Початок цієї епохи — відкладення викидів басейнуМоря Східного (ці викиди та сам басейн відносять до попередньої епохи). Визначення кінця більш непевне. За однією з пропозицій він визначається за ступенем згладженості рельєфу кратерів[2][3]. Утворення кратера Ератосфен, на честь якого названо наступний період, для ролі межі цих відрізків часу підходить погано, бо не було подією глобального масштабу. Більш важливою подією було падіння інтенсивності вивержень морської лави; можливо, згодом воно ляже в основу визначення цієї межі[1].
Датування початку епохи — від 3,80 до 3,72 млрд років, а кінця — від 3,24 до 3,11 млрд років[1]. Таким чином, вона тривала 0,5–0,7 млрд років.
Поділ імбрійського періоду на ранньоімбрійську та пізньоімбрійську епоху ввів у широкий вжиток американський геолог Дональд Вільгельмс[en] 1987 року, хоча цей поділ іноді використовувався й раніше[4][3].
Ідентифікація об'єктів пізньоімбрійського віку
Нижня межа пізньоімбрійської епохи відмічена викидами басейнуМоря Східного, що розповсюджені на величезній площі. За їх перекриттям із іншими деталями рельєфу можна дізнатися, старші чи молодші ці деталі за цей басейн. Для верхньої межі епохи подібного стратиграфічного орієнтира нема. Тому визначення цієї межі базується на ступеню згладженості рельєфу кратерів: згладження внутрішніх схилів до похилу в 1° відбулося для тих кратерів такого віку, що мають діаметр <240±10 м[2][3].
Важливий спосіб визначення віку деталей поверхні небесних тіл заснований на підрахунку кратерів, що накопичилися на цих деталях за час їх існування. Концентрація кратерів діаметром >1 км на поверхнях пізньоімбрійського віку — від 2500 до 22 000 на млн км2, а кратерів діаметром >20 км — близько 28 штук на млн км2[3][1].
Об'єкти, що утворилися протягом епохи
Пізньоімбрійська епоха — час найбільших виливів лави на місячну поверхню. Протягом неї з'явилося більшість вулканів на морях і материках[5][6]. В цей час утворилося 2/3 поверхні морів видимого боку Місяця[2][7][1]. До цього астероїдне бомбардування було надто інтенсивним, і тому моря тих часів збереглися погано[8]. Породи пізньоімбрійської епохи разом називаються верхньоімбрійським відділом (англ.Upper Imbrian Series)[7]. До них належить більшість зразків місячних порід, привезених на Землю. В основному це зразки морських порід[2].
Жодного імпактного басейну в цій епосі, а також після неї, не з'явилося[11][2], але тривало накопичення менших кратерів. Зокрема, до пізньоімбрійської епохи належать кратери, схожі з Архімедом, які утворилися після появи басейнів Моря Дощів і Моря Східного, але до заповнення їх базальтами або синхронно з виливами[5]. Всього протягом цієї епохи утворилося близько 170 кратерів діаметром >30 км. Це дещо менше, ніж у попередній — ранньоімбрійській — епосі, незважаючи на те, що остання була значно коротшою. Таким чином, частота зіткнень в ті часи швидко падала. У пізньоімбрійській епосі швидкість накопичення таких кратерів складала близько 290 штук на мільярд років — менше 1/10 значення для попередньої епохи, але в кілька разів більше, ніж для наступного періоду[2].
↑ аб
Суханов А. Л. (1991). Геологическое строение Луны. Астрономический вестник. 25 (4). Архів оригіналу за 19 серпня 2014. Процитовано 19 серпня 2014.
↑ абвStöffler, D.; Ryder, G. (2001). Stratigraphy and Isotope Ages of Lunar Geologic Units: Chronological Standard for the Inner Solar System. Space Science Reviews. 96 (1-4). Bibcode:2001SSRv...96....9S. doi:10.1023/A:1011937020193.
↑Wilhelms D.Chapter 14. Summary // [4] — 1987. — P. 280. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архівовано з джерела 14 травня 2013
.png)
.png)
