Реорганізовані в листопаді 1944 року, об'єднавши підрозділи усташів і домобранів у вісімнадцять дивізій, що складалися з 13 піхотних, двох гірських, двох штурмових і однієї запасної хорватської дивізії, кожна зі своєю власною органічною артилерією та іншими підрозділами підтримки. Було також кілька бронетанкових частин, оснащених наприкінці 1944 р. двадцятьма Pz III N і п'ятнадцятьма Pz IV F та середніми танкамиH.[1] З початку 1945 року хорватські дивізії були розподілені між різними німецькими корпусами і до березня 1945 року вони утримували Південний фронт.[2] Тилові райони охороняли близько 32 000 службовців хорватської жандармерії (Hrvatsko Oružništvo) у складі 5 поліційних добровольчих полків плюс 15 окремих батальйонів, оснащених стандартною легкою піхотною зброєю, включаючи міномети.[3]
Наприкінці березня 1945 року армійському командуванню стало очевидним, що, хоч фронт і тримався, вони кінець кінцем будуть розгромлені через банальну нестачу боєприпасів. З цієї причини було ухвалено рішення відступити через кордон в австрійську частину нацистської Німеччини, щоб здатися британським військам, які просувалися з Італії на північ.[4]
Хорватська жандармерія (Hrvatsko Oružništvo) утворилася 30 квітня 1941 року як сільська поліція під керівництвом генерал-майора Мілана Міслера. До вересня 1943 року в сімох обласних полках налічувалося 18 тис. чоловіків. Їх було розділено на 23 сотні (по одній на округу плюс одна для Загреба). Сотні поділялися на 142 районні чоти, кожна з яких мала кілька постів. На початку 1942 року для антипартизанських операцій у Славонії було створено трибатальйонний об'єднаний жандармський полк, у липні перейменований на «Петринську бригаду».[5] 1945 року дванадцять окремих поліційних добровольчих батальйонів сформували «Хорватську жандармську дивізію».[6]
Shaw, Les (1973). Trial by slander; a background to the Independent State of Croatia, and an account of the Anti-Croatian Campaign in Australia. Canberra: Harp Books. ISBN0-909432-00-7.
.svg)
.svg){kind=small}
