Провісник пізнішого повіту Судовий повіт Сянік (адміністративно-судовий орган влади) був створений наприкінці 1850 р. Повітова судова виконавча влада підпорядковувалась утвореному того ж року апеляційному суду у Львові (за підпорядкованістю до якого повіти вважались належними до Східної Галичини на противагу апеляційному суду у Кракові як критерію належності до Західної Галичини).
Сам Сяніцький повіт як орган адміністративної влади після проголошення в 1854 р. був створений 29 вересня 1855 р. (паралельно до наявного судового повіту) у складі округу Сянік.
Після скасування окружних відомств наприкінці жовтня 1865 р. їх компетенція перейшла до повітових управлінь. За розпорядженням міністерства внутрішніх справ Австро-Угорщини 23 січня 1867 року під час адміністративної реформи місцевого самоврядування збільшені повіти, зокрема до попереднього Сяніцького повіту (з 48 самоврядних громад-гмін) приєднані повіт Риманів (з 29 гмін), повіт Буківсько (30 гмін) і з повіту Лісько 29 гмін. Однак у повіті існували три окремі судові округи (повіти) — Сянік, Риманів і Буківсько.
У 1879 р. площа повіту становила 1149,02 км², населення — 78 612 осіб (54 % греко-католиків, 38 % римо-католиків і 8 % юдеїв), повіт включав 136 поселень, об’єднаних у 129 кадастральних гмін.
Сяніцький повіт за переписом 1910 р. налічував 136 гмін (самоврядні громади) і 117 фільварків та займав площу 1261 км². В 1900 році населення становило 105 303 особи. За переписом 1910 р. населення становило 108 678 осіб, з них 54 664 греко-католиків, 42 727 римо-католиків, 11 249 юдеїв.
Українська більшість населення повіту початково стабільно обирала українців послами до Галицького сейму від повіту за IV курією (1861 р. — Яцко Лапичак, 1867 р. — Степан Жинчак, 1870 р. — Петро Коциловський), однак після 1877 року польська влада силовим пресингом протягувала поляків (за винятком виборів 1906 року, коли отримав мандат Володимир Курилович).
Західноукраїнська Народна Республіка
Попри наявність значного гарнізону польського війська і нечисленність української громади в Сяніку все ж вдалося організувати українську міліцію. Ситуація погіршилась із прибуттям 13 листопада 1918 р. польських вояків-утікачів із Дрогобича. Повітовим комісаром ЗУНР був призначений учитель Гриць Судомир. Ініціативу в повіті щодо організації української влади взяв на себе парох у Вислоку Вижнім о. Пантелеймон Шпилька, далі обраний головою Повітової УНРади. Тут була утворена так звана «Команчанська Республіка», яка без жодної підтримки проіснувала 3 місяці — до захоплення польськими військами. Повіт входив до Львівської військової області ЗУНР.[1]
1 січня 1927 р. гміни Буківсько Місто і Буківсько Село були об'єднані в нову гміну Буківсько[2].
Розпорядженням міністра внутрішніх справ 25 березня 1930 р. з сільської гміни Согорів Горішній Сяніцького повіту Львівського воєводства вилучено кадастральну гміну «Юрівці з Попелями» і з неї утворено самоврядну гміну Юрівці того ж повіту і воєводства[3].
1 квітня 1931 р. до міста Сянік приєднане сусіднє село Посада Вільхівська[4].
1 жовтня 1931 р. значна частина території села Волиця передана до Буківська[5].
1 серпня1934 р. здійснено новий поділ на сільські ґміни[6] внаслідок об'єднання дотогочасних (збережених від Австро-Угорщини) ґмін, які позначали громаду села. Новоутворені ґміни відповідали волості — об'єднували громади кількох сіл або (в дуже рідкісних випадках) обмежувались єдиним дуже великим селом.
У середині вересня 1939 року німці окупували територію повіту, однак вже 26 вересня1939 року мусіли відступити, оскільки за пактом Ріббентропа-Молотова правобережжя Сяну належало до радянської зони впливу. 27.11.1939 постановою Верховної Ради УРСР правобережна частина Сяніцького повіту в ході утворення Дрогобицької області включена до Ліського повіту[7]. 17 січня 1940 року територія включена в Ліськівський районДрогобицької області. В червні 1941, з початком Радянсько-німецької війни, територія знову була окупована німцями. В липні 1944 року радянські війська оволоділи цією територією і почали примусову мобілізацію до Червоної армії. В березні 1945 року, в рамках підготовки до підписання Радянсько-польського договору про державний кордон територію зі складу Дрогобицької області передано Польщі.
Національний склад населення
У 1907 році українці-грекокатолики становили 52% населення повіту[8].
Публіковані польським урядом цифри про національний склад повіту за результатами перепису 1931 року (з 114 195 населення ніби-то було аж 67 955 (59,51%) поляків при 38 192 (33,44%) українців, 7 354 (6,44%) євреїв і 20 (0,0%) німців) суперечать даним, отриманим від місцевих жителів (див. вище) та пропорціям за допольськими (австрійським 1910 року) та післяпольським (німецьким 1943) переписами.
За роки німецької окупації гітлерівцями винищені всі євреї і цигани. В 1944—1945 рр. в умовах терору поляків проведене виселення більшої частини лемків до УРСР. Завершальним етапом етноциду українців стала так звана акція «Вісла» у 1947 р. з повним усуненням автохтонного українського населення в повіті.
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.jpg)
