PROFILBARU.COM

Реза Шах Пахлаві
Реза Шах Пахлаві
маз. رضاشا, перс. رضا پهلوی
	Реза Шах Пахлаві
34-й Шах Ірану
	15 грудня 1925 — 16 вересня 1941
Попередник	Ахмад Шах Каджар
Наступник	Мохаммед Реза Пахлаві
Народився	15 березня 1878; Alashtd, Central Districtd, Savadkuh Countyd, Мазендеран, Іран
Помер	26 липня 1944 (66 років); Йоганнесбург, Трансвааль, Південно-Африканський Союз
Похований	Мавзолей Реза Шахаd
Відомий як	політик, військовослужбовець
Країна	Іран
Рід Пахлаві
Батько	Аббас Алі-хан
Мати	Нуш Афарін Айрумлу
У шлюбі з	Тадж ол-Молук, Марьям Свадекухіd, Туран Амір Сулеймані і Есмет Довлатшахі
Діти	Хамдам-ол-Салтана (дочка), Шамс (дочка), Ашраф (дочка), Мохаммед Реза, Алі Реза, Голам Реза, Абдул Реза, Ахмад Реза, Махмуд Реза, Фатіма (дочка) та Хамід Реза
Релігія	шиїти і іслам
Нагороди
	Орден Білого орла (Польща, 1921-1939)
Підпис
	Медіафайли у Вікісховищі

Реза Пахлаві або Реза шах Великий (маз. رضاشا, перс. رضا پهلوی вимовляється [ɾeˈzɒː ˈʃɒːh-e pæhlæˈviː]^[3] — Rezâ Pahlavi; 15 березня 1878, Мазендеран — 26 липня 1944, Йоганнесбург, Південно-Африканський Союз) — 34-й шахиншах Ірану з 15 грудня 1925 (тимчасовий глава держави 31 жовтня — 15 грудня 1925), перший з династії Пахлаві.

Життєпис

Народився 15 березня 1878 у селі Алашт шахрістану Савадкух остану (провінції) Мазендерану в мазандеранській родині Аббас Алі-хана та Нуш-Афарін Айрумлу.

Кар'єру почав як рядовий Перської козацької бригади та дослужився до генерала. За допомогою колишніх товаришів по службі у козацькій дивізії в 1921 році, в розпал смути та зовнішньої інтервенції, іранський офіцер Реза Пахлаві^[4] з боями здобув столицю Тегеран і був призначений Ахмад-шахом військовим губернатором та головнокомандувачем, а через деякий час — військовим міністром. 1923 року Пахлаві був призначений прем'єр-міністром. Використовуючи своє становище та авторитет, він підготував повалення династії Каджарів. Установча асамблея меджлісу 31 жовтня 1925 року оголосила про позбавлення влади Ахмад-шаха Каджара. 12 грудня 1925 року Реза-хан був проголошений новим шахиншахом Ірану^[5], а 15 грудня він склав присягу правителя, заснувавши таким чином династію Пахлаві.

Вніс внесок у модернізацію країни. 1935 року зажадав, щоб іноземні держави стали офіційно використовувати самоназву держави — Іран — замість старої назви Персія.

У 1941 році під час Другої світової війни спробував відмовити Велику Британію та СРСР у розміщенні їхніх військ на території Ірану, після чого був примушений військовою силою союзників до зречення 16 вересня 1941 року.

Його син Мохаммед Реза Пахлаві переніс останки батька до Ірану і спорудив йому розкішний мавзолей, однак після ісламської революції за розпорядженням аятоли мавзолей було зруйновано.

Нагороди

Орден Лева і Сонця 1 ступеня (Персія, 1923)
Великий ланцюг ордена Сонця (Королівство Афганістан, 1928)
Орден Білого орла (Польська республіка, 1929)
Ланцюг ордена Мухаммеда Алі (Єгипетське королівство, 1932)
Ланцюг ордена Хашимітів (Королівство Ірак, 1932)
Кавалер ордена Серафимів (Швеція, 1934)
Кавалер ордена Слона (Данія, 1937)
Великий хрест ордена Леопольда I (Бельгія, 1937)
Великий хрест ордена Почесного легіону (Французька республіка, 1937)
Кавалер ордена Благовіщення (Королівство Італія, 1939)
Великий хрест ордена святих Маврикія та Лазаря (Королівство Італія, 1939)

Історичні факти

Шах зображувався абсолютно на всіх випусках всіх банкнот спочатку Персії, потім Ірану з 1928 по 1943.
Також на честь нього була названа перська золота монета Пахлаві, що карбувалась від 1927 року.

Галерея

Церемонія коронації (на голові шаха Корона Пахлаві)
Шах і Ататюрк
Марка
5 пехлеві
5 туманів, аверс, 1928
20 ріалів, 1932
10 ріалів, 1934
50 ріалів, 1934
500 ріалів, 1938

Примітки

↑ ^а ^б SNAC — 2010.
d:Track:Q29861311
↑ Arfa H. Encyclopædia Britannica
d:Track:Q5375741
↑ Historic Personalities of Iran: Reza Shah Pahlavi. iranchamber.com. Процитовано 9 квітня 2021.
↑ П. Н. Стрелянов (Калабухов). Казаки в Персии. 1909—1918 гг. — М.: Центрполиграф, 2007. — 442 с. — (Россия забытая и неизвестная). ISBN 978-5-9524-3057-0
↑ Кругосвет. Реза-шах Пехлеви. Архів оригіналу за 17 лютого 2012. Процитовано 28 березня 2010.