Наполео́н ІІІ Бонапа́рт (фр.Napoléon III Bonaparte) повн. ім'яШарль Луї Наполеон (фр.Charles Louis Napoléon Bonaparte; 20 квітня1808 — 9 січня1873) — останній французькийімператор з 1 грудня 1852 року до 4 вересня 1870 року (з 2 вересня 1870 року знаходився в полоні), Президент Французької республіки з 20 грудня 1848 року до 1 грудня 1852 року.
Племінник Наполеона I, після низки заколотів із метою захопити владу прийшов до неї мирним шляхом, як президент республіки (1848). Здійснивши переворот у 1851 році й усунувши законодавчу владу, шляхом «прямої демократії» (плебісцит) встановив авторитарний поліцейський режим. За рік проголосив себе імператоромДругої імперії. Становлення Другої імперії зробило його владу абсолютною.
Прихід до влади
Після Липневої революції1848 року, в Франції було повалено монархію, король Луї-Філіпп I був змушений зректися влади і решту життя провів у вигнанні.
Революціонери оголосили Францію республікою, з парламентом, і президентськими виборами раз на 4 роки.
Саме на виборах 1848, вперше як значима політична фігура з'явився Шарль Луї Наполеон Бонапарт. Племінник Наполеона I Бонапарта. Завдяки своїй компромісній
позиції і поважного прізвища, він стає першим президентом Франції, не зважаючи на те що по закону Бонапартам було заборонено ставити на чолі держави, прийнявши пост президента він пообіцяв покинути його через 4 роки. Проте під час свого президентства, проти нього були налаштовані парламент і опозиція, які часто блокували його законопроекти й постійно нагадували про термін.
Тому 2 грудня1851 року, Наполеон розпустив парламент, майже всі опозиційні лідери були арештовані, а вуличні протести жорстоко подавлені. Згодом завдяки цьому кроку, Наполеон змінює конституцію і врешті 1 грудня 1852 оголошує себе імператором Другої французької імперії, Наполеоном III.
Кримська війна
Французька імперія разом із Великою Британією виступили проти захоплення Російською імперією Молдови і Валахії, і після цього Франція оголосила війну Росії. Була також друга причина: російський імператор Микола I не визнав влади Наполеона III, публічно принизивши його. Однак, коли Сардинське королівство приєдналось до англо-французько-османської коаліції, в Російській імперії почалась паніка. 1854 року Російська імперія програла війну.
Після перемоги у Кримській війні та з нагоди Всесвітньої виставки в Парижі в 1855 р., Наполеон III виготовив для себе та для імператриці Євгенії спеціальні імператорські корони.
Кінний портрет Наполеона III. Альфред Де Дре, 1858.
Франко-мексиканська війна
Продовжуючи агресивну експансіоністську політику та прагнучи визнання Франції як провідного гравця в міжнародній політиці, та натхнений вдалим прикладом Кримської кампанії, Наполеон III ухвалив рішення про втручання у внутрішні справи Мексики. Спочатку Франція, як і під час Кримської війни, діяла в складі міжнародної коаліції (разом з іспанцями та англійцями), а, надалі, самостійно, підтримуючи одну із сторін у громадянській війні в Мексиці. Війна тривала з 1862 до 1867 року з перемінними успіхами, та зрештою закінчилася поразкою і виведенням французьких військ із території Мексики.
Французько-прусська війна
Франція намагалась втрутитись у європейські відносини Королівства Пруссія й Іспанії. Королівство Пруссія вважало, що їхнього короля образили, після того як канцлер Бісмарк редагував Емську депешу, виставивши все таким чином, наче імператор Бонапарт образив Вільгельма. Французи вважали, що їхнього посла було ображено. У липні 1870 року розпочалась військова мобілізація, а згодом і війна.
Маршали Наполеона запевняли у безперечній перемозі французької армії, що зовсім не відповідало реальності. 4 серпня французькі війська зазнали розгрому біля м. Мец. 1 вересня розпочалась битва при Седані, в якій французька армія зазнала значних втрат, попри сильний опір. Наполеон III 2 вересня здався. Після взяття в полон Наполеона III в битві під СеданомДруга французька імперія розпалалася. Париж взяли в кільце та тримали до кінця, поки парижани не здалися. Після цієї війни Німеччина об'єдналась, утворивши Німецьку імперію. За Франкфуртським договором Німеччині дісталась майже вся Лотарингія і велика частина Ельзасу.
Грегуар, «История Франции в XIX в.» (т. III, М., 1896)
Э. Тено, «Париж и провинция 3 декабря 1851 г.» (СПб., 1869)
Виктор Гюго, «История одного преступления» («Отечественные Записки», 1878, 1—8)
де Бомон-Васси, «Тайны царствования Н. III» (СПб., 1875)
Sybel, «N. III» (Бонн, 1873)
Gottschall, «N. III» (в «Der Neue Plutarch», т. 10, Лейпциг, 1884)
T. Delord, «Hist. du second empire»
Jerrold, «Life of N. III» (Лондон, 1874—1882)
Pulet-Malassis, «Papiers secrets et correspondance du second empire» (П., 1877)
«Hist. anecdotique du second empire, par un fonctionnaire» (П., 1888)
Hamel, «Hist. illustrée du second empire» (П., 1873)
Bulle, «Gesch. des zweiten Kaiserreichs» (Берлин, 1890)
Ebeling, «N. III und sein Hof» (Кельн, 1891—93)
De Lano, «La cour de N. III» (П., 1892)
Hachet-Souplet, «Louis N., prisonnier au fort de Ham» (П., 1894)
Simson, «Die Beziehungen N's III zu Preussen u. Deutschland» (Фрейбург, 1882)
Vieil Castel, «Mémoires sur le règne de N. III» (Париж, 1881—1884)
du Casse, «Les dessous du coup d'Etat» (Париж, 1891)
Thirria, «N. III avant l'Empire» (Париж, 1895—1896)
Duval, «N. III; enfance, jeunesse» (П., 1895)
Giraudeau, «N. III intime» (5 изд., П., 1895)
Fraser, «N. III; my recollections» (Л., 1895)
Посилання
Наполеон III // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 431.
2.svg)
_-_ribbon_bar.gif){kind=small}
