Культура абажурних поховань

Європейські культури залізної доби в IV ст. до н. е.:

   — Нордичні культури

   — Ясторфська культура

   — Культура Харпштедт-Нінбург^[ru]

   — Латенська культура

   — Поморська культура турів

   — Культура домоподібних урн^[en]

   — Дніпродвінська культура

   — Культура західнобалтських курганів^[ru]

   — Милоградська культура

   — Прото-естонці

Культура абажурних поховань, дзвоникових поховань, підкльошових^[1] поховань (біл. Культура падклошавых пахаванняў; рос. Культура подклёшевых погребений, абажурных погребений, колокольчатых погребений; пол. Kultura grobów kloszowych, podkloszowych) — археологічна культура залізної доби, існувала близько 500—400 років до н. е..

Етнічна приналежність

На думку В. В. Сєдова, носії культури абажурних поховань були найбільш ранніми слов'янами, В. П. Кобичев вважав їх венедами^[2]. Як вважали ці дослідники, саме з культури абажурних поховань вдається виявити елементи наступності в розвитку аж до достовірно слов'янських старожитностей другої половини I тисячоліття н. е..

Генетичні зв'язки

Утворена шляхом синтезу (інвазії) поморської культури в східну частину ареалу лужицької культури. Шляхом експансії на південний схід і підпорядкування племен милоградської культури брала участь в утворенні зарубинецької культури.

Географія

Склалася на рубежі V-IV століть до н. е. на основі злиття лужицької та поморської культур Польщі в басейні р. Вісли і р. Варнови. Ряд дослідників розглядають її як пізній, локальний варіант поморської культури.

Первісна територія культури — басейни середнього і верхньої течії р. Вісли й р. Варти (припливу р. Одри), що була обмежена зоною змішування лужицького та поморського населення. У середньо-латенський період ареал культури абажурних поховань розширився до середньої течії р. Одри на заході й до західних, окраїнних регіонів Волині та Прип'ятського Полісся на сході. Найбільш східними пам'ятками її є могильники с. Млинищі поблизу м. Володимира і м. Дорогичина неподалік від м. Пінська^[3].

Носії культури абажурних поховань, просуваючись на схід і південний схід, проникли у Західне Полісся аж до річки Горині (притока р. Прип'яті) та зіграли значну роль в історичній ситуації на території Польщі й Білорусі до кінця I тисячоліття до н. е..

Матеріальна культура

Поселення цієї культури були неукріпленими. Більшість поселень налічували по 20-40 мешканців, що розташовувалися на піщаних горбистостях в заплавах річок або ж на річкових терасах. Житла в основному ареалі представлені напівземлянками й наземними будинками стовпової конструкції. Залишки наземного будинку, що складався з житлової кімнати та прибудови у вигляді сіней були виявлені В. Б. Нікітіною на поселенні Кусічі в Кам'янецькому районі Берестейської області Білорусі. Житло опалювалося вогнищем, розташованому в неглибокій ямі.

Могильники безкурганні з трупоспаленнями. Залишки кремації поміщали в глиняний посуд-урни або зсипали прямо на дно могильної ями. Часто поховання прикривали зверху перекинутим догори дном горщиком-кльошем, звідки і пішла інша назва культури. У похованнях, крім урн, зустрічаються шпильки, фібули, кільця, глиняні посудини та інші знахідки. На теренах Білорусі відомі два могильники цієї культури, досліджені В. Б. Нікітіною і Ю. В. Кухаренко. Біля м. Дрогичина було розкопано 5 поховань, з них 2 урнових і три ямних. Обидва урнових поховання були перекриті в одному випадку двома мисками, в другому — мискою і горщиком. У могильнику біля села Тростяниці Кам'янецького району Берестейської області крім кераміки були знайдені бронзова фібула ранньо-латенської схеми, залізне кільце й підвіски з бронзи. Цілий ряд могильників лужицької культури продовжував функціонувати й під час культури абажурних поховань, бо свідчить про те, що остання культура була прямим продовженням лужицької. Одним з таких могильників є некрополь «Варшава-Грохув», де розкопано 370 могил лужицької культури і понад 20 абажурних поховань^[4].

Посуд культури абажурних поховань частково продовжує поморські традиції (урни та кльоші зі спеціально зробленим шершавим тулубом і гладеньким верхом, миски з ребристими краями, амфорні посудини), частково розвивається з лужицької (кльоші яйцеподібних форм, колобокі горщики з вушками і т. ін.). Таке ж зміщення спостерігається і в прикрасах, зокрема, в шпильках.