Франко Петро Іванович

Петро Франко
Поручник (обер-лейтенант)  Сотник  Полковник
Петро Франко у формі поручника УГА
Загальна інформація
Народження	28 червня 1890(1890-06-28) с. Нагуєвичі,  Австро-Угорщина
Смерть	не раніше 28 червня 1941 невідомо
Громадянство	ЗУНР
Alma Mater	Національний університет «Львівська політехніка»
Військова служба
Приналежність	ЗУНР
Вид ЗС	УГА
Війни / битви	Українсько-польська війна
Командування
організатор Літунського полку УГА
Нагороди та відзнаки
Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)

Петро́ Іва́нович Франко́ (28 червня 1890(1890-06-28), Нагуєвичі, Дрогобицький повіт^[d], Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — не раніше 28 червня 1941 або 1941, невідомо) — український педагог, письменник, науковець-хімік. Учасник національно-визвольних змагань 1917—1920 (зокрема, військовий льотчик УГА). Співзасновник Пласту. Член Наукового Товариства ім. Шевченка. Депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання (з 1940 року). Син Івана Франка.

Життєпис

Діти Івана Франка. Зліва Андрій, Петро, Тарас, у центрі Ганна. 1902 р.

Учительський відділ товариства «Сокіл-Батько» у Львові, весна 1913. Зліва направо: Іван Боберський, Степан Гайдучок, Тарас Франко, Омелян Гузар, Петро Франко, Іван Ігнат, Олександр Довбенко, Ігор Федів.

Аероплан УГА

Народився 28-го червня 1890 року у с. Нагуєвичі. День народження був напередодні святого Петра, тому йому надали таке ім'я.

28-го липня 1890 року у листі до Михайла Драгоманова Іван Франко писав:

«У мене вродився третій син, прозвали ми його Петром. Жінка здорова, живе на селі з дітьми»[1]

Закінчив Львівську політехніку.

У 1911—1914 роках був учителем фізичного виховання у філії української Академічної гімназії у Львові. Восени 1911 року організовував у своїй гімназії пластові гуртки та проводив з ними спортивно-військові заняття. У 1913 році видав книжечку «Пластові ігри та забави».

З 1914 року в ранзі поручника командував сотнею Легіону УСС.

У часі листопадових боїв за Львів Франко з кулеметною сотнею знаходився на Високому Замку.

6 грудня 1918 державний секретар військових справ ЗУНР Дмитро Вітовський підписав наказ про формування Летунського відділу Галицької армії; командиром відділу став поручник Франко. З 1918 року сотник Петро Франко вів референтуру летунства в Начальній Команді Української Галицької Армії до її інтернування у 1920 році. 4 січня 1919 року, проводячи повітряну розвідку на північ від Львова на 2-місному «Альбатросі», Петро Франко був збитий ворожим літаком. Він та його другий пілот, старший десятник Роман Кавута (Клатва), залишилися живими, але потрапили у полон до поляків, були інтерновані у табір Домб'є; за золотий перстень Франко виміняв у вартового польський військовий однострій і втік із табору^[2]. Створений П. Франком авіаполк збив 16 польських літаків; за заслуги в організації авіації Симон Петлюра надав військове звання полковника.

У 1922 році прибув до Відня, де займався видавничою діяльністю.

У 1922—1930 роках — професор української гімназії в Коломиї, одночасно доїжджав до Львова, де викладав в Українському таємному університеті.

У 1931—1936 — працював старшим науковим співробітником у науково-дослідному Інституті прикладної хімії в Харкові. Автор 36 зареєстрованих винаходів, переважно з галузі перероблення молока.

1936—1939 — учителював у гімназіях Львова та Яворова, викладав у торговельно-економічному інституті. У 1937 видав працю «Іван Франко зблизька». Всупереч письмового зобов'язання перед НКВС опублікував у газеті «Діло» статтю про голодомор.

Під час приєднання Західної України до УРСР був обраний у жовтні 1939 депутатом Народних Зборів Західної України.

У 1939—1941 роках працював деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові. У 1940 році обраний депутатом до Верховної Ради УРСР.

З початком радянсько-німецької війни у червні 1941 вивезений радянською владою зі Львова на схід. За одними даними, загинув 28 червня 1941 року при спробі втечі з потяга на станції Прошова біля Тернополя. За іншими — у Великому Глибочку разом з Кирилом Студинським потрапив під бомбардування нацистів та здійснили спробу втечі, однак були розстріляні конвоїром^[3]. Ще одна версія — загинув у катівнях НКВД влітку того ж року. За іншими даними — спалений енкаведистами живцем у клуні разом з іншими діячами культури 18 жовтня 1941 р. в с. Старий Салтів під Харковом за два дні до зайняття німцями Харкова^[4]. За даними шифротелеграми НКДБ СРСР № 11569 від 6 липня 1941 року, Петро Франко разом із Кирилом Студинським та Михайлом Донцем був заарештований у Києві співробітниками НКДБ СРСР за вказівкою Микити Хрущова. У цій шифротелеграмі виконавець пропонує розстріляти заарештованих у зв'язку з тим, що евакуація вищевказаних осіб із Києва може мати ускладнення, та просить надання негайних вказівок^[5].

Місце поховання невідоме. Вписаний про пам'ять на гробівці родини Франків-Галущаків на 69 полі Личаківського цвинтаря у Львові^[6].

Петро Франко з дружиною Ольгою

Науковий, мистецький доробок

Збирав фольклорно-етнографічні матеріали, писав оповідання.

Автор:

• підручників шведської руханки (зарядки), історії і теорії руханки;
• історичних оповідань «Махнівська попівна», «В пралісах Бразилії», «Без праці», «Дядько шкіпер»;
• спогадів «Іван Франко зблизька» (1937);
• кіносценарію за повістю «Борислав сміється» та ін.

Родина

Дружина — письменниця-кулінарка, авторка рецептів Ольга Франко (Білевич).

Діти — Віра та Іванна (або Ася)^[7]:

• Віра Франко (31 березня 1923, с. Полонична, нині Кам'янка-Бузького району Львівської області — 31 січня 1996, Львів) — навчалася у Львові, у школі сестер Василіянок, студентка Віденського університету (1939—1941)^[7]. У вересні 1941 року за надуманим політичним звинуваченням у співпраці з органами НКВС гестапо арештувало Віру Франко, пізніше її переводять до німецького концтабору Равенсбрюк. У травні 1945 Віра Петрівна повернулася додому, але вже у вересні її знову арештовують, цього разу за звинуваченням НКВС у співпраці з ворожою розвідкою. 31 січня 1946 року була засуджена до п'яти років табору у Воркуті та довічне заслання до Сибіру. Додому змогла повернутися вже після смерті Сталіна, 27 листопада 1953 року. Реабілітована 14 грудня 1959 року^[8]. Похована на Личаківському цвинтарі (поле № 4) у Львові^[9].

• Іванна Франко (Галущак) (24 січня 1925, Коломия — 20 травня 1978^[10]) — закінчила Львівський політехнічний інститут (1950), взяла шлюб з Мирославом Галущаком (1925—1987), мали дітей^[7].

Вшанування пам'яті

• У 2008 році указом Президента України іменем Петра Франка названа 7-ма бомбардувальна авіаційна бригада Повітряних сил Збройних сил України.
• На його честь названо 65 курінь УПЮ імені Петра Франка.
• У місті Старокостянтинів, при вході до 7-ї авіаційної бригади по вулиці Миру — на бетонній плиті намалювали портрет Петра Франка, чиє ім'я носить військова частина^[11][12].
• У 1990 році на фасаді Львівської комерційної академії (тепер Львівський торговельно-економічний університет; вул. Туган-Барановського, 10), де упродовж 1939-1941 років Петро Франко працював деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі було встановлено художньо-меморіальну бронзову таблицю роботи скульптора Еммануїла Миська^[13].
• 24 серпня 2020 року, на день Незалежності України — у Києві у Солом'янському районі, на фасаді будинку за адресою вулиця Авіаконструктора Антонова, 7 відбулося урочисте відкриття муралу, присвяченого Петрові Франку^{[14][15][16][17]}.
• З нагоди 130-ліття від дня народження Петра Франка та до Дня захисника України 14 жовтня 2020 року на площі Літературно-меморіального музею Івана Франка в Нагуєвичах, відкрили перший пам'ятник Петрові Франку. Автор ідеї та організатор відкриття і освячення директор Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» — Богдан Лазорак. Скульптор — Іван Мисакович. Також до 130-ї річниці від дня народження П. Франка та події відкриття було виготовлено пам'ятну поштівку 1000-м тиражем авторства Андрія Сови та Романа Метельського^[18].
• У місті Харків провулок Петрашівський перейменували на провулок Петра Франка.
• 11 вересня 2023 року відбулося відкриття мобільної виставки «Петро Франко. Повернення (з) легенди», що була презентованою у головному корпусі Львівського національного університету імені Івана Франка^[19].
• 18 липня 2024 року вулиця Татарбунарська у Львові перейменована на вулицю Петра Франка^[20].
• У місті Борислав вулицю Травневу перейменували на вулицю Петра Франка.^[21]

Кіновтілення

У лютому 2024 року відбулась прем'єра художнього біографічного фільму про Петра Франка «Інший Франко». У головній ролі — В'ячеслав Довженко^[22].

Світлини

• 
  Гробівець родини Франків-Галущаків на полі № 69 Личаківського цвинтаря у Львові
• 
  Меморіальна дошка на фасаді Львівського торговельно-економічного університету (автор - Еммануїл Мисько)
• 
  Київський мурал присвячений Петру Франку

Примітки

1. ПЕТРО ФРАНКО: ПЕРЕРВАНИЙ ПОЛІТ. Франко:Наживо/Franko:Live (укр.). 17 червня 2019. Процитовано 23 лютого 2024.
2. Краків для українців. Архів оригіналу за 21 квітня 2013. Процитовано 15 травня 2013. [Архівовано 2013-04-21 у Wayback Machine.]
3. Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина… — С. 35.
4. Місцями життя і діяльності Івана Франка на Прикарпатті
5. "…считаем целесообразно их расстрелять".
6. Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 383. — ISBN 966-8955-00-5.
7. Юрій Малашевич (28 серпня 2016). Діти й онуки Івана Франка. zhitomir.info. Процитовано 8 жовтня 2020.
8. Наталя Тихолоз (14 вересня 2020). «Расстрелян за националистическую деятельность…»: таємниця смерті Петра Франка. istpravda.com.ua. Історична правда. Процитовано 19 вересня 2020.
9. Загайська Р. Вітер в долоні: Книга проходів Личаківським цвинтарем. — Львів : Апріорі, 2017. — С. 225—226. — ISBN 978-617-629-367-5.
10. 10 поколінь родоводу Івана Франка. Збруч (укр.). 27 серпня 2021. Процитовано 2 вересня 2023.
11. У місті намалювали мурал із зображенням Петра Франка. Старкон.City (укр.). Процитовано 25 серпня 2020.
12. Мурал Петра Франка прикрасив вхід до військового містечка авіаторів – АрміяInform. armyinform.com.ua (укр.). Процитовано 25 серпня 2020.
13. Роксоляна Мисько-Пасічник (18 квітня 2015). 12 візитівок Еммануїла Миська на вулицях Львова. photo-lviv.in.ua. Фотографії старого Львова. Архів оригіналу за 13 липня 2023. Процитовано 13 липня 2023.
14. У столиці відкрили мурал, присвячений Петру Франку. stopcor.org. Информационный портал «СтопКор». 24 серпня 2020. Архів оригіналу за 9 березня 2023. Процитовано 26 березня 2021. [Архівовано 9 березня 2023 у Wayback Machine.]
15. Мурал Петро Франко. kyivpastfuture.com.ua. Київ від минулого до майбутнього. 24 серпня 2020. Архів оригіналу за 16 лютого 2023. Процитовано 25 серпня 2020.
16. Олена Мельнікова (24 серпня 2020). На Солом'янці урочисто відкрили мурал, присвячений льотчику Петру Франку. khreschatyk.news. Архів оригіналу за 16 лютого 2023. Процитовано 25 серпня 2020.
17. На Солом'янці з'явився мурал, присвячений льотчику Петру Франку. kyiv.media. 21 серпня 2020. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 25 серпня 2020.
18. В Нагуєвичах відкрили перший в Україні пам'ятник Петру Франкові. loda.gov.ua. Львівська обласна державна адміністрація. 14 жовтня 2020. Архів оригіналу за 9 березня 2023. Процитовано 26 березня 2021.
19. Пресцентр (11 вересня 2023). В Університеті відкрили виставку «Петро Франко. Повернення (з) легенди». lnu.edu.ua. Львівський національний університет імені Івана Франка. Архів оригіналу за 19 жовтня 2023. Процитовано 23 лютого 2024.
20. У Львові та області декомунізували ще 134 вулиці: перелік. 032.ua. 18 липня 2024. Архів оригіналу за 18 липня 2024. Процитовано 30 липня 2024.
21. Перелік об’єктів топонімії, що перейменовано. Google Docs (укр.). Процитовано 3 серпня 2024.
22. Zaxid.net (10 лютого 2024). «Франко одним з перших зрозумів, що війну не виграти без домінування в небі». ZAXID.NET (укр.). Процитовано 20 лютого 2024.

Джерела

• Наталя Тихолоз. Петро Франко: Формула долі. (Життєпис на тлі доби) : монографія / Наталя Тихолоз. — Львів : [Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка], 2021.  — 288 с., іл.  — (Серія «Бібліотека Дому Франка». Вип. 8).
• Наталя Тихолоз. Петро Франко: перерваний політ
• Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина. — Тернопіль: Тернограф, 2012. — 280 с. — ISBN 978-966-457-087-6.
• Науменко К. Франко Петро Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 325. — ISBN 978-966-00-1359-9.

Посилання

• Петро Франко: син легендарного батька, пластун, летун / Програма «Ген українців» • 25 студія // ВІДЕО
• Він жив і творив для України // Літературний форум, 6.06.2010
• Гуцал Петро Тричі був Тернопіль столицею
• Лепісевич П. М. Окупація польським військом м. Львова як початок українсько-польської війни/ — 2010.
• Документальний фільм «Петро Франко», 2008 р. Відео на YouTube