У 1854 році в Австрійській імперії була проведена адміністративна реформа, згідно з якою у складі Королівства Галичини та Володимирії були утворені повіти. 1867 року були скасовані округи, а повіти реорганізовані: частина зникла, а частина збільшилася за рахунок інших.
Період ЗУНР
Дрогобич поряд із Самбором і Перемишлем був одним із трьох міст Східної Галичини, в гарнізонах яких переважали поляки серед військових, що вони й використали 1 листопада 1918 р. для захоплення міста, залучивши до цього й поляків-робітників. Українці натомість зібрали селян з довколишніх сіл, озброєних рушницями, косами й вилами, оточили місто і перекрили підвезення харчів. Доблесне польське військо протрималось 8 днів і вночі з 9 на 10 листопада покинуло Дрогобич.
Повітовим комісаром став д-р Микола Бодруґ, якого з 12 листопада 1918 року змінив Антін Горбачевський[2]. Український Державний Банк (колишній «Австро-Угорський») очолив о. Антін Рудницький. Завідувачами податкового уряду стали Василь Гаврилів та Михасевич. Тимчасовим керівником повітового суду призначили Юліана Дроздовського. Начальником залізничної станції став інспектор Дмитро Гутович, пошти й телеграфу — Іван Калинович. Повітову жандармерію взяв під свою команду четар Окопний. Окружну Шкільну Раду очолив інспектор Іван Ліщинський. Директором української гімназії став Андрій Алиськевич. Повітову раду очолив Семен Вітик.
Міськими комісарами (бургомістрами) обрані: Борислава — землероб Євстахій Сасик (власник нерухомості), Тустанович — гірничий інженер Роман Левицький. Делегатами до УНРади обрані: від міста Дрогобича — Маріян Козаневич, від міста Борислава — Гриць Терлецький, від повіту — адвокат Гриць Кузів (УРП).
1 серпня1934 р. здійснено новий поділ на сільські гміни[5] внаслідок об'єднання дотогочасних (збережених від Австро-Угорщини) гмін, які позначали громаду села. Новоутворені гміни відповідали волості — об'єднували громади кількох сіл або (в дуже рідкісних випадках) обмежувались єдиним дуже великим селом.
Улічно Мале (Uliczno Małe) замість Ґасендорф (Gassendorf)
Випучкі (Wypuczki) замість Уґартсберґ (Ugartsberg).
Радянський період
У першій половині вересня 1939 року німці окупували територію повіту, однак вже 24 вересня 1939 року передали її СРСР, оскільки за пактом Ріббентропа-Молотова вона належала до радянської зони впливу. 27 листопада 1939 року повіт включено до новоутвореної Дрогобицької області[7].
17 січня 1940 р. повіт ліквідовано шляхом виділення двох міст у пряме обласне підпорядкування (Дрогобич і Борислав) та утворення районів[8] — кожен із з кількох ґмін:
Після повторної радянської окупації на початку серпня 1944 р., радянською владою повіт знову був поділений на райони.
Населення
За переписом 1900 р. населення повіту загальним числом 134 056 жителів поділялось[9]:
за конфесіями — 20 932 римокатолики (15,61 %), 88 719 грекокатоликів (66,18 %), 22 001 юдей (16,41 %) та 2 404 інших віросповідань (1,79 %);
за розмовною мовою — 11 897 німецькою (8,87 %), 29 899 польською (22,30 %), 91 902 українською (68,55 %) та 52 іншими мовами (0,04 %).
У 1939 році в повіті проживало 207 310 мешканців (124 145 українців-грекокатоликів — 59,88 %, 7 400 українців-латинників — 3,57 %, 41 570 поляків — 20,05 %, 260 польських колоністів міжвоєнного періоду — 0,13 %, 30 590 євреїв — 14,76 % і 3 345 німців та осіб інших національностей — 1,61 %)[10].
Публіковані польським урядом цифри про національний склад повіту за результатами перепису 1931 року (з 194 456 населення ніби-то було аж 91 935 (47,28 %) поляків при 79 214 (40,74 %) українців, 20 484 (10,53 %) євреїв і 2 428 (1,25 %) німців) суперечать даним, отриманим від місцевих жителів (див. вище) і шематизмам та національним пропорціям за допольськими (австрійськими) та післяпольськими (радянським 1940 і німецьким 1943) переписами.
↑Gemeindelexikon der im Reichsrate vertretenen Königreiche und Länder, bearbeitet auf Grund der Ergebnisse der Volkszählung vom 31. Dezember 1900, XII. Galizien. Wien (online).