Рокитне (Яворівський район)

село Рокитне
Рокитне і довколишні гори Рокитне і довколишні гори
Країна	Україна
Область	Львівська
Район	Яворівський
Тер. громада	Івано-Франківська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA46140010250080530
Основні дані
Засноване	1210
Перша згадка	1210 (814 років)
Населення	—
Площа	1,313 км²
Густота населення	202,59 осіб/км²
Поштовий індекс	81082
Телефонний код	+380 3259
Географічні дані
Географічні координати	49°56′39″ пн. ш. 23°54′29″ сх. д.^H G O
Середня висота над рівнем моря	303 м[1]
Водойми	р. Млинівка
Місцева влада
Адреса ради	81092, Львівська обл., Яворівський р-н, с. Бірки, вул. Польова, 8а[2]
Сільський голова	Кульчицький Володимир Владиславович[2]
Карта
Рокитне
Рокитне
Мапа
Рокитне у Вікісховищі

Роки́тне — село в Україні, в Яворівському районі Львівської області. Орган місцевого самоврядування — Івано-Франківська селищна рада.

Розташування

Село розташоване в долині серед мальовничих пагорбів Розточчя, над річкою Млинівкою. Центр села у його південній частині.

Назва

Топонімічне пояснення назви с. Рокитне можна розглядати двома способами. Перший. Згідно із довідником із дендрології — від однокореневої назви розповсюдженого вологолюбного дерева, яке в цій місцевості росте на зволожених місцях. Це рід ламкої верби, яка називається «рокита». Можливо, що від назви цієї верби пішла назва населеного пункту. Друге. «Рокитою» у міфології називають нечисте місце, що можна вважати місцем жертвоприношення в язичницькому храмі, яке в цьому випадку пов'язане з місцевим городищем.

Історія

Історичні сліди, які вказують на час та причини виникнення с. Рокитно, сягають сивої давнини. Завдяки нашому славному археологу Ярославові Пастернаку, який досліджував існування Галицького князівства, у 1930-х роках, під час розкопок давньоруського міста в Придністров'ї — Галича, столиці Галицько-Волинського князівства — виявлено фундамент Успенського собору, який згадується в літописі і цим остаточно підтверджено розташування давньої столиці. У своїх працях Ярослав Пастернак серед інших перелічує городища на Львівщині, а саме в селах Брюховичі, Рокитно, Поляни, Крехів та Ременів, котрі відносить до ХІ-ХШ століття. Своїм існуванням створювали певний оборонний ланцюг в околицях Львова.^[3]

Городище в с. Рокитне розташоване на початку тераси пасма гір Львівсько-Томашівського Розточчя, висота якої дорівнює 351 м над рівнем Балтійського моря з максимально природним його захистом від можливого нападу ворогів. Наші пращури під час міграції слов'янських народів прийшли в ці краї і облюбували собі в непрохідних лісах терасу, яка з південного боку стрімко спадає донизу, до річки, а з інших боків захищалася непрохідними пралісами. Тож уважали вони, що це і є найкраще місце для розвитку і збереження свого племені. Вперше про городище в с. Рокитно згадував археолог Богдан Януш. У 1955 році розвідкові роботи на городищі проводив археолог Олексій Ратич, який виготовив топографічний план із зазначенням оборонних укріплень, зібрав керамічний матеріал і продатував пам'ятку ХІ-ХІІ століттям Іван Крип'якевич у своїй праці «Історія Галицько-Волинського князівства» в частині «Звенигородська земля» згадує, що князь Ростислав Михайлович під час втечі із Галича до городища в с. Глиньско (біля Жовкви) був перехоплений татарами в с. Бірки (мабуть, мав на увазі городище в с. Бірки). Розташування городища на високій терасі з захисними валами свідчить про те, що слов'янські племена захищали себе від набігів кочовиків монгольського походження. Будування укріплень було важке, вимагало спільної праці великої групи населення — громади. Потім таке городище ставало осередком усієї околиці. Основні заняття мешканців городища — полювання на дикого звіра та птахів, рибальство, збір плодів природи і меншою мірою рільництво.^[4] 1 лютого 1922 року розпорядженням польської Ради Міністрів село вилучене з Городецького повіту і включене до Львівського повіту.^[5] Поблизу Рокитного у 1933 році розкопано 6 курганів кам'яної доби (ІІІ тис. до н. е.).

Колишній орган місцевого самоуправління - Бірківська сільська рада.

Церква Собору Пресвятої Богородиці

Дерев'яна церква "Втеча матері Божої до Єгипту" за деякими даними була збудована в 1678 році на дубових підвалинах, під гонтовим дахом. Церква була православною. У 1860 році церкву кардинально перебудували. Цю дату можна вважати датою побудови існуючої церкви.

Церква була побудована за сприяння дідича фільварку та місцевого землевласника Едварда Копецького, висвячена в 1869 році на честь Пресвятої Діви Марії та підпорядкована Янівському деканату греко-католицької Архиєпархії у Львові.

Пан Едвард залишався патроном церкви до 1939 року.

У 1870 році в церкві встановлений новий іконостас. У 1884 році проведений поточний ремонт. У 1889 році була забезпечена від всеможливих нещасть у страховому товаристві "Дністер" (про що свідчить відповідна таблиця при вході). Парохом церкви з 1904 по 1935 роки був о. Іван Адам. У 1919 році старанням отця Івана Адама під церкву підведено нові підвалини і вистелено нові підлоги. У цей самий час гонтове покриття дахів церкви та дзвіниці замінено бляшаним.

Отець Іван Адам багато працював не лише задля забезпечення церковної господарки, яка за його допомогою суттєво зміцніла і включала в себе орні землі, 3 морги лісу, сад, парафіяльний дім та інші господарські споруди, а й повністю присвятив себе душпастирській і громадській діяльності.

З 1940 по 1956 року, у важкий період Другої Світової війни та національно-визвольних змагань, священником в селі був о. Коржинський. В час проголошення державної незалежності України одним із перших виступив на сільському віче із підтримкою. Був цінний для сільської громади своєю доброю вдачею та суспільноактивною позицією, роботою з молодими людьми, які йшли в підпілля. Після арешту високого духовенства української греко-католицької церкви змушений був формально прийняти московське православ'я, хоча служби й надалі провадилися у греко-католицькій традиції. Тож ніхто з парафіян не осуждав його вчинку.

За часів Радянського Союзу усім священникам було не легко працювати на парафії через постійні перепони та переслідування з боку системи та місцевих комуністів. Хтось чинив опір, а хтось прагнув переведення на іншу парафію, що, в свою чергу, погано вплинуло на єдність та сприяло росповсюдженню безбожництва серед громади села.

Першим греко-католицьким священником за незалежної України став о. Юрій Чікель, який правив в Рокитному з 1990 до 1998 року.

Нетривалі терміни в церкві правили о. Михайло Колтунов, о. Чемеринський, о. Степан Жук, і в 2012 році о. Федір Романишин передав парохію о. Михайлові Німаку.

Під час зовнішнього ремонту 2008 року стіни над опасанням шальовані дерев’яною вагонкою, підвищили стіни восьмерика і верх нави, дахи перекрили бляхою.

На сьогодні громада села зуміла зберегти загальний вигляд церкви та докладає усіх зусиль задля відновлення її первісного оригінального вигляду. Так, у 2013 році була проведена реконструкція дзвіниці із протезуванням дубових підвалин та заміною покрівельної бляхи на дерев'яний гонт.

На південний-захід від церкви знаходиться дерев’яна двоярусна дзвіниця.

Біля церкви є могили священиків: о. Йоан Адам (1880-1936), о. Володимир Білинський (1887-1939), о. Богдан Тузяк (1939-1999).^[6]

• 
  Головний фасад
• 
  Кутовий вигляд

Сучасність

Символічний курган-могила, в який вмурована пам'ятна таблиця, яка сповіщає про те, що на цьому місці в 1941 році громадою була висипана ця могила на честь проголошення відновлення Незалежності України (30 червня 1941 року).

Недалеко від села, на хуторі Зельмана-Мариновича, 10 березня 1945 року у нерівному бою з підрозділом НКВС загинуло 13 повстанців. Братська могила загиблим воякам, розташована на сільському цвинтарі. Освячення могили відбулося 2007 року.

2014 року в селі встановлено капличку з фігурою Богородиці, на честь Небесної сотні. Скульптор Василь Ярич.^[7]

Відомі люди

Народилися

• Іван Мамчур (17 травня 1925, Рокитне — 17 жовтня 2019, Винники) — член ОУН (псевдо «Вільховий»), ветеран та Голова Галицького Братства вояків дивізії «Галичина», багатолітній в'язень ГУЛАГу, учасник Кенгірського повстання. Автор книг «Нас доля світами водила. Сторінки пережитого» та «Королівське село Рокитно: історико-етнографічний нарис».^[8][9]

Галерея

• 
  Південна околиця села
• 
  Залишки водяного млина на річці Млинівці
• 
  Старий будинок у селі
• 
  Меморіал "Борцям за волю України"
• 
  Історичний дуб
• 
  Пам'ятний знак

Примітки

1. Погода в селі Рокитне
2. Бірківська сільська рада
3. Пастернак Я. Княжий город Львів // Наш Львів: Ювілейний збірник (1252—1952). — Нью-Йорк: «Червона Калина», 1953. — С. 8.
4. Мамчур І. Королівське село Рокитно: історико-етнографічний нарис.... — С. 9.
5. Dz.U. 1922 nr. 10 poz. 69 (пол.)
6. Громик В. Дерев'яні церкви Львівської області. - Львів, 2014. - С. 336.
7. Коняєва Т. Капличка на честь Небесної сотні // Високий замок. — 2 грудня 2014. — № 178 (5242). — С. 4.
8. Відійшов у вічність ветеран дивізії «Галичина» Іван Мамчур
9. У Львові помер 94-річний ветеран дивізії «Галичина» Іван Мамчур

Джерела

• Мамчур І. Королівське село Рокитно: історико-етнографічний нарис. — Дрогобич : Коло, 2004. — 207 с. — ISBN 966-7996-46-3.
• Rokitno (1) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 711. (пол.) — S. 711.

Посилання

• Село Рокитне