіки становили слов'яни, суспільно-політичне життя та правляча еліта перебувала під сильним романо-італійським впливом, а офіційна назва держави походила з латини. У різні періоди Рагуза визнавала номінальний сюзеренітетУгорщини, Османської імперії та Австрії, проте фактично залишалася незалежною. Структура управління республіки забезпечувала неможливість концентрації влади в одних руках, завдяки чому Рагузьку республіку інколи називають першою в Європі демократичною державою. У 1806 році територію Рагузи окупували війська Наполеона, у 1808 році республіка була ліквідована, а її територія приєднана до Франції. З часу проголошення незалежності Хорватії в 1991 році ці землі складають її найпівденнішу частину.
Назва
Рагузька республіка (лат.Respublica Ragusina; італ.Repubblica di Ragusa) — офіційна назва республіки; поширена у світовій історіографії.
Вільна держава Рагуза (нім.Freystaat Ragusa)[1] — назва у ряді німецьких джерел XVII—XVIII ст.
Дубровницька республіка (хорв.Dubrovačka Republika) — новітня хорватська назва, від перейменування Рагузи на Дубровник (1918).
Рання комуна (VII століття—1205)
У VII столітті (згідно з традицією — в 614 р.) біженці зі зруйнованого слов'яно-аварським вторгненням міста Епідавр заснували на невеликому острові біля далмацького узбережжя місто Рагуза. Поруч, на материку, знаходилося слов'янське поселення Дуброва, що пізніше злилося з Рагузою в єдине ціле, а засипаний між островом і материком канал став центральною вулицею міста — Страдуном. Довгий час Рагуза була невеликим поселенням із змішаним слов'яно-романським населенням під верховною владою Візантії та входила до складу феми Далмація. Прилеглі материкові землі були зайняті під виноградники, за які жителі міста платили данину сусіднім слов'янським князям Травунії і Захумля. Процес християнізації в Рагузі був доволі швидким і характеризувався сильним впливом Папи Римського. Уже в 1022 р. місто стало центром самостійного католицькогоархієпископства.
У XI — XII століттях унаслідок загального економічного підйому в Середземномор'ї розвиток Рагузи як торговельного та ремісничого центру прискорився. Зручні шляхи зв'язку з внутрішніми регіонами Балкан і, морем, зі всією Європою сприяли перетворенню міста на важливий центр посередницької торгівлі та ремісничого виробництва (перш за все, суднобудування й деревообробки). Особливе значення мали торговельні зв'язки Рагузи із сусідніми слов'янськими князівствами. Після перемоги Рагузи над військами сербського князя Стефана Немані в 1186 р. був підписаний перший договір про дружбу і свободу торгівлі в сербських землях. У 1189 р. аналогічна угода була підписана з Боснією (у ньому вперше згадана слов'янська назва міста — Дубровник). У 1192 р. імператор Ісаак II Ангел надав купцям Рагузи право безмитної торгівлі у Візантії. Потім були підписані торгові угоди з італійськими комунами.
Одночасно посилилася боротьба між різними державними утвореннями за владу в Далмації. У 866—867 рр. Рагузу блокував арабський флот, у 922 р. місто захопили болгари. З кінця X століття в регіоні посилилася економічна і політична роль Венеції. У 948 р. венеційці спробували завоювати Рагузу, проте зазнали поразки. Згідно з легендою, ця перемога жителів Рагузи була отримана завдяки втручанню святого Власія Севастійського, який пізніше став заступником міста. У 1000 р. Венеції під час боротьби з неретвянськими піратами вдалося на деякий час підкорити Рагузу разом з іншими містами на Далматинському узбережжі. Пізніше на ці землі висунуло претензії Сицилійське королівство (норманська держава з Південної Італії). У результаті Рагуза була вимушена лавірувати між Візантією, Венецією, Сицилійським королівством, визнаючи сюзеренітет то однієї, то іншої сторони, що сприяло зміцненню самостійності міста. У 1205 р., після падіння Константинополя, Рагуза ще раз потрапила під владу Венеції.
Під владою Венеції (1205—1358)
Після приєднання Рагузи до володінь Венеційської республіки на морську торгівлю міста були накладені ряд обмежень. Водночас заохочувалася сухопутна торгівля зі слов'янськими державами Балканського півострова. Розширення торговельних зв'язків Рагузи з Сербією, Боснією і Болгарією сприяло економічному прогресу в цих державах у XIII—XIV століттях. У цей період Рагуза стала найбільшим торговельним центром Східної Адріатики, через який здійснювалися торговельні зв'язки Європи з Балканами. Зі слов'янських держав через Рагузу вивозилася, головним чином, продукція сільського господарства і хутра, а ввозилася зброя, скляні і металеві вироби. Найбільшу статтю доходу міста становила торгівля сіллю. Особливо міцними були позиції рагузьких купців у Сербії, де їм були надані численні торговельні привілеї і монополії на розробку надр (зокрема шахти з видобутку дорогоцінних металів). Поселення рагузців виникли в усіх крупних містах балканських держав, причому ці колонії мали права внутрішньої самоврядування. Одночасно розвивалася торгівля Рагузи з Венецією, де товари рагузьких купців були звільнені від мита.
У період венеційського панування система міського управління Рагузи остаточно сформувалася за зразком італійських комун. У місті були сформовані Велика рада — найвищий законодавчий орган, Мала рада — найвищий виконавчий орган, сенат і колегія консулів. Структура і функції цих органів у значній мірі копіювали аналогічні венеційські установи. Пріор комуни отримав титул князя (ректора) і був формальним главою міського самоврядування Рагузи, підкоряючись Великій Раді Венеційської республіки. На відміну від італійських міст у Рагузі була досить слабка майнова диференціація, що призвело до складання лише двох суспільних прошарків — нобілітету і пополанів. Нобілі (патриції) зосередили в своїх руках велику торгівлю та встановили монополію на владу в місті: у 1235 р. доступ у Велику раду Рагузи був закритий для нових членів, що сформувало вузьку правлячу олігархію. Іншою особливістю Рагузької комуни стало збереження сильного античного впливу: тісний полісний зв'язок міста з околицями, відсутність плати за заміщення посад, рівний розподіл новопридбаних земель між нобілями. Система подестату, характерна для італійських комун цього періоду, у Рагузі не склалася.
У XIII столітті почалося розширення території Рагузи. Місто придбало острів Ластово, у 1333 р. викупило у Сербії півострів Пелєшаць, а в 1345 р. приєднало острів Млєт.
Рагузька республіка в період розквіту
Незалежність (1358—1458)
Після поразки Венеції від угорського короля Людовика Великого за Задарським миром 1358 року Далмація разом з Рагузою перейшла під сюзеренітет Угорщини. 27 червня 1358 між рагузьким архієпископом Джованні Саракою і Лайошом I були погоджені конкретні форми влади угорського короля над Рагузою. Сюзеренітет Угорщини, що практично не мала флоту, був суто номінальним, а вся повнота влади в місті перейшла до місцевого нобілітету.
У цей період різко посилюється значення Рагузи як ремісничого центру. У місто переселилися численні ремісники з Італії, відбувалася спеціалізація й удосконалення ремесла, орієнтованого на експорт, перш за все зброярства і сукноробства. У майстернях Рагузи активно використовувалася наймана праця. Рагуза стала єдиним містом Далмації за рівнем розвитку ремесла на рівні італійських комун. Проте в Рагузі не склалася класична цехова структура ремесла. Ремісники об'єднувалися в релігійні корпорації — братерства, що не мали впливу на політичну систему республіки.
Звільнення з-під влади Венеції також сприяло зростанню морської торгівлі й процвітанню міста. Рагуза перетворилася на центр грошових операцій і кредитування балканських правителів. Незважаючи на низку військових конфліктів із Сербією і Боснією, республіка загалом зберігала добрі стосунки зі своїми сусідами, одночасно продовжуючи розширювати територію: у 1399 році було приєднано Рагузьке примор'я (на північ до півострова Пелєшаць), у 1419—1426 роках — долина Конавлі з містом Цавтат, а потім узбережжя до Которської затоки. Рагуза стала також одним із головних центрів работоргівлі в Східному Середземномор'ї (торгівля рабами була заборонена лише 1416 року).
У XIV—XV століттях швидко збільшувалося населення республіки, головним чином за рахунок імміграції з балканських держав. До кінця XV століття чисельність населення Рагузи склала близько 20 тисяч. Завдяки припливу слов'ян значення романського елементу в етнічному складі населення стало падати. Проте мовою панівної еліти залишалася італійська (з 1492 вона замінила як офіційну мову латину), зберігалася церковна залежність від Риму і тісні зв'язки з італійськими містами. Система управління республікою також була заснована на міському праві італійських комун. Влада продовжувала залишатися в руках вузької олігархії декількох десятків сімей нобілів, проте соціальних конфліктів у цей період не спостерігалося.
Встановлення сюзеренітету Османської імперії (XV—XVI ст.)
Історична частина Рагузи (Дубровника)
Наприкінці XIV століття з'явилася турецька загроза для існування Рагузької республіки. Османська імперія поступово захоплювала балканські держави, наближаючись до кордонів Рагузи. У місто почався масовий приплив слов'янських біженців, велися фортифікаційні роботи й у прискореному темпі зводилися укріплення на підступах до Рагузи. Місто стало однією з найпотужніших фортець на Балканах. Одночасно правляча еліта держави почала проводити політику заспокоєння. Вже в 1430-х рр. була підписана перша торгова угода Рагузи і Османської імперії. У 1458 р. республіка офіційно визнала сюзеренітет султана і зобов'язалася сплачувати данину, замість чого їй надали свободу торгівлі на території імперії. У 1481 р. розмір данини османи підвищили до 12 500 дукатів на рік. Проте залежність республіки від Османської імперії була украй слабка і фактично обмежувалася сплатою данини. Навпаки, надання виняткових привілеїв рагузьким купцям в імперії створило сприятливі умови для подальшого розвитку міста і його торгівлі. Рагуза стала основним торговельним каналом Османської імперії на Адріатиці, а поселення підданих Рагузи в турецьких містах на Балканах зберегли широку автономію і фактично монополізували торговельну діяльність в регіоні. Рагузькі судна мали право плавання по Чорному морі, закритому для кораблів інших країн. Посередницька торгівля між Османською імперією і італійськими державами стала головною сферою економіки міста.
Залежність економіки республіки від торгівлі з Османською імперією зумовила політику нейтралітету, якої дотримувалась Рагуза під час військових конфліктів турків із західними державами. Нейтралітет дозволяв продовжувати торговельні стосунки з обома воюючими угрупуваннями і сприяв розширенню сфери Рагузької торгівлі, що тепер включає Єгипет, Сирію і Іспанію. У всіх великих портах Середземного моря були створені постійні представництва республіки. Флот Рагузи перевищив 200 кораблів. Навіть коли наприкінці XVI століття під натиском Папи Римського республіка надала свій флот в розпорядження Іспанії для боротьби з мусульманськими піратами й васалами Порти, Османська імперія не виступила проти, бажаючи використовувати Рагузу для продовження торгівлі з європейськими державами. Економічна та військова потужність Рагузької республіки, підтримуваної турками, дозволила їй стати головним суперником Венеції в Середземному морі й Адріатиці.
Занепад Рагузької республіки (XVII—XVIII ст.)
З кінця XVI століття почався процес зниження торгівлі Рагузи і занепаду республіки, викликаний великими географічними відкриттями, переміщенням європейських торговельних шляхів в Атлантичний океан, зростанням конкуренції французьких, голландських і англійських купців на морі, а слов'янських і грецьких — на Балканах. Різко загострилися відносини з Венецією, яка розгорнула боротьбу за розширення своїх позицій на Адріатиці і намагалася витіснити Рагузу з османського ринку. Венеційська республіка перешкоджала торгівлі Рагузи з Італією і почала стягувати мита за провезення товарів по Адріатичному морю. У 1602 р. венеційці організували повстання проти влади Рагузи на острові Ластово. У 1630—1633 рр. між Рагузою і Венецією спалахнув військовий конфлікт за контроль над островом Локрум. Рагузька республіка була вимушена все більше орієнтуватися на Османську імперію, без підтримки якої боротьба з Венецією була неможлива. У результаті в XVII столітті Рагуза стала найвірнішим серед європейських держав союзником Османської імперії.
Під час Кандійської війни (1645—1669) торговельна діяльність Рагузи дещо пожвавилася, проте союз республіки з Портою викликав напади на її територію хорватських ускоків і чорногорців, що розорили прибережні області Рагузи. У 1667 р. в місті стався великий землетрус, який забрав життя понад 5 000 осіб і зруйнував більшість будівель міста. Поступово місто було відбудоване, проте воно все ж почало занепадати. Ослабленням Рагузи скористалася Венеція, що підсилила тиск на республіку, пропонуючи їй своє заступництво. Рагузі довелося в 1684 р. номінально визнати сюзеренітет імператора Священної Римської імперії і короля Угорщини Леопольда I, бажаючи використовувати його проти домагань Венеції. Коли в 1694 р. венеційська армія окупувала Требинє і Герцеговину, відрізавши таким чином республіку від території Османської імперії, імператор домігся виведення військ Венеції. Проте, в 1699 р., згідно з умовами Карловицького миру, Далмація перейшла під владу Венеції. Щоб не дати можливості венеційцям в майбутньому атакувати Рагузу з суходолу, республіка поступилася двома невеликими ділянками своєї території Османській імперії, відмежувавшись таким чином від венеційських володінь на материку. Одна з цих ділянок, на північному кордоні довкола містечка Неум зараз є єдиним виходом Боснії і Герцеговини до Адріатики.
Наприкінці XVII—XVIII століть економіка Рагузької республіки зазнала повного занепаду. Практично повністю припинилася підприємницька і торговельна діяльність Рагузи на Балканах і в Леванті, деяке значення зберегло лише перевезення іноземних вантажів по Адріатиці. У середині XVIII століття, з кінцем венеційського панування в Середземномор'ї, Рагузька торгівля дещо пожвавилася, проте вона не могла витримати конкуренції з Францією, що отримала особливі привілеї в Османській імперії. У період Російсько-турецької війни 1768—1774 р. республіка виступила на стороні Порти й надала свій флот для ведення військових дій проти Росії. Але в 1775 р. до гавані Рагузи увійшла велика ескадра графа Олексія Орлова. Вважається також, що Рагуза була першою європейською державою, яка визнала в 1776 р. незалежність США.
Політичний устрій республіки в XVII—XVIII століттях залишався незмінним. Зберігалася монополія нобілітету на владу. Верхівка пополанів, що не мала доступу до управління, створила дві закриті релігійно-політичні організації: братерство Святого Антуана (великі купці-судновласники і найбільш спроможні містяни) і братерство Святого Лазаря (торговці зі Сходом). Після землетрусу 1667 р. чотири сім'ї з братерства Святого Антуана дістали доступ у Велику раду, проте реального злиття нової пополанської верхівки і нобілітету не сталося.
Падіння республіки (початок XIX століття)
У 1806 р. Рагузу оточили російсько-чорногорські війська, які протягом декількох місяців бомбардували місто. Коли до Рагузи підійшов французький флот, республіка капітулювала перед французами. До міста увійшли війська Франції на чолі з Наполеоном. У 1808 р. Рагузька республіка була скасована, а її територія увійшла до складу Іллірійських провінцій, підлеглих безпосередньо Франції. Французького маршала Огюста Мармона було оголошено герцогом Рагузи. У 1814 р. до міста увійшли австрійські війська генерала Тодора Милутиновича, підтримані англійським експедиційним корпусом. Французька адміністрація була ліквідована. За рішенням Віденського конгресу в 1815 р. Рагуза була приєднана до Австрійської імперії і увійшла до складу коронної землі Далмацьке королівство. Спроби нобілітету Рагузи відтворити республіку в 1815 р. провалилися.
Система управління
Система управління Рагузької республіки була побудована на олігархічному принципі: вся влада належала вузькій групі нобілітету, якою протистояла основна маса містян—пополанів, що не мали жодного впливу на формування органів влади і що не брала участь в політичній діяльності. У XVI—XVII ст. верхівка пополанів (торговці-судновласники) відокремилася в окремий шар громадян, члени якого дістали можливість обіймати дрібні муніципальні посади, а після землетрусу 1667 р. декілька сімей містян було допущено у Велику раду. Станові кордони між нобілітетом, громадянами і пополанами були дуже жорсткими, між станові шлюби були строго заборонені. Про обмеженість кола осіб, що мають доступ до влади, говорять дані про склад Великої і Малої ради республіки: у 1802 р., наприклад, 6 з 8 членів Малого і 15 з 20 членів Великої ради представляли 11 найзнатніших рагузьких родин, а половина з князів Рагузи останніх вісім років існування республіки була вихідцями з 5 родин нобілей.
Структура органів управління Рагузької республіки багато в чому копіювала венеційську модель державного устрою. Найвищим законодавчим органом була Велика рада (лат.consilium Maior, хорв.Veliko vijeće — Велике віче), у який входили всі представники нобілітету Рагузи, що досягли 18 років. Цей орган ухвалював закони, обирав князя, вибирав і затверджував суддів, митників, консулів і інших муніципальних чиновників, вирішував державно-правові і конституційні питання. Велика рада формувала Сенат (лат.consilium rogatorum) з 45 членів, старше 40 років, що обиралися на один рік. Саме він володів найбільшою владою в республіці. На відміну від італійських комун, організація Сенату перешкоджала встановленню домінування однієї сім'ї (як Медічі у Флоренції або Скалігери в Вероні), проте практично всю історію існуванню цього органу найбільший вплив в ньому мали члени родини Сорго.
Мала рада (лат.consilium Minor, хорв.malo vijeće — Мале віче) був виконавчим органом, що складався з 11 членів (після 1667 р. — з 7), вибираних князем із складу Великої ради на 1 рік. Князь (лат.rector — ректор) здійснював керівництво виконавськими органами влади, головував на Великій і Малій раді та виконував представницькі функції. Князь обирався Великою радою, причому термін його повноважень становив лише один місяць, а повторно він міг переобратися лише через два роки. Вплив князя був чисто номінальним, а малий термін його повноважень перешкоджав концентрації влади в республіці в руках однієї людини. Цей факт дозволяє деяким істориками[2] вважати Рагузьку республіку першою демократичною державою в Європі, хоча її «демократія» відносилася лише до декількох десятків аристократичних родин країни. Проте на прапорі республіки було накреслено слово «libertas» (з лат. — «свобода»), а над входом у фортецю Сан-Лоренцо перед міськими стінами Рагузи було написано девіз «non bene pro toto libertas venditur auro» (з лат. — «свобода не продається ні за яке золото»).
Мови і етнічний склад
Етнічний склад населення Рагузи був досить строкатим. На ранніх етапах історії переважало, мабуть, романське населення, яке власне і заклало основу полісно-комунальної суспільно-політичної структури республіки. Проте значення слов'янського елементу, досить значне вже з моменту об'єднання поселень Рагуза і Дуброва, неухильно зростало і, ймовірно, вже в XII—XIII століттях стало превалювати. З початком турецьких завоювань в місто спрямувалася нова хвиля слов'янських переселенців з Балкан, яка забезпечила перетворення Рагузи в переважно слов'янське місто, хоча соціально-економічна вага колоністів з Італії (передусім серед висококваліфікованих ремісників і великих торговців) була також значною. Слов'яни Рагузи були змішаного хорвато-сербського походження.
Офіційною мовою Рагузької республіки спочатку була латина. У 1472 Сенат Рагузи затвердив як мову обговорень і державних актів італійську. Італійська до того часу вже стала мовою верхівки містян, раніше всього нобілітету, що сконцентрував в своїх руках всю повноту влади в республіці. Попри те, що переважне число нобілей були етнічно слов'янами, вони використовували італійську мову і орієнтувалися на культуру італійських міст-держав, що служило одним із способів демонстрації своєї відособленості від маси незнатних містян, що говорили на місцевому діалекті хорватської мови. У ранні періоди історії Рагузи використовувалась також далматинська мова романського походження. Збереглися декілька документів, написаних на рагузькому діалекті далматинської мови, які датуються XIII століттям. З витісненням романського населення Рагузи слов'янами значення далматинської мови впало, і до XVI століття ця мова вийшла з вжитку в республіці. Що стосується хорватської мови, то її підйом розпочався в XV столітті, коли частина Рагузької аристократії і священнослужителів стала перекладати літературу з латинської і італійської мов на місцевий варіант хорватської. Так в 1597 р. рагузький поет Доменіко Златарич переклав на хорватську трагедію Софокла «Електра». Пізніше хорватська мова використовувалася в творчості цілої плеяди рагузьких письменників і поетів: Бернардина Павловича, Якова Микалі, Йоакима Стулича та інших. Роботи цих авторів, написані на рагузькому варіанті хорватської мови, відіграли значну роль у розвитку хорватської літератури і складанні сучасних стандартів хорватської мови. Цікаво, що після падіння Рагузької республіки та входження міста до складу Австрійської імперії, саме Рагуза стала центром руху за возз'єднання Далмації з банською Хорватією, тоді як вплив італійського іредентизму був, у порівнянні з іншими містами Далмації, незначним.
Main DukunPoster filmSutradara Irwan Siregar Produser Shankar Rs Ditulis olehPemeranJulia PerezMudji MassaidBaby MargarethaFebriyaniSonita NovriantiTiti QadarsihSusilo BadarEgi FedlyPerusahaanproduksiDigital Film MediaTanggal rilis12 Juni 2014Durasi85 menitNegaraBahasa Indonesia Main Dukun adalah film horor Indonesia tahun 2014. Sinopsis Alangkah terkejutnya Layla, saat roh Nenek Santet yang terpenjara dalam sebuah cermin antik yang hendak dicurinya menampakkan wujudnya. Roh Nenek santet mena...
Video camera connected to a computer or network A small webcam that can capture photos or videos at 1080p resolution A webcam is a video camera which is designed to record or stream to a computer or computer network. They are primarily used in video telephony, live streaming and social media, and security. Webcams can be built-in computer hardware or peripheral devices, and are commonly connected to a device using USB or wireless protocols. Webcams have been used on the Internet as early as 1...
The Tale of Timmy Tiptoes PengarangBeatrix PotterIlustratorBeatrix PotterNegaraInggrisBahasaInggrisGenreNovel anak-anakTanggal terbit1911ISBNISBN NA Invalid ISBNDidahului olehThe Tale of Mrs. Tittlemouse Diikuti olehThe Tale of Mr. Tod The Tale of Timmy Tiptoes adalah buku yang ditulis dan diilustrasikan oleh Beatrix Potter. Buku ini pertama kali diterbitkan pada tahun 1911. Sinopsis Timmy Tiptoes, seekor tupai, dan istrinya Goody memutuskan untuk mengumpul...
SMA Negeri 90 JakartaInformasiDidirikan4 April 1986JenisNegeriAkreditasiA PlusKepala SekolahDrs. Nana JuhanaJumlah kelas9 kelas setiap tingkatJurusan atau peminatanIPA dan IPSRentang kelasX, XI MIA, XI IIS, XII MIA, XII IISKurikulumKurikulum 2013Jumlah siswa972 Siswa (36 Siswa per kelas)StatusSekolah Plus bertaraf NasionalAlamatLokasiJl. Sabar Petukangan Selatan, Pesanggrahan., Jakarta Selatan, DKI Jakarta, IndonesiaTel./Faks.(021) 7341866 / (021) 7341889Koordinat6°14′35″S...
Maria LaskarinaPermaisuri HungariaBerkuasa1235–1270Informasi pribadiKelahiranskt. 1206Kematian16 Juli atau 24 Juni 1270WangsaWangsa LaskarisAyahTheodoros I LaskarisIbuAnna Komnene AngelinaPasanganBéla IV dari HungariaAnakKinga, Margit, Katalin, Anna, Jolán, Erzsébet, Konstancia, István, Margit, Béla Maria Laskarina (skt. 1206 – 16 Juli atau 24 Juni 1270) merupakan putri Theodoros I Laskaris dan istri pertamanya Anna Komnene Angelina. Kehidupan Ia adalah saudari Eirene Laskarina, perm...
Digital reconstruction of the Temple of Roma and Augustus on the Acropolis. Remains of the temple on the Acropolis The Temple of Roma and Augustus was a monopteral circular Ionic temple[1] built on the Acropolis of Athens c. 19 BCE,[2] likely coincident with Augustus' second visit to Athens. The structure was axially aligned with the eastern entrance of the Parthenon, placed 23 m (75 ft) eastward. The temple, which asserted the divinity of Rome and the Imperial...
River in London, England Pickle Ditch, looking north with Merton Priory Wall (left) visible Pickle Ditch, also known as the Pickle, is a minor, 0.9-kilometre (0.56 mi)[1] long stream—brook—in the locality of Colliers Wood in the London Borough of Merton, Greater London, England.[2] Rising from the River Wandle, a tributary of the River Thames, and flowing back into it, Pickle Ditch is the last remaining course of the River Wandle's original course through Merton, befo...
Pour les articles homonymes, voir Joselito. Joselito Présentation Nom de naissance José Miguel Arroyo Delgado Apodo Joselito Naissance 1er mai 1969 (54 ans)Madrid Nationalité espagnole Carrière Alternative 20 avril 1986 à MalagaParrain Dámaso González Confirmation d'alternative Madrid : 26 mai 1986Parrain Curro Romero Fin de carrière 2004 modifier José Miguel Arroyo Delgado dit « Joselito » est un matador espagnol, né le 1er mai 1969 à Madrid (Espagne). ...
1999 studio album by Yat-KhaDalai BeldiriStudio album by Yat-KhaReleased1999LabelWicklow Records[1]ProducerLu EdmondsYat-Kha chronology Yenisei Punk(1995) Dalai Beldiri(1999) Aldyn Dashka(2000) Dalai Beldiri is an album by the Tuvan trio Yat-Kha.[2][3] It was released internationally in 1999.[4] The album title translates as the confluence of the seas.[5] The band supported the album with a North American tour.[6] Production The album wa...
Coffehouse The Gaslight CafeThe former site of the Gaslight Cafe as seen in November 2021.Location116 MacDougal Street New York City, New York United StatesCoordinates40°43′47.01″N 74°0′1.93″W / 40.7297250°N 74.0005361°W / 40.7297250; -74.0005361Owner John Mitchell John Moyant Sam Hood Ed Simon TypeCoffeehouseGenre(s)Folk music, et al.Opened1958Closed1971 The Gaslight Cafe was a coffeehouse in the Greenwich Village neighborhood of Manhattan, New York. Also ...
American murderer (1937–2000) This article needs additional citations for verification. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: Betty Lou Beets – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (October 2010) (Learn how and when to remove this template message) Betty Lou BeetsMugshot of Betty Lou BeetsBornBetty Lou Dunevant(1937-03-12)March 12, 1937Roxboro, N...
Bar Ilan University - Centre for the study of philosophy, ethics and Jewish thought Jewish thought (Hebrew: מחשבת ישראל, Machshevet Yisrael, or machshavah), also known as Judaic thought or Hebraic thought, is a field of Jewish studies that deals with the products of Jewish thought and culture throughout the ages, and their historical development. The field also deals with the connections, parallels, and influences, between Jewish ways of thought and world philosophy in general. The ...
English noblewoman Anne BeauchampDrawing of Anne from the Rous Roll, c. 1483Born14 February 1444 (1444-02-14)Cardiff, Glamorgan, WalesDied3 June 1449 (1449-06-04) (aged 5)Ewelme, Oxfordshire, EnglandResting placeReading Abbey, Berkshire51°27′22.85″N 0°57′54.31″W / 51.4563472°N 0.9650861°W / 51.4563472; -0.9650861Title15th Countess of Warwick7th Baroness BurghershTerm11 June 1446 – 3 June 1449SuccessorRichard NevilleParentsHenry Beauchamp, 1...
Konten dan perspektif penulisan artikel ini hanya berpusat pada sudut pandang dari negara Hindia Belanda/Indonesia dan tidak menggambarkan wawasan global pada subjeknya. Silakan bantu mengembangkan atau bicarakan artikel ini di halaman pembicaraannya, atau buat artikel baru, bila perlu. (Pelajari cara dan kapan saatnya untuk menghapus pesan templat ini) Keresidenan (bentuk tidak baku: karesidenan) adalah sebuah daerah administratif yang dikepalai oleh residen.[1] Menurut sejarah, pemb...
Sporting event delegationBhutan at theOlympicsIOC codeBHUNOCBhutan Olympic CommitteeWebsitebhutanolympiccommittee.orgMedals Gold 0 Silver 0 Bronze 0 Total 0 Summer appearances19841988199219962000200420082012201620202024 This is a list of flag bearers who have represented Bhutan at the Olympics.[1] Flag bearers carry the national flag of their country at the opening ceremony of the Olympic Games. # Event year Season Flag bearer Sport 10 2020 Summer Karma Archery [2] Sangay Tenz...
Suburb of Perth, Western AustraliaSwanbournePerth, Western AustraliaSwanbourne Nedlands Surf Life Saving Club buildingCoordinates31°58′08″S 115°46′01″E / 31.969°S 115.767°E / -31.969; 115.767Population4,592 (SAL 2021)[1]Established1892[2]Postcode(s)6010Area3.6 km2 (1.4 sq mi)Location11 km (7 mi) W of the Perth CBDLGA(s)City of NedlandsState electorate(s)CottesloeFederal division(s)Curtin Suburbs around Swanbourn...
Kejaksaan Negeri Maros(Kejari Maros)Gambaran umumYurisdiksiKabupaten MarosAlamatLokasiJl. DR. Ratulangi No. 44, Kelurahan Turikale 90511, Kabupaten Maros, Sulawesi Selatan, Indonesia Kejaksaan Negeri Maros (Bugis: ᨀᨛᨍᨀᨔ ᨊᨛᨁᨛᨑᨗ ᨆᨑᨚ , Makassar: ᨀᨙᨍᨀᨔ ᨊᨙᨁᨙᨑᨗ ᨆᨑᨚ) (biasa disingkat Kejari Maros) adalah lembaga kejaksaan yang berkedudukan di Kota Turikale dan daerah hukumnya meliputi wilayah kekuasaan Kabupaten Maros. Kejari Maros merupakan ke...
Carne Mechada Carne mechada is a stewed meat dish traditional of Spanish and Latin American cuisine. It involves slow-cooking or braising a piece of meat, often beef or pork, until it becomes tender and easy to shred. In Latin America, carne mechada has developed variations and flavors depending on the country and region. In Venezuela and Colombia, carne mechada is made with flank steak or skirt steak that is boiled until tender, then shredded and cooked with onions, sweet red bell peppers, a...
American journalist (1900–1979) Inez RobbRobb in 1959BornInez Early CallwayNovember 1900Middletown, California, U.S.DiedApril 4, 1979(1979-04-04) (aged 78)Tucson, Arizona, U.S.OccupationJournalistYears active1922–1969Spouse Addison Robb (m. 1929; died 1979) Inez Early Robb (née Callaway; November 1900 – April 4, 1979) was an American journalist and war correspondent. During the height of her career, she was a household ...
Economic regions of California Nine California regional economies and nine associated geopolitical regions were specified in about 1998 by the California Regional Economies Project. California Statewide is the tenth economic region. The California Economic Strategy Panel uses employment and wage information reported by employers, along with these regions, for public policy-making, planning, and program administration.[1] Other agencies, specifically including the California Public Uti...
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
