У післявоєнний час продовжував службу в лавах Королівського флоту, був п'ятим морським лордом, а також командувачем Домашнього флоту Британської імперії. Звільнився у 1952 році у званні адмірала флоту.
Філіп Луїс Віан народився 15 липня 1894 року в Лондоні в родині Ельсагера та Ади Віан. У травні 1907 року молодик поступив на військову службу та навчався у Королівських морських коледжах в Осборні та Дартмуті. У 1911 році він закінчив Дартмутський коледж та отримав призначення на навчальнийкрейсер«Корнуолл», що виходив у похід до Вест-Індії. Однак, «Корнуолл» потрапив у морську аварію, сівши на мілину на мисі Сейбл Айленд у Новій Шотландії, тому кадети були переведені на інші кораблі флоту.
Початок Першої світової війни молодий офіцер флоту зустрів на своєму кораблі, «Лорд Нельсон», який був застарілим для ведення бойових дій на морі, тому залишався на військово-морській базі в Портленді. З жовтня 1914 до вересня 1915 року Віан проходив службу на бронепалубному крейсері«Аргонавт», патрулюючи води поблизу берегів Східної Африки, де рейдував німецький крейсер «Карлсруе». Однак, на думку Ф. Віана служба проходила дарма, тому він звернувся до В. Фішера з проханням перевести його на інший театр дій, де бойові дії велись по-справжньому. У жовтні 1915 року молодого саб-лейтенанта перевели на найсучасніший есмінець типу «M»«Морнінг Стар».
15 лютого 1916 року офіцеру присвоєне звання лейтенант, а 31 травня 1916 року він у складі команди есмінця брав участь у Ютландській битві, проте «Морнінг Стар» значної ролі в бою не грав. Згодом Ф. Віан продовжував службу на ескадрених міноносцях типу «M»«Оссорі» та типу «R»«Сорсерес».
За час служби на флоті проходив курси підвищення кваліфікації артилерійських офіцерів у 1916, 1918 та 1919 роках.
У січні 1923 року він повернувся до Британії, здобув низку посад, пов'язаних із його основною спеціальністю корабельного артилериста. Служив на лінійному кораблі «Тандерер». З 1924 року на легких крейсерах типу «C»«Чемпіон» і «Кастор». Наступним кораблем, на якому довелось служити Віану став лінійний корабель Середземноморського флоту «Імператор Індії».
У подальшому Філіп Віан проходив службу на різних бойових кораблях, на Середземному морі на лінкорі «Роял Соверін», на Тихому океані на крейсері «Кент», що входив до складу Китайської станції. Потім перебував на штабних посадах Адміралтейства, підвищував кваліфікацію на різних курсах та в центрах підготовки.
У березні 1933 року офіцер вперше став командиром бойового корабля — новітнього есмінця «Ектів» 3-ї флотилії ескадрених міноносців. З початком Абіссінського конфлікту Ф. Віан прибув командиром 19-ї флотилії есмінців, одночасно командуючи лідером«Дуглас».
У травні 1936 року Ф. Віан став командиром 1-ї флотилії есмінців та лідера «Кеппель» із базуванням на Мальті. У липні флотилія повернулась до Портсмуту. На шляху додому, на Віана вийшов британський консул у Віго, який проінформував командира корабля про початок Громадянської війни та попросив про допомогу в евакуації британських громадян з Іспанії. Протягом певного часу кораблі 1-ї флотилії здійснювали збір та евакуації своїх співвітчизників, доки їх не змінила група есмінців 2-ї флотилії.
На початку Другого світового конфлікту кептен Ф. Віан був призначений командиром 11-ї флотилії есмінців з одночасним призначенням командиром флагманського лідера «Маккей». До складу його флотилії входили 7 застарілих ескадрених міноносців типу V та W, що базувались на Плімут, а трохи пізніше на Ліверпуль. Основним завданням флотилії був захист та супроводження атлантичних конвоїв.
З початку 1940 року його 4-та флотилія переозброїлась на сучасні есмінці типу «Трайбл», а він перейшов на командирський місток есмінця «Афріді», а трохи пізніше «Козак».
16 лютого 1940 року в нейтральних норвезьких водах стався морський інцидент із німецьким танкеромAltmark, на борту якого перебувало понад 300 полонених матросів союзників. Інтерновані моряки були з англійських суден, які затопив у південній Атлантиці в результаті рейду німецький «кишеньковий» лінійний корабель«Адмірал граф Шпеє». Британські кораблі переслідували «Альтмарк» та есмінець «Козак», яким командував Ф. Віан примусив його зупинитись та узяв на абордаж. У наслідок сутички загинуло 8 німецьких матросів та ще 10 дістали поранень.
Протягом квітня-травня флотилія Ф. Віана вела інтенсивні бої проти німецьких окупантів. З 30 квітня есмінці допомагали в евакуації союзних військ з Ондалснеса[Прим. 2].
2 травня 1940 року під час евакуації англійських та французьких військ із фіорду Намсуса в центральній Норвегії французький есмінець типу «Гепард»«Бізон» дістав пряме влучення бомбою, вибухнув та почав тонути. «Афріді» разом з «Імпіріал» і «Гренейд» поринули на допомогу французьким матросам та, рятуючи постраждалих з води, одночасно прикривали їх від повітряних атак пікіруючих бомбардувальниківJu-87 та Ju-88StG 1. У бою флагманський корабель Віана «Афріді» був уражений бомбами та затонув.
За бойові заслуги в Норвезькій кампанії та вміле керівництво флотилією кептен Ф. Віан був відмічений у донесенні командування (англ.Mentioned in dispatches).
22 травня 1941 року Філіп Віан на есмінці «Козак» разом із групою бойових кораблів вийшов із Глазго на супровід конвою WS8B, котрий прямував до Індійського океану.
Протягом ночі з 26 на 27 травня британськими есмінцями «Сикх», «Козак», «Зулу», «Маорі» і польським ORP «Піорун» йшло переслідування пошкодженого «Бісмарка», який вони періодично атакували торпедами. Зранку до знищення ворожого лінкору приєднались британські лінійні кораблі «Король Георг V» і «Родні», за підтримки крейсерів. Після 100 хвилин запеклого бою «Бісмарк» був затоплений екіпажем внаслідок комбінованого ураження артилерійськими снарядами, влучання торпед і пожежі, що сталася на борту.
8 липня 1941 року Ф. Віан був підвищений у контрадмірали флоту спеціальним наказом першого морського лорда сераД. Паунда.
17 грудня 1941 року сталась перша велика битва між британськими та італійськими військово-морськими силами в затоці Сідра, як результат випадкового зіткнення протиборчих сторін, які виконували задачі з ескорту транспортних конвоїв у південній частині Середземного моря. Італійський транспортний конвойM42, у кількості 4 транспортів, який прямував з Італії до Африки, супроводжувало два сучасних лінкори і їх кораблі підтримки, під командуванням адмірала ескадриА. Якіно[Прим. 4]. Британський конвой складався із швидкохідного допоміжного транспортного суднаBreconshire, який прямував на Мальту під охороною трьох крейсерів і чотирнадцяті есмінців під загальним командуванням адмірала Ф. Віана[Прим. 5]. Загалом битва не мала чітко визначеного результату, кожна сторона насамперед ставила за мету збереження конвою, тому обидва флоти записали перемогу на власний рахунок.
1942 рік
11 березня 1942 року флагманський корабель контрадмірала Ф. Віана «Найад» був торпедований німецьким підводним човномU-565 південніше острова Крит і невдовзі затонув. Командир перемістив свій прапор на крейсер «Дідо», а згодом на «Клеопатру».
22 березня 1942 року в північній частині затоки Сідрасталася Друга морська битва, коли британський конвой контрадмірала Ф. Віана на Мальту піддався атаці переважаючих сил італійського флоту на чолі з адміралом Анджело Якіно. Британський конвой складався з 4 транспортних суден, яких ескортували 4 легких крейсери, 1 крейсер ППО та 17 есмінців. Італійські сили мали лінкор, 2 важких крейсери, 1 легкий крейсер та 8 ескадрених міноносців. Попри початковому успіху британських сил, що відбили перший напад супротивника, бій призупинив заплановане прибуття військового транспорту до місця призначення до сходу сонця. Італійці доконче організували напад своєї авіації і піддали масованій атаці кораблі британського конвою. Внаслідок чого, усі 4 транспорти та 1 есмінець були потоплені найближчими днями.
У червні 1942 року сили Ф. Віана залучались до проведення конвою на Мальту під час битви на Середземному морі. Операція «Вігорос», що проводилася одночасно з операцією «Гарпун», стала спробою британців провести великий конвой у складі одинадцяти торгових суден під прикриттям значного ескорту з Хайфи та Порт-Саїда до обложеного острову. Відсутність у складі ескорту авіаносця не дала змогу організувати надійну протиповітряну оборону. Після того, як операція закінчилась крахом, стан здоров'я адмірала різко погіршав й у вересні його відправили до Британії. Ускладнення, викликані малярією, на яку він захворів в Африці, вивели Віана зі строю аж до січня 1943 року.
1943 рік
Але з повернення на свою посаду, Ф. Віан вже не міг виконувати свої обов'язки як раніше, тому у квітні 1943 року його призначили до штабу союзників, що займався планування вторгнення до Європи. Проте, вже в липні він повернувся до Середземного моря для участі в проведенні амфібійної операції на Сицилію.
У січні 1944 року контрадмірал Ф. Віан був призначений командиром Східної оперативної групи ВМС (з флагманом крейсером «Сцилла»), що підтримувала висадки союзного десанту в Нормандії. За бойові заслуги під час вторгнення до Європи його нагородили орденом Лазні.
У листопаді 1944 року Віана перевели на Тихий океан, де він очолив усі авіаносні сили Британії на цьому театрі війни, які були зведені в 1-шу авіаносну ескадру[Прим. 6]. Адмірал організовував та проводив низку операцій проти японських сил на острові Суматра (операції «Кокпіт»[Прим. 7]), «Трансом», «Лентіл», «Мерідіан»).
Після капітуляції Японської імперії, віцеадмірал Ф. Віан повернувся до Британських островів, де отримав посаду п'ятого морського лорда, що відповідав за розвиток та виконання завдань авіаносною авіацією.
У 1948 році його призначили командувати Флотом Метрополії з флагманом на лінкорі «Венгард»; з цієї посади він пішов у відставку в 1952 році.
1 червня 1952 року йому присвоєне звання адмірала флоту, що стало незвичайною формою визнання бойових заслуг офіцера за часи Другої світової війни, який не посідав вищих посад у Королівському флоті.
У відставці він був директором Мідлендського банку та головою Північнобританської торговельної страхової компанії.
27 травня 1968 року адмірал Королівського флоту Філіп Віан помер у себе вдома в Ашфорд-Хіллі, у графстві Гемпшир у віці 73 років.
.svg){kind=small}
.jpg)
