Ярославський повіт (II Річ Посполита)

Ярославський повіт
Основні дані
Країна:	Польська республіка (1918—1939)
Населення:	148.000
Площа:	1 337 км²
Густота:	111 осіб/км²
Населені пункти та ґміни
Повітовий центр:	Ярослав
Міські гміни:	3
Сільські гміни:	11
Мапа повіту
Повітова влада

Ярославський повіт (пол. Powiat jarosławski) — історична адміністративно-територіальна одиниця у складі Королівства Галичини і Володимирії, ЗУНР та Польщі. Адміністративним центром повіту було місто Ярослав.

У складі Австро-Угорщини

Утворений 1867 року. В 1882 р. налічував 90 811 жителів у 139 адміністративних одиницях (1 місто, 3 містечка, 97 сільських гмін і 38 фільварків). Був осідком Ярославського деканату.

У складі ЗУНР

Повіт входив до Львівської військової області ЗУНР. Попри переважну чисельність українців серед військового гарнізону і підтримку ними ЗУНР, місцевий керівний комітет виявив пасивність, не зайняв усі важливі пункти і не вжив заходів щодо захисту Ярослава і повіту. Активними натомість були жителі сіл, які взяли владу на місцях, але в кінцевому результаті не могли протистояти польській армії.^[1]

Під владою Польщі

У 1920 р. був включений до новоутвореного Львівського воєводства.

1 січня 1925 р. розпорядженням Ради Міністрів Польщі село Журавички було вилучене з Ярославського повіту і включене до Переворського повіту^[2]

15 червня 1934 р. села Жапалів і Вілька Жапалівська передані з Любачівського повіту до Ярославського, також присілок Ігначе вилучений з сільської гміни Старе Село Любачівського повіту і включений до сільської гміни Радава Ярославського повіту, натомість з Ярославського передане село Нова Гребля до Любачівського повіту^[3].

26 липня 1934 року було створено новий поділ повіту на сільські ґміни ^[4](відповідно до нової реформи місцевого самоврядування) внаслідок об’єднання дотогочасних (збережених від Австро-Угорщини) ґмін, які позначали громаду села. Новоутворені ґміни відповідали волості — об’єднували громади кількох сіл або (в дуже рідкісних випадках) обмежувались єдиним дуже великим селом.

Ярославський повіт

Сільські ґміни (з 1934 року)

• Ґміна Сінява
• Ґміна Адамівка
• Ґміна Радава
• Ґміна Ярослав (1934-1939)
• Ґміна Муніна (адміністративний центр у Ярославі)
• Ґміна Ляшки
• Ґміна В'язівниця
• Ґміна Радимно
• Ґміна Хлопіце
• Ґміна Розьвєніца
• Ґміна Прухнік-Място

Міста

• Сінява
• Ярослав
• Радимно (з 1934)^[5].

У складі СРСР

У середині вересня 1939 року німці окупували територію повіту, однак вже 26 вересня 1939 року мусіли відступити, оскільки за пактом Ріббентропа-Молотова правобережжя Сяну належало до радянської зони впливу. 27.11.1939 постановою Верховної Ради УРСР правобережна частина Ярославського повіту в ході утворення Львівської області включена до Любачівського повіту^[6], а 17 січня 1940 року територія поділена на Ляшківський і Синявський райони. В червні 1941, з початком Радянсько-німецької війни, територія знову була окупована німцями. В липні 1944 року радянські війська оволоділи цією територією. В жовтні 1944 року територію зі складу Львівської області передано Польщі.

Населення

У 1907 році українці-греко-католики становили 41% населення повіту^[7].

У 1939 році в 50 селах на сході повіту українське населення становило більшість із 65 140 мешканців: 46 345 україномовних українців-грекокатоликів — 71,15 %, 280 польськомовних українців-грекокатоликів — 0,43 %, 2 520 українців-латинників — 3,87 %, 13 340 поляків — 20,49 %, 1 375 польських колоністів міжвоєнного періоду — 2,11 %, 1 280 євреїв — 1,96 % і 20 німців та інших національностей — 0,03 %, хоч на заході через полонізацію кількість українців різко зменшилась: у 38 селах з 68 710 мешканців: 5 415 україномовних українців-грекокатоликів — 7,88 %, 8 825 польськомовних українців-грекокатоликів — 12,84 %, 43 420 поляків — 63,19 %, 375 польських колоністів міжвоєнного періоду — 0,55 %, 10 575 євреїв — 15,39 % і 100 німців та інших національностей — 0,15 %^[8].

Публіковані польським урядом цифри про національний склад повіту за результатами перепису 1931 року (з 148 028 населення ніби-то було аж 120 429 (81,37%) поляків при 20 993 (14,18%) українців, 6 064 (4,1%) євреїв і 33 (0,02%) німці суперечать шематизмам і даним, отриманим від місцевих жителів (див. вище) та пропорціям за допольськими (австрійським) та післяпольським (німецьким 1943) переписам.

Примітки

1. Олег ПАВЛИШИН. ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВЛАДИ ЗУНР У ПОВІТАХ ГАЛИЧИНИ (ЛИСТОПАД - ГРУДЕНЬ 1918 РОКУ). Архів оригіналу за 21 вересня 2019. Процитовано 21 вересня 2019.
2. Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 25 kwietnia 1925 r. o wyłączeniu gminy Żurawiczki z powiatu politycznego jarosławskiego, a wcieleniu jej do powiatu politycznego przeworskiego. [Архівовано 21 грудня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
3. Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 28 maja 1934 r. o zmianie granic powiatów jarosławskiego i lubaczowskiego w województwie lwowskiem. [Архівовано 8 січня 2017 у Wayback Machine.] (пол.)
4. Dz.U. 1934 nr 69 poz. 646 Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 26 lipca 1934 r. o podziale powiatu jarosławskiego w województwie lwowskiem na gminy wiejskie. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 18 лютого 2012.
5. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 27 marca 1934 r. o podniesieniu niektórych miasteczek w województwie lwowskiem do rzędu miast, objętych ustawą gminną z 1889 r. [Архівовано 17 вересня 2017 у Wayback Machine.] (пол.)
6. Указ Президиума Верховного Совета УССР 27.11.1939 «Об образовании Львовськой, Дрогобычской, Волынской, Станиславской, Тарнопольской и Ровенской областей в составе УРСР» [Архівовано 26 листопада 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
7. Українці. Частка у населенні повітів. Архів оригіналу за 23 вересня 2016. Процитовано 20 березня 2017.
8. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 29, 109