Шлезвіг-Гольштейн (провінція)

Шлезвіг-Гольштейн
Герб
Провінція в Німецькій імперії (1871)
Країна:	1867—1871: Пруссія 1871—1946: Німеччина з 1871: Німецька імперія з 1918: Республіка з 1933: Третій Рейх з 1945: Окупація
Центр:	1867—1879: Кіль 1879—1917: Шлезвіг 1917—1946: Кіль
Герцогства:	Шлезвізьке, Гольштейнське і Саксен-Лауенбурзьке
Наступник:	Шлезвіг-Гольштейн
Площа:	15.682 км² (1939)[1]
Населення:	1.589.267 осіб (1939)[1]

Шле́звіг-Гольште́йн, або Шле́звіг-Гольште́йнська прові́нція (нім. Provinz Schleswig-Holstein) — у 1867–1946 роках прусська провінція на території Ютландського півострова. Провінційна столиця — Кіль (1867—1879, 1917—1946), Шлезвіг (1879—1917). Перебувала у складі Прусського королівства (1867—1871), Німецької імперії (1871—1918), а також Вільної держави Пруссія, що входила до Веймарської республііки (1918—1933) і нацистської Німеччини (1933—1945). Створена 1867 року на основі Шлезвізького і Гольштейнського герцогств^[2], до яких 1876 року приєднали Саксен-Лауенбурзьке герцогство. Займала терени сучасних німецьких федеральних земель Шлезвіг-Гольштейн, Гамбург. До 15 червня 1920 року включала Південну Данію (так званий Північний Шлезвіг), яка була віддана Данії за результатами плебісциту після поразки Німеччини у Першій світовій війні. Площа — 15.682 км² (1939)^[1]. Населення — 1.589.267 осіб (1939)^[1]; густота населення — 101 ос./км² (1939). 23 серпня 1946 року перетворена на федеральну землю Шлезвіг-Гольшейн.

Географія

Шлезвіг-Гольштейнська провінція розташовувалася на Ютландському півосторові між Балтійським морем на сході і Півінічно-Німецьким морем на заході^[2]. Вона межувала на півночі із данською Ютландією, на півдні — з німецькою провінцією Ганновер і областю міста Гамбург, на заході — з Мекленбургом, князівством Любек і областю міста Любек^[2].

Площа провінції змінювалася. 1910 року вона становила 19.018,8 км²^[3], а 1939 року, внаслідок втрати частини території на користь Данії, скаладала вже 15.682 км²^[1].

До складу провінції входили острови Гельголанд, а також багато великих і малих островів вздовж західного берега серед широких мілин, і кілька островів біля східного берега^[2]. До складу великих островів на сході входили Альзен, Фемарн і Ерьо; на заході — Рьомьо, Зюльт, Фер, Амрум, Пельворм, Нордстранд і Галліген^[2].

У межах провінції розташовувалися кілька анклавів: 4 гамбурзьких, 5 любекських і 3 мекленбург-стрілецьких^[2].

Історія

Карта провінції (1905).

Утворення провінції

Шлезвіг-Гольштейнська провінція утворилася із колишніх данських герцогств Шлезвіг і Гольшейн, завойованих Пруссією у 1864—1866 роках, а також Лауенбурзького герцогства, яке приєдналося до Пруссії 1876 року^[2].

Згідно з Празьким мирним договором від 23 серпня 1866 року Австрійська імперія поступилася герцогствами Шлезвіг і Гольшейн на користь Пруссії. Одна зі статей договору передбачала плебісцит населення у Північному Шлезвігу про приєднання до Данії або Пруссії, але цей пункт проігнорували, а через 12 років — скасували^[2]. Паралельно, 27 вересня 1866 року Прусія уклала іншу угоду із великим герцогом Петером Ольденбурзьким, за якою він зрікався своїх претензій на спадщину у Шлезвігу й Гольштейні за 1 мільйон талерів^[2]. 12 січня 1867 року Прусія об'єднала обидва герцогства, проголосивши створення Шлезвіг-Гольштинської провінції^[2].

Розвиток

Жителі герцогств дуже негативно сприйняли приєднання до Пруссії^[2]. Ставлення поступово змінилося на краще після пруссько-французької війни 1870—1871 років й постання Німецької імперії^[2]. Нова влада перетворила Кіль на першу військову гавань і базу країни, сприяла економічному злету Альтони, а 1895 року завершила будівництво каналу імператора Вільгельма (Кільського каналу)^[2]. Ці перетворення оживили увесь регіон.

1881 року німецький крон-принц Вільгельм, майбутній імператор, заручився із шлезвіг-гольштейнською принцесою Августою-Вікторією, старшою донькою титулярного шлезвіг-гольштейнського герцога Фрідріха. Таким чином відбулося замирення німецької правлячої династії із Августенбурзьким домом^[2]. 1885 року Фрідріх отримав у володіння Августенбурзький замок і державну річну ренту в 300 тисяч марок^[2], за що відмовився від претензій на Шлезвіг-Гольштейн.

1890 року, згідно з Занзібарським договором, Велика Британія повернула Німеччині острови Гельголанд, які увійшли до складу Шлезвіг-Гольштейнської провінції^[2][4].

Шлезвізькі плебісцити

Агітаційний плакат 1920 року: «1000 років ми — шлезвігці! Ми лишаємося ними, тому голосуємо за Німеччину!»

Після поразки Німеччини у Першій Світовій війні країна уклала Версальський договір від 28 червня 1919 року, який вимагав провести на території Шлезвігу плебісцит населення про приналежність до Данії.

10 лютого і 14 березня 1920 року, під наглядом спостерігачів від країн Антанти, відбулося два плебісцити у Північному (Зона І) і Центральному Шлезвігу (Зона ІІ). Населення північних областей проголосували за приєднання до Данії (74.9 %, 75.431 особа), а центральних — за залишення у Німеччині (80.2 %, 51,742 особи)^[5]. Населення великих німецькомовних міст і повітових центрів таких як Тондерн (76.5%), Апенраде (55.1%), Зондербург (56.2%), а також мешканці деяких південних районів Північного Шлезвігу, проголосували за Німеччину, але їхнє волевиявлення проігнорували.

15 червня того ж року Північний Шлезвіг (Апенрадський, Гадерслебенський, Зондебурзький повіти) увійшов до складу Данії й отримав назву Південна Ютландія. 1921 року було визначено новий дансько-німецький кордон^[5].

Утворення землі

23 серпня 1946 року на основі Шлезвіг-Гольштейнської провінції була утворена Шлезвіг-Гольштейнська земля Німеччини^[6]

Адміністративний поділ

Повіти

• Урядові округи Шлезвігу (Regierungsbezirk Schleswig) і Гольштейну (Regierungsbezirk Holstein) утворені 1 жовтня 1868 року.

	1868	1889	1920	1932—1933	1946	1970	1974
Ш Л Е З В І Г
	Апенраде (Kreis Apenrade)		→ до Данії за результатами плебісциту
	Гадерслебен (Kreis Hadersleben)
	Зондербург (Kreis Sonderburg)
	Фленсбург Kreis Flensburg	Фленсбург (Stadtkreis Flensburg)
		Фленсбург-Ланд (Landkreis Flensburg-Land)					Шлезвіг-Фленсбург
	Шлезвіг (Kreis Schleswig)
	Екенрнферде (Kreis Eckernförde)					Рендсбург-Екернферде
	Айдерштедт (Kreis Eiderstedt)			Гузум-Айдерштедт Kreis Husum-Eiderstedt	Айдерштедт	Північна Фризія
	Гузум (Kreis Husum)				Гузум
	Тондерн (Kreis Tondern)		Південний Тондерн (Kreis Südtondern)

• 
  Фленсбург
• 
  Фленсбург-Ланд
• 
  Апенраде
• 
  Гадерслебен
• 
  Зондербург
• 
  Тондерн
• 
  Шлезвіг

Населення

Рік	Осіб[7]	Лютерани	Католики	Інші християни	Юдеї
1871	995.873
1880	1.127.149
1890	1.219.523 (100%)	1.190.793 (98%)	21.807 (2%)	2.833 (0,23%)	3.751 (0,31%)
1900	1.387.968 (100%)	1.349.297 (97%)	30.524 (2%)	3.928 (0,28%)	3.486 (0,25%)
1910	1.621.004
1925	1.519.365 (100%)	1.431.057 (94%)	41.349 (3%)	1.288 (0,08%)	4.152 (0,27%)
1933	1.589.664 (100%)	1.459.722 (92%)	47.526 (3%)	309 (0,02%)	3.117 (0,2%)
1939	1.589.267 (100%)	1.418.079 (89%)	68.311 (4%)	4.237 (0,27%)	596 (0,04%)

Примітки

1. Statistisches Jahrbuch für das Deutsche Reich 1939/40. Архів оригіналу за 13 грудня 2021. Процитовано 13 грудня 2020.
2. Шлезвиг-Гольштиния // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. Санкт-Петербург, 1903, Т. 39, С. 677—682.
3. Provinz Schleswig-Holstein (Landkreise, Gemeinden und Gutsbezirke) 1910. Архів оригіналу за 12 липня 2020. Процитовано 13 квітня 2022.
4. Helgoland-Sansibar-Vertrag. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 13 грудня 2020.
5. Alnor, K. Die Ergebnisse der Volksabstimmungen vom 10. Februar und 14. März 1920 in der 1. und 2. schleswigschen Zone (= Heimatschriften des Schleswig-Holsteiner-Bundes. Band 15). Flensburg (Lutherhaus): Verlag des Schleswig-Holsteiner-Bundes, 1925.
6. Verordnung Nr. 46, Auflösung der Provinzen des ehemaligen Landes Preußen in der Britischen Zone und ihre Neubildung als selbständige Länder (1946). verfassungen.de. 23 серпня 1946. Архів оригіналу за 25 лютого 2017. Процитовано 13 грудня 2020.
7. Rademacher, M. Deutsche Verwaltungsgeschichte von der Reichseinigung 1871 bis zur Wiedervereinigung 1990. Osnabrück, 2006.[1] [Архівовано 27 червня 2021 у Wayback Machine.]

Бібліографія

• Urkundensammlung. Kiel, 1839—74.
• Quellensammlung. Kiel, 1862—74.
• Regesten und Urkunden. Hamburg, 1886—9
• Zeitschrift der 1833 gegr. Schl.-holst.-lauenburg. Gesellschaft für vaterländische Geschichte
• Christiani, «Gesch. der Herzogtümer Schleswig und Holstein», 1775—79
• Christiani, «Gesch. Schl. und Holst. unter d. oldenburgischen Haus» Kiel, 1781
• Hegewisch, «Gesch. Schl. etc. 1588—1694. Kiel, 1801—1802
• Waitz, «Schleswig-Holsteins Geschichte», 1851—54.
• Handelmann, «Geschichte von Schleswig» (1874)
• Möller, «Geschichte Schleswig-Holsteins» Altona, 1888.
• Droysen und Samwer, «Die Herzogtümer Schl.-Holst. und d. Königr. Dänemark. Aktenmässige Geschichte der dänischen Politik seit 1806» Hamburg, 1850.
• Sybel, «Die Begründung des Deutschen Reichs durch Wilhelm I», 1889, Bd. 3.
• Lohr, «Die Schleswig-holsteinische Frage bis zur Erhebung der Herzogtümer 1848», 1895
• Samwer, «Die Staatserbfolge der Herzogtümer Schleswig-Holstein» Hamburg, 1844.
• Aufzeichnungen des Prinzen Friedrich v. Schleswig-Holstein-Noer, 1848—1850, 1861.
• Baudissin, «Gesch. d. Schleswig-holst. Kriegs. Hannover, 1862.
• Moltke, «Gesch. d. Kriegs gegen Dänemark 1848—49. Berlin, 1893.
• Rüstow, «Der deutsch.-dänische Krieg 1864» (Цюрих, 1864.
• Blasendorff, «Der deutsch-dänische Krieg 1864» (Б., 1889.
• Bernhardi, «Der Streit um die Elbherzogtümer. Tagebuchblätter aus d. J. 1863—1864. Leipzig, 1895.
• Thudichum, «Verfassungsgeschichte Schleswig-Holsteins von 1806—52, 1871.
• Mestorf, «Vorgeschichtliche Altertümer aus Schleswig. Hamburg, 1885.

Довідники

• Шлезвиг-Гольштиния [Архівовано 31 березня 2022 у Wayback Machine.] // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. Санкт-Петербург, 1903, Т. 39, С. 677—682.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Шлезвіг-Гольштейн (провінція)