Кратер лежить у гористій місцевості. На заході від нього розташовується кратер Геркулес; на півдні кратери Ерстед, Цефей та Франклін; на південному сході кратери Шевальє, Шакборо, Гук; на півночі кратер Келдиш. На північному заході до кратера прилягає сателітний кратер Атлас E (див. нижче), який є залишками набагато давнішого, ніж сам Атлас, кратера[4]. Селенографічні координати центру кратера 46°44′ пн. ш.44°23′ сх. д. / 46.74° пн. ш. 44.38° сх. д. / 46.74; 44.38, діаметр 88,1 км[5], глибина 2050 м[6].
Кратер має крутий терасоподібний внутрішній схил, верхня частина якого обвалилася, утворивши гостру кромку. Вал кратера полігональної форми, масивний, окремі піки мають висоту до 3300 м[3]. Висота валу над дном чаші кратера становить 2650 м, над навколишньою місцевістю — 800 м[7], об'єм кратера приблизно 7200 км[7]. Дно чаші кратера нерівне, горбисте, з більшим альбедо, ніж у навколишньої місцевості.
У чаші кратера є система борозен, названа на ім'я кратера. У південній і північній частинах чаші помітні темні плями, які, можливо, являють собою пірокластичні відкладення. У північній і північно-східній частинах кратера — безліч невеликих кратерів з темним гало, можливо, утвореним вулканічною діяльністю. Місце центрального піка займає циркулярне скупчення невисоких пагорбів заввишки до 900 м[3], яке, можливо, є залишками центрального кратера. Склад центральних пагорбів — габро-норито-троктолітовийанортозит із вмістом плагіоклазу 85—90 % (GNTA1) та анортозитові габро (AG)[3]. На північ від центру кратера відходить невеликий хребет. Морфологія кратера, мабуть, пояснюється тим, що лава не прорвалася в кратер, а призвела до підняття та розтріскування дна чаші кратера. Темні плями, згадані вище, можливо пов'язані з місцями локального прориву лави.
На сході від кратера лежить невеликий безіменний кратер з яскравою системою променів, який має неофіційну назву «Компаньйон Атласу».
Швидкоплинні місячні явища
У кратері Атлас спостерігалися швидкоплинні місячні явища як зміни виду темних плям на дні. Зокрема, про такі явища повідомляв Генрі Пікерінг у 1891 році під час спостережень за допомогою 13-дюймового телескопа в Арекіпській обсерваторії. Проте слід зауважити, що Генрі Пікерінг був прихильником паранаукової теорії про існування на Місяці органічного життя, і ці погляди підірвали його репутацію як професійного астронома.
Сателітний кратер Атлас А включений до списку кратерів із темними радіальними смугами на внутрішньому схилі Асоціації місячної та планетарної астрономії (ALPO)[8].
↑ абLunar Impact Crater Database. Losiak A., Kohout T., O’Sulllivan K., Thaisen K., Weider S. (Lunar and Planetary Institute, Lunar Exploration Intern Program, 2009); updated by Öhman T. in 2011. Archived page.