PROFILBARU.COM

	Вільгельм ІІ; нім. Wilhelm II.
	Вільгельм ІІ
15 червня 1888 — 9 листопада 1918
Попередник:	Фрідріх III
Спадкоємець:	кронпринц Вільгельм
Наступник:	титул скасовано
15 червня 1888 — 9 листопада 1918
Попередник:	Фрідріх III
Спадкоємець:	кронпринц Вільгельм
Наступник:	титул скасовано
Попередник:	кронпринц Фрідріх
Наступник:	кронпринц Вільгельм
8 березня 1918 — 12 квітня 1918
Попередник:	Петер фон Бірон
Наступник:	титул скасовано
Народження:	27 січня 1859; Берлін, Королівство Пруссія
Смерть:	4 червня 1941 (82 роки); Дорн, Райхскомісаріат Нідерланди
Причина смерті:	серцево-судинні захворювання
Поховання:	Дорн
Національність:	німець
Країна:	Німецький союз (1859—1871); Німецька імперія (1871—1918); Нідерланди (1918—1940); Третій Рейх (1940—1941)
Релігія:	лютеранство
Освіта:	Боннський університет
Ступінь:	доктор наук
Рід:	Гогенцоллерни
Батько:	Фрідріх III
Мати:	Вікторія Саксен-Кобург-Готська
Шлюб:	Августа-Вікторія (1881—1921); Герміна Ройсс цу Грайц (1922—1941)
Діти:	Вільгельм, Айтель Фрідріх, Адальберт Фердинанд, Август Вільгельм, Оскар, Йоахім, Вікторія Луїза
	Військова служба
Роки служби:	1869—1918
Приналежність:	Німецька імперія
Звання:	Генерал-фельдмаршал; Грос-адмірал
Командував:	Імперська армія Німеччини
Битви:	Боксерське повстання; Венесуельська криза; Танжерська криза; Агадирська криза; Перша світова війна
Автограф:
Монограма:
	Орден Святого Станіслава 1 ступеня
	Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Вільгельм.

Вільге́льм II (нім. Wilhelm II.; 27 січня 1859(18590127), Берлін, Королівство Пруссія— 4 червня 1941) — останній німецький імператор і прусський король (1888–1918). Представник німецької династії Гогенцоллернів. Син Фрідріха III. З 1890 року вів активну зовнішню політику за переділ колоній. Разом з іншими європейськими монархами сприяв розв'язанню Першої світової війни. Зрікся престолу внаслідок Революції (1918), яка повалила німецьку монархію. Виїхав до Нідерландів, де й помер.

У січні 1918 наполягав на підписанні мирного договору з Україною. 19.1(1.2).1918 Німеччина разом з іншими країнами Четверного союзу визнала Українську Народну Республіку незалежною державою. За Вільгельма ІІ між УНР і Німеччиною та її союзниками було укладено Берестейський мир 1918 року, який ратифікувала німецька сторона в липні 1918 року. 2 червня 1918 року Вільгельм ІІ визнав гетьманом України Павла Скоропадського. 6 вересня 1918 року в замку Вільгельмгоге відбулися переговори, в ході яких обговорювалися актуальні проблеми тогочасних українсько-німецьких відносин.

Біографія

Зовнішня політика

Понад усе відомий активною зовнішньою політикою Німеччини. При ньому отримала розвиток велика колоніяльна імперія Німеччини, яка виникла незадовго до його вступу на престол, що вилилось у воєнне зіткнення в Африці й Китаї. Прагнення кайзера створити військово-морський флот, що не поступався б міцністю флоту Британської імперії, було вкрай боляче прийнято в Лондоні й призвело до англо-американських перегонів морських озброєнь на початку XX століття.

Підтримка Вільгельмом експансивного курсу своєї головної союзниці, Австро-Угорської монархії, на Балканах та його покровительство Османській імперії викликали серйозне погіршення відносин із Російською імперією.

Суперечності між європейськими державами призвели, незважаючи на теплі особисті й родинні відносини Вільгельма з монархами Великої Британії та Росії, до Першої світової війни. Німеччина, позбавлена своїх колоній, була змушена вести тяжку війну на два фронти, економічне становище різко погіршилося. Поразка у війні (11 листопада 1918) збіглася з революцією у Німеччині, після якої Вільгельм зрікся престолу і покинув державу, оселившись у нейтральних Нідерландах.

Соціальна політика

У часи правління Вільгельма II Німеччина відмовилася від дій Бісмарка на придушення соціалізму; закони Бісмарка проти соціалістів (1878–1890) перестали виконуватися, окреслилося деяке зближення влади з помірними соціал-демократами. Представники німецької соціал-демократії в 1914 році навіть підтримали початок Першої світової війни. Під час його правління було ухвалено такі соціальні реформи, як заборона роботи по неділях, заборона нічної роботи для жінок і дітей, заборона роботи для жінок в останні місяці вагітності та обмеження дитячої праці для дітей молодших за 14 років, що позитивно вплинуло на розвиток економіки країни.

Він говорив фр. «Je veux etre un roi des gueux» («Хочу бути королем бідних»): було затверджено прогресивний прибутковий податок (відсоткова ставка зростає зі зростанням доходів).

Після зречення

За Версальським мирним договором 1919 року Вільгельма оголошено винуватцем війни, він підлягав суду Міжнародного трибуналу. Але уряд Нідерландів відмовився його видати, а держави-переможці не наполягали на видачі. До кінця своїх днів Вільгельм прожив у Нідерландах. 1920 року активно листувався з фельдмаршалом Паулем фон Гінденбургом, з яким мав дружні стосунки. Вільгельм вітав його прихід до влади у 1925 році. 1926 року прусський ландтаг повернув Вільгельмові його земельні володіння, втрачені в перебігу листопадової революції 1918 року.

Помер під час Другої світової війни, у садибі Дорн (неподалік Утрехта) в окупованих Німеччиною Нідерландах. Автор мемуарів «Події та постаті, 1878—1918».

Погляди на нацизм

На початку 1930-х років Вільгельм, очевидно, сподівався, що успіхи німецької нацистської партії стимулюють інтерес до відновлення монархії, коли його старший онук стане новим кайзером. Його друга дружина, Герміна, активно зверталася до нацистського уряду від імені свого чоловіка. Однак Адольф Гітлер, сам ветеран імперської німецької армії під час Першої світової війни, не відчував нічого, крім презирства до людини, яку він звинувачував у найбільшій поразці Німеччини, і петиції були проігноровані. Вільгельм приймав Германа Герінга в Дорні, хоча й не довіряв Гітлеру.

Вільгельм також був приголомшений Кришталевою ніччю 9–10 листопада 1938 року, сказавши: «Я щойно пояснив свої погляди Ауві [Августу Вільгельму, четвертому сину Вільгельма] у присутності його братів. Він мав нахабність сказати, що згоден з єврейськими погромами і розуміє, чому вони відбулися. Коли я сказав йому, що будь-яка порядна людина охарактеризує ці дії як бандитизм, він виявився абсолютно байдужим. Він повністю втрачений для нашої родини». Вільгельм також заявив: «Мені вперше соромно бути німцем.»

Сім'я

Докладніше: Гогенцоллерни

Батько: Фрідріх III — другий німецький імператор і восьмий прусський король.
Матір: Вікторія Саксен-Кобург-Готська
Дружина: Августа-Вікторія, принцеса Шлезвіг-Гольштейн-Зондербург-Аугустенбурзька
Сини:
- Вільгельм
- Айтель Фрідріх
- Адальберт
- Август Вільгельм
- Оскар
- Йоахим
Донька: Вікторія-Луїза

Нагороди

Нагороди німецьких держав

Прусське королівство

Орден Чорного орла з ланцюгом
- орден (27 січня 1869)
- ланцюг (1877)
Орден Червоного орла, великий хрест (27 січня 1869)
Орден Корони 1-го класу
Королівський орден дому Гогенцоллернів, великий хрест з ланцюгом
Князівський орден дому Гогенцоллернів, почесний хрест 1-го класу
Жіночий хрест «За заслуги» (25 квітня 1892) — засновник нагороди.
Орден Вільгельма (18 січня 1896) — засновник нагороди.
Єрусалимський хрест (31 жовтня 1896) — засновник нагороди.
Орден Заслуг Прусської Корони (18 січня 1901) — засновник нагороди.
Залізний хрест 2-го і 1-го класу
Pour le Mérite з дубовим листям (16 лютого 1915)
Великий хрест Залізного хреста (11 грудня 1916)

Іноземні нагороди

Австро-Угорщина

Королівський угорський орден Святого Стефана, великий хрест (1872)
Військовий орден Марії Терезії, великий хрест (27 серпня 1914)
Маріанський хрест

Болгарське царство

Орден «Святий Олександр», великий хрест (28 липня 1877)
Орден «Святі Кирило та Мефодій», великий хрест (1912)
Орден «За військові заслуги», великий хрест (18 січня 1916)
Орден «За хоробрість» 1-го класу з діамантами (11 жовтня 1917)

Італійське королівство

Вищий орден Святого Благовіщення (1873)
Орден Святих Маврикія та Лазаря, великий хрест (1873)
Орден Святого Йосипа, великий хрест (9 жовтня 1884)
Савойський військовий орден, великий хрест (8 вересня 1889)

Нідерланди

Орден Нідерландського лева, великий хрест (28 липня 1877)
Орден Віллема, великий хрест (8 вересня 1889)
Орден Оранського дому, великий хрест (4 травня 1905)

Османська імперія

Португальське королівство

Пояс двох веж
Орден Вежі й Меча
- великий хрест (9 жовтня 1894)
- ланцюг (1 серпня 1888)

Румунське королівство

Орден Зірки Румунії, великий хрест (28 липня 1877)
Орден Корони Румунії, великий хрест (28 липня 1877)
Орден Кароля I, великий хрест (1906)

Російська імперія

Орден Андрія Первозванного (1872)
Орден Святого Олександра Невського (1872)
Орден Білого орла (1872)
Орден Святої Анни 1-го ступеня (1872)
Орден Святого Станіслава 1-го ступеня (1872)

Сербія

Орден Таковського хреста, великий хрест (28 липня 1877)
Орден Білого орла, великий хрест

Сіам

Орден Корони Таїланду, великий хрест (28 липня 1877)
Орден Королівського дому Чакрі (1897)

Норвегія-Швеція

Орден Серафимів
- орден (25 квітня 1878)
- ланцюг (1 листопада 1888)
Орден Святого Олафа, великий хрест з ланцюгом (1 серпня 1888)
Орден Норвезького лева (27 січня 1904)
Орден Вази, великий хрест з ланцюгом (30 липня 1909)

Британська імперія

У 1915 році позбавлений всіх британських нагород.

Орден Підв'язки (27 січня 1877)
Орден святого Джона (1888)
Королівський Вікторіянський орден, почесний великий хрест (21 листопада 1899)
Королівський Вікторіянський ланцюг (9 листопада 1902)

Інші держави

Орден Золотого руна (Іспанія) (8 листопада 1875)
Орден Південного Хреста, великий хрест (Бразилія) (28 липня 1877)
Орден князя Данила I, великий хрест (Чорногорія) (28 липня 1877)
Орден Слона (Данія) (28 листопада 1879)
Орден Леопольда I, великий хрест (Бельгія) (9 жовтня 1884)
Орден хризантеми з великою стрічкою (Японія) (9 жовтня 1884)
Орден Святого Марина, великий хрест (Сан-Марино) (9 жовтня 1884)
Великий орден Золотого Правителя, орденський ланцюг (9 жовтня 1900)
Орден Визволителя, ланцюг (Венесуела) (4 травня 1905)
Орден Спасителя, великий хрест (Греція)
Великий хрест Честі й Відданості (Мальтійський орден)
Орден Хреста Свободи, великий хрест (Фінляндія)

Наукові звання

Доктор юриспруденції Берлінського університету Фрідріха-Вільгельма
Почесний доктор інженерних наук Вищої політехнічної школи Берліна
Почесний доктор наук Клаузенбурзького університету
Доктор цивільного права Оксфордського університету
Почесний доктор права Пенсильванського університету
Почесний доктор медицини Празького університету Карла

Примітки

Бібліографія

Holger Afflerbach: Kaiser Wilhelm II. als Oberster Kriegsherr im Ersten Weltkrieg: Quellen aus der militärischen Umgebung des Kaisers 1914—1918. Oldenbourg, München 2005, ISBN 3-486-57581-3.
Thorsten Beigel, Sabine Mangold-Will (Hrsg).: Wilhelm II. Archäologie und Politik um 1900. Franz Steiner, Stuttgart 2017, ISBN 978-3-515-11557-5.
Christopher Clark: Kaiser Wilhelm II. Longman, Harlow u. a. 2000, ISBN 0-582-24559-1. Dt. Ausgabe: Wilhelm II. Die Herrschaft des letzten deutschen Kaisers. Aus dem Engl. von Norbert Juraschitz und Thomas Pfeiffer. DVA, München 2008, ISBN 978-3-421-04358-0. (Rezension [Архівовано 15 травня 2017 у Wayback Machine.])
Virginia Cowles: Wilhelm der Kaiser. Scheffler, Frankfurt / Main 1965.
Benjamin Hasselhorn: Politische Theologie Wilhelms II. (Quellen und Forschungen zur Brandenburgischen und Preußischen Geschichte Band 44), Duncker & Humblot, Berlin 2012, ISBN 978-3-428-13865-4.
Wolfgang König: Wilhelm II. und die Moderne. Der Kaiser und die technisch-industrielle Welt. Schöningh, Paderborn u. a. 2007, ISBN 978-3-506-75738-8.
Martin Kohlrausch (Hrsg.): Samt und Stahl. Kaiser Wilhelm II. im Urteil seiner Zeitgenossen. Mit Fotografien aus dem Archiv des Hauses Hohenzollern. Landtverl., Berlin 2006, ISBN 3-938844-05-1. (Mit Beiträgen von Otto von Bismarck, Hans Blüher, Rudolf Borchardt, Paul Busching, Winston Churchill, Egon Friedell, Walter Goetz, Georg Hinzpeter, Ernst Horneffer, Karl Lamprecht, Friedrich Naumann, Walther Rathenau, Jean-Paul Sartre, Reinhold Schneider, Percy Ernst Schramm, August Stein, Ludwig Thoma und Theodor Wolff.)
Christian Graf von Krockow: Unser Kaiser. Glanz und Untergang der Monarchie. Westermann, Braunschweig 1993, ISBN 3-07-509507-9.
Golo Mann: Wilhelm II. Scherz, München u. a. 1964.
Wolfgang J. Mommsen: War der Kaiser an allem schuld? Wilhelm II. und die preußisch-deutschen Machteliten. Propyläen, Berlin 2002, ISBN 3-549-07169-8.
John C. G. Röhl:
- Kaiser, Hof und Staat. Wilhelm II. und die deutsche Politik. C. H. Beck, München ³1988 (TB 2002), ISBN 978-3-406-49405-5.
- The Kaiser and his court. Wilhelm II and the government of Germany. Cambridge University Press, Cambridge 1994.
- Wilhelm II., C. H. Beck, München 1993—2008:
  - Band 1: Die Jugend des Kaisers, 1859—1888. München 1993, ²2001, ISBN 3-406-37668-1.
  - Young Wilhelm. The Kaiser's early life, 1859—1888. Cambridge University Press, Cambridge 1998.
  - Band 2: Der Aufbau der Persönlichen Monarchie, 1888—1900. München 2001, ISBN 3-406-48229-5.
  - Band 3: Der Weg in den Abgrund, 1900—1941. München 2008, ISBN 978-3-406-57779-6. (Rezension [Архівовано 24 лютого 2017 у Wayback Machine.])
John C. G. Röhl (Hrsg.): Der Ort Kaiser Wilhelms II. in der deutschen Geschichte. Oldenbourg, München 1991, ISBN 978-3-486-55841-8 (Volltext als PDF [Архівовано 18 вересня 2017 у Wayback Machine.])
Stefan Samerski (Hrsg.): Wilhelm II. und die Religion. Facetten einer Persönlichkeit und ihres Umfelds. Duncker und Humblot, Berlin 2001, ISBN 3-428-10406-4 (= Forschungen zur brandenburgischen und preußischen Geschichte. Beiheft Nr. 5).
Nicolaus Sombart: Wilhelm II. Sündenbock und Herr der Mitte. Volk & Welt, Berlin 1996, ISBN 3-353-01066-1.
Eberhard Straub: Kaiser Wilhelm II. Die Erfindung des Reiches aus dem Geist der Moderne. Landt Verl., Berlin 2008, ISBN 978-3-938844-10-6.
Friedhild den Toom: Wilhelm II. in Doorn. Selbstverlag, Hilversum 2002.
Volker Ullrich (Historiker)|Volker Ullrich: Als der Thron ins Wanken kam. Das Ende des Hohenzollernreiches 1890—1918. Donat Verlag, Bremen 1993, ISBN 3-924444-75-7.
Hans Wilderotter, Klaus D. Pohl (Hrsg.): Der letzte Kaiser. Wilhelm II. im Exil. Bertelsmann-Lexikon-Verl., Gütersloh 1991, Шаблон:Falsche ISBN.
Klaus-Gunther Wesseling. Wilhelm II. // Biographisch-Bibliographisches Kirchenlexikon., Sp. 1178–1217}}. (стаття)
Кулинич І. М. Вільгельм II [Архівовано 2 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 557. — ISBN 966-00-0734-5.
Кривонос Р. А. Вільгельм II // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X