Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві (11 століття)[1].
Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та
Лаврської шкіл (16-17 століття). Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія.
У 1619 році поставили перші українські інтермедії «Продав кота в мішку» та «Найкращий сон» Якуба Ґватовича в Кам'янці-Струмиловій (нині Кам'янка-Бузька Львівської обл.) під час постановки п'єси «Трагедія, або Образ смерті пресвятого Івана Хрестителя, посланця Божого».
У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи;— мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.
У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі францисканців. В Наддніпрянщині, де перші театральні трупи народилися також у
18 столітті, процес відкриття стаціонарних театральних споруд просувався повільніше.
Так, у Києві перший постійний театр з'явився у 1806 році, в Одесі — в 1809, в Полтаві — в 1810.
Становлення класичної української драматургії пов'язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Григорія Квітки-Основ'яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі. Бурлеск та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні.
У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру — драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька. Перший український професійний театр (1864—1924) був Театр Української Бесіди у Львові.
Державний драматичний театр продовжував традиції реалістично-психологічної школи. Натомість Молодий театр обстоював позиції авангардизму. З утворенням театру «Березіль» його сцена стала своєрідним дослідним майданчиком. Недарма, макети театрального об'єднання «Березіль» отримали золоту медаль на Всесвітній театральній виставці у Парижі в 1925 році. Тут були вперше поставлені п'єси видатних українських письменників і драматургів Миколи Куліша («Народний Малахій», «Мина Мазайло») та Володимира Винниченка («Базар», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь»). Завдяки генію Лесю Курбасу, який поєднав у собі таланти режисера, актора, драматурга і перекладача світової літератури, були по-новому осмислені на українській сцені твори Вільяма Шекспіра, Генріха Ібсена, Гергарта Гауптмана, Фрідріха Шиллера і Мольєра, здійснені постановки невідомих до цього українському глядачу п'єс європейських драматургів.
З творчого об'єднання «Березіль» бере початок театральна бібліотека, театральний музей і перший театральний журнал. До експериментальних пошуків Леся Курбаса, якого було репресовано за часів сталінізму, і досі звертаються сучасні митці. У наш час у Києві проходить міжнародний театральний фестиваль «Мистецьке Березілля», присвячений пам'яті Леся Курбаса.
На Закарпатті в умовах значного припливу інтелігенції із ЗУНР і УНР через втрату державності був створений зокрема Руський театр, який очолив Микола Садовський.
За роки незалежності в Україні з'явилося багато нових театрів, зростає інтерес до народного та вуличного театру. Українське драматичне мистецтво дедалі активніше інтегрується в європейський культурний простір. Світове визнання здобув театральний режисер Роман Віктюк, творчість якого стала вагомим внеском до світової театральної естетики кінця 20 століття. Знаний далеко за межами України, й інший український режисер — Андрій Жолдак. Низка талановитих акторів українського театру, Богдан Ступка, Наталія Сумська, Ада Роговцева, Анатолій Хостікоєв та інші, з великим успіхом знялися у вітчизняних і закордонних кінострічках.
2010 року, створено всеукраїнську театральну портал-мережу «atheatre.com.ua — український театральний простір» [Архівовано 9 серпня 2020 у Wayback Machine.], яка налічувала понад 112 театрів і 81 драматурга станом на лютий 2012 р. Портал містить інформацію про театральні фестивалі, репертуар театрів, відомості про вистави й історичні довідки. Всю інформацію театри розміщують самостійно.
Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр: [монографія]: Ч.ІІ. — Івано-Франківськ, «Плай» 2012. — С.166
Кисельов Й. М. Театральні портрети: Нариси про майстрів укр. радянської сцени. — К.: Мистецтво, 1955. — 335, [2] с.: портр.
Корифеи украинской сцены: С 8 портр. — К.: Тип. П. Барского, 1901. — 192 с., 8 л. портр.
Майстри української радянської сцени: Довідник / Авт.-упоряд.: Р. Бернацька, С. Зайончківська. — К.: Держвид. образотв. мистец. і муз. літ. УРСР, 1962. — 319 с.: портр.
Музика і театр на перехресті епох: Зб. ст.: У 2 т. Т. 2 / М. Р. Черкашина-Губаренко. — К. : Наука, 2002. — 206 c. — Библиогр.: с. 197—204.
Нариси з історії театрального мистецтва України XX століття / ІПСМ АМУ; Гол. наук. ред., упоряд. М. О. Гринишина; Редкол.: В. Д. Сидоренко (голова), І. Д. Безгін, Г. І. Веселовська та ін. — К.: Інтертехнологія, 2006. — 1054 с.: іл. (PDF-файл)
Нарис історії Українського театру в Галичині / С. Чарнецький. — Львів, 1934. — 253 с.
Наш театр: Книга діячів українського театрального мистецтва / Наук. Т-во ім. Т. Шевченка. — Нью-Йорк та ін.: Об'єднання мистців укр. сцени (ОМУС), 1975—1992. — (Збірники; Сер.I).
Т. 1: 1915—1975 / Редкол.: О. Лисяк, Г. Лужницький (гол. ред.), Л. Полтава, В. Шамаровський. — 1975. — 847 с.: іл. — (Матер. до іст. укр. театру 1915—1975 рр.; Т. 1).
Т. 2: 1975—1991 / Редкол.: О. Лисяк, Г. Лужницький (гол. ред.), Л. Полтава, Н. Позуняк та ін. — 1992. — 796 с.: іл. — (Матер. до іст. укр. театру 1915—1991; Т. 2).
Пилипчук Р. Український професіональний театр в Галичині (60-ті роки ХІХ ст.) / упор. Є. О. Гулякіна. — К. : Вид-во «Криниця». 2015. — 511 с.
Старовинний український театр: Моногр. / Л. А. Софронова; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. Каф. театрознавства та актор. майстерності ф-ту культури і мистец. — Л., 2004. — 336 c. — Бібліогр.: с. 301—322.
Театральна культура рубежу ХІХ–ХХ століть: Реалізм. Дискурс / Гринишина М. О. ІПСМ НАМ України. — К.: Фенікс, 2013. — 344 с.: іл. — ISBN 978-966-136-113-2 (PDF-файл)
Театр, захований в архівах: Сценічне мистецтво в Україні періоду німецько-фашистської окупації (1941—1944): Історія. Політика. Документи. Ідеї. Художні реалії. Людські долі / Гайдабура В. М. — К.: Мистецтво, 1998. — 221 с. — Бібліогр.: с. 210—220.
Театр української драматургії: Сучасна та класична українська п'єса на сценах театрів у 1930-х роках / Гринишина М. О. ІПСМ АМУ. — К.: Інтертехнологія, 2006. — 283 с.: іл.
Тобілевич С. Корифеї українського театру: Портрети. Спогади / Ред., передм. та прим. О. Борщаговського. — К.: Мистецтво, 1947. — 112, [4] с.: портр., іл.
Традиції, канони і новації українського театру: Початок XIX — початок XX ст. / Коломієць Р. Г. ІПСМ АМУ. — К.: Інтертехнологія, 2008. — Кн. 1. — 136 с.: іл. (PDF-файл[недоступне посилання з липня 2019])
Українська сцена у полікультурному просторі Австро-Угорщини (друга пол. XIX — поч. XX ст.): хрестоматія: за матеріалами австр. німецькомов. преси / упоряд. та наук. комент. Р. Лаврентій ; [заг. ред., ідея Б. Козак ; пер. з нім. Володимир Кам'янець]. — Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2017. — 171, [1] с., [20] арк. іл. : портр. — Парал. тит. арк. нім. — Частина тексту парал. укр., нім. — Бібліогр. в підрядк. прим. — Предм. покажч.: с. 166—171. — ISBN 978-617-10-0363-7
Український театр ХХ століття: Антологія вистав / За заг. ред. М. О. Гринишиної; ІПСМ НАМ України. — К.: Фенікс, 2012. — 944 с.: іл..; вкл.: 16 с. — ISBN 966-136-024-1 (PDF-файл)
Український театральний авангард / Веселовська Г. І. ІПСМ НАМ України. — К.: Фенікс, 2010. — 368 с.: 16 л. вкл. (PDF-файл)
Чорній С. Український театр і драматургія. — Мюнхен; Нью-Йорк, 1980. — 470 с. — (Монографії / Укр. Вільний Ун-т; Ч. 30). — Бібліогр.: с. 434—456.
Сендецький, А. Роль незалежного театру у культурній дипломатії. Гуманітарний корпус: [збірник наукових статей з актуальних проблем філософії, культурології, психології, педагогіки та історії]. Випуск 46. (c. 17-19). Київ, 2022: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова; ТОВ "НВП Інтерсервіс" — ISBN 978-966-999-273-4