PROFILBARU.COM

	місто Дорогичин; біл. Драгічын
Транслітерація назви	Drahičyn
Герб Дорогичина	Прапор Дорогичинаd
Основні дані
	52°11′ пн. ш. 25°09′ сх. д. / 52.183° пн. ш. 25.150° сх. д.
Країна	Білорусь
Область	Берестейська область
Район	Дорогичинський
Перша згадка	1452
Статус	з 1967 року
Населення	14 744 (2009)
Площа	11 км²
Часовий пояс	час у Білорусі
Поштовий індекс	225830
Телефонний код	+375-1644
Висота	151 м
Транспорт, відстані
Найближча залізнична станція	Дрогичин (6 км)
До Мінська
- фізична	250 км
До обласного центру
- залізницею	104 км
	Дорогичин
	Дорогичин Дорогичин (Берестейська область)
	Дорогичин у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Дорогичин (значення).

Дорогичин^[2] (Дрогичин, біл. Драгічын) — місто в Білорусі, центр Дорогичинського району Берестейської області^[3].

Географія

Розташований за 110 км на схід від Берестя, на шляху на Берестя — Пинськ^[3]. Лежить на Загородді на заході Полісся^[2].

Клімат

Клімат у населеному пункті вологий континентальний («Dfb» за класифікацією кліматів Кеппена)^[4]. Опадів 600 мм на рік^[4]. Найменша кількість опадів спостерігається в лютому й сягає у середньому 29 мм^[4]. Найбільша кількість опадів випадає в червні — близько 78 мм^[4]. Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 49 мм^[4]. Пересічна температура січня — -5,3 °C, липня — 18,1 °C^[4]. Річна амплітуда температур становить 23,4 °C^[4].

Клімат
Показник	Січ.	Лют.	Бер.	Квіт.	Трав.	Черв.	Лип.	Серп.	Вер.	Жовт.	Лист.	Груд.	Рік
Середній максимум, °C	−2,3	−1	3,9	12,4	19,1	22,4	23,6	23,0	18,1	11,9	4,8	0,0	11,3
Середня температура, °C	−5,3	−4,2	0,2	7,5	13,5	16,9	18,1	17,5	13,1	7,9	2,3	−2,5	7,1
Середній мінімум, °C	−8,2	−7,3	−3,5	2,7	7,9	11,4	12,7	12,0	8,2	3,9	−0,1	−4,9	2,9
Норма опадів, мм	37	29	31	41	57	78	78	64	56	44	42	43	600
Джерело: Climate-Data.org (англ.)

Історія

Вперше згадується 1452 року як поселення Довечоровичі в Пінському князівстві^[3], що належало королеві Боні Сфорца. 1566 року увійшов до складу Пінського повіту^[3]. Сучасна назва — з 1623 року^[3]. З 1623 року Довечоровичі отримали право містечка у складі Великого князівства Литовського. У джерелах 1655 року містечко вперше називається Дорогичин. У XVII столітті вживалися дві офіційних назви: Дорогичин і Довечоровичі.

Згідно з переписом 1778 року Дорогичин вважався містом, центром якого була прямокутна торгова площа з дерев'яною ратушею з металевим куполом і гербом міста, біля якої стояла дерев'яна корчма з торговими рядами та баштоподібною брамою. Від площі в радіальних напрямках розходилися вулиці Перковічська, Пінська і Хомська, уздовж яких і концентрувалися будівлі (всі будівлі були дерев'яними). До складу Дорогичина входили передмістя Зарічка і Старосілля.

У 1778 році у місті з сільськими передмістями Старосіллям і Зарічкою налічувалося 785 жителів, з них християн — 69 %, євреїв — 31 %. З 1795 року Дорогичин в складі Російської імперії. У часи входження до Російської імперії належав до Кобринського повіту Гродненської губернії^[3]. З 1897 року — 2258 жителів, 280 дворів, церковно-парафіяльна школа, двокласне народне училище, сільська лікарня.

У 1905 році в Дорогичині з передмістями проживало близько 3609 мешканців. Основне заняття — сільське господарство, торгівля, ремесло. Напередодні першої світової війни в Дорогичині працювали 2 маслоробні, завод очищення крейди, фабрика солом'яних капелюхів, 7 млинів, на яких працювало 36 робітників. Крупніше підприємство — фабрика солом'яних капелюхів: у 1914 році там працювало 12 робітників, випущено продукції на 8000 рублів.

З вересня 1915 по 1918 Дорогичин був зайнятий військами кайзерівської Німеччини. У 1918—1919 роках входив до складу УНР^[3]. У 1919 році захоплений поляками. У часи перебування у міжвоєнній Польщі був центром Дорогичинського повіту Поліського воєводства^[3]. Близько 4 тис. жителів. Після приєднання в 1939 році до БРСР в Пінській області. З 25 червня 1941 року по 17 липня 1944 місто було окуповане німецько-нацистськими військами, після сорокаденної оборони радянськими військами Дніпровсько-Бузького каналу. У 1954 Дорогичин включено до складу Берестейської області. З 1967 року він отримав статус міста.

У 1990-ті роки в Дорогичині до заборони білоруської владою діяв осередок українського товариства «Просвіта»^[3].

Населення

XVIII століття: 1778 — 416 осіб
XIX століття: 1830 — 341 чол., з них шляхти 5, духовного стану 11, міщан-юдеїв 268, міщан-християн і селян 57^[5]; 1849 — 167 чол.; 1878 — 1476 осіб (702 чол. і 774 жін.), у тому числі 176 християн і 1300 юдеїв^[6]; 1892 — 3475 чол.^[7]; 1897 — 2258 чол.
XX століття: 1921 — 1987 чол.; 1959 — 3,5 тис. чол.; 1971 — 7,1 тис. чол.; 1991 — 14,6 тис. чол.^[8]; 1993 — 15 тис. чол.^[9]
XXI століття: 2006 — 13 400;

За переписом населення Білорусі 2009 року чисельність населення міста становила 14 744 особи^[1].

Національність

Розподіл населення за рідною національністю за даними перепису 2009 року^[10]:

Національність	Осіб	Відсоток
білоруси	14078	95,48 %
росіяни	436	2,96 %
українці	160	1,09 %
поляки	20	0,14 %
національність не вказана	18	0,12 %
цигани	8	0,05 %
татари	6	0,04 %
азербайджанці	3	0,02 %
вірмени	2	0,01 %
молдовани	2	0,01 %
дві та більше національності	2	0,01 %
євреї	1	0,01 %
литовці	1	0,01 %
німці	1	0,01 %
грузини	1	0,01 %
казахи	1	0,01 %
мордва	1	0,01 %
марійці	1	0,01 %
чеченці	1	0,01 %
комі	1	0,01 %
Разом	14744	100 %

Освіта

У Дорогичині працюють гімназія, 2 середні, музична, дитячо-юнацька спортивна школи, 6 дошкільних закладів, Дорогичинське державне ПТУ № 163 сільськогосподарського виробництва.

Медицина

Медичні послуги надають лікарня та поліклініка.

Культура

Діють кінотеатр, будинок культури, будинок творчості дітей та юнацтва, 2 бібліотеки, центр молоді «Спатканьне».

Засоби масової інформації

Видається районна газета «Драгічынскі веснік».

Відомі особистості

Народилися

Кислицина Ганна Миколаївна (нар. 1967) — білоруський літературознавець.

Примітки

↑ ^а ^б Belarus. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 2 жовтня 2019. Процитовано 23 січня 2020. (англ.)
↑ ^а ^б Дорогичин // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1957. — Кн. 2, [т. 2] : Голинський — Зернов. — С. 582. — ISBN 5-7707-4049-3.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к Леонюк В. Дорогочин // Словник Берестейщини. — Львів : Видавнича фірма «Афіша», 1996. — Т. 1. — С. 120. — ISBN 966-95063-0-1.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Drahichyn climate: Average Temperature, weather by month, Drahichyn weather averages. Climate-Data.org. Архів оригіналу за 17 жовтня 2019. Процитовано 17 січня 2020. (англ.)
↑ Літаратура/Мястэчкі Беларусі (2010) С. 413.
↑ Drohiczyn (2) // Літаратура/Геаграфічны слоўнік Каралеўства Польскага S. 150.
↑ Драгічын // Літаратура/Нашы гарады
↑ Дрогичин [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Літаратура/Вялікі энцыкляпэдычны слоўнік
↑ Драгічын // Літаратура/ЭГБ С. 274.
↑ Ethnic composition of Belarus 2009. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 14 січня 2016. Процитовано 23 січня 2020. (англ.)

Джерела

Drohiczyn Lacki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 149. (пол.) — S. 149—150. (пол.)

Посилання

Дрогичин — Каталог — Туризм в Беларуси^{[недоступне посилання з липня 2019]} (рос.)
Encyclopedia of Jewish Life (2001), p. 332: «Drohiczyn (I)» (англ.)
Drahichyn, Belarus [Архівовано 30 грудня 2008 у Wayback Machine.] (англ.)