Лебедєв Павло Валентинович

Павло Валентинович Лебедєв
Павло Валентинович Лебедєв Павло Лебедєв у 2014 році
12-й Міністр оборони України
24 грудня 2012 — 27 лютого 2014
Президент	Віктор Янукович Олександр Турчинов (в.о.)
Прем'єр-міністр	Микола Азаров
Попередник	Дмитро Саламатін
Наступник	Ігор Тенюх
Народився	12 липня 1962(1962-07-12) (62 роки) с. Новомихайлівський, Туапсинський район Краснодарський край, РРФСР, СРСР
Відомий як	Міністр оборони України, політик
Громадянство	Україна
Національність	росіянин
Alma mater	Воєнний фінансово-економічний інститут^d
Політична партія	Партія Регіонів
Діти	п'ять доньок
Нагороди	Медаль «За відзнаку у військовій службі» Заслужений економіст України
lebedev.sebastopol.ua
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
5-го скликання
безпартійний (БЮТ)	25 травня 2006	—	23 листопада 2007
6-го скликання
Партія регіонів	23 листопада 2007	—	12 грудня 2012
7-го скликання
Партія регіонів	12 грудня 2012	—	22 березня 2013[1]

Павло́ Валенти́нович Ле́бедєв (нар. 12 липня 1962, с. Новомихайлівський, Туапсинський район Краснодарський край, РРФСР) — колишній український політик російського походження, член Партії регіонів (з жовтня 2007), міністр оборони України (з 2012 по 27 лютого 2014).

Під час подій Євромайдану зник з України і переховується від слідства.

Життєпис

Народився 12 липня 1962 року в селищі Новомихайлівський Туапсинського району Краснодарського краю.

З 1979 до 1980 працював слюсарем автобази піонерського табору «Орлятко».

У 1980—1984 роках — курсант Ярославського Вищого військово-фінансового училища, спеціальність: фінансист-економіст, кваліфікація: фінансист.

З 1984 до 1992 проходив військову службу в Чернівецькому військовому гарнізоні. Обіймав посади начальника фінансової служби батальйону, полку, заступник начальника фінансової служби дивізії — інспектор-ревізор.

З 1992 до 1999 — голова Асоціації «МЕТА» ТОВ «Легтех» і голова правління ВАТ шкіргалантерейної фабрики «Престиж-Інтер» (Чернівці^[2]).

З 1999 до 2002 працював фінансовим директором державної акціонерної компанії «Титан» у місті Армянську.

З 2002 до 2005  — голова наглядової ради ВАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» місто Кременчук і ВАТ «Дніпровагонмаш» місто Дніпропетровськ.

З 2005 по 2006 роки — президент Промислово-інвестиційної групи транспортного машинобудування «Інтер Кар Груп», що об'єднує 18 промислових підприємств.

Одружений. Дружина Людмила Петрівна (1965); дочки Олена (1983), Юлія (1993), Олександра (1994), Валерія (1997), Анастасія (2002).

Політика

Народний депутат України 5-го скликання з квітня 2006 по листопад 2007 від Блоку Юлії Тимошенко, № 73 в списку. На час виборів: начальник відділу науково-технічної інформації Інституту проблем екології та енергозбереження, безпартійний. Член Комітету з питань транспорту і зв'язку (з липня 2006), член фракції Блоку Юлії Тимошенко (з травня 2006).

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 до грудня 2012 від Партії регіонів, № 121 в списку. На час виборів: народний депутат України, безпартійний. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007). Член Комітету з питань транспорту і зв'язку (з грудня 2007).

На парламентських виборах 2012 року балотувався в одномандатному окрузі 224 у місті Севастополь від Партії регіонів. На виборах здобув підтримку 42,64 % виборців і був обраний народним депутатом України.^[3]

24 грудня 2012 року призначений міністром оборони України^[4].

18 січня 2013 року затверджений у складі Ради національної безпеки і оборони України.^[5]

Розслідування

Після втечі Януковича Лебедєв утік з України ще до його відставки. Був присутній у Кремлі на зібранні з нагоди початку тимчасової окупації Криму Росією.

25 травня 2020 року Печерський суд Києва ухвалив рішення про заочний арешт Лебедєва у справі про розстріли на Майдані 18—20 лютого 2014 року^[6].

24 червня 2020 року ДБР повідомило про підозру Януковичу, Лебедєву та Дмитру Саламатіну у скоєнні державної зради^[7].

Нагороди

• Медаль «За відзнаку у військовій службі» I ст.
• Заслужений економіст України (23 серпня 2011)^[8]
• Державна премія АР Крим у галузі промисловості

Сім'я

Дочка Альона одружилася з сином генерал-майора Олександра Шутова. 2 листопада 2022 року Київська прокуратура заочно повідомила їй про підозру у постачанні товарів армії РФ. Альона керує компанією, до складу якої входить завод-виробник промислових насосів.

Свеський насосний завод у 2017-2018 роках постачав товари дилерам, які співпрацювали з підприємствами оборонно-промислового комплексу РФ.^[9][10]

Примітки

1. Постанова Верховної Ради України від 22 березня 2013 року № 156-VII «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Лебедєва П.В.»
2. Міністр оборони — наша людина з Чернівців [Архівовано 13 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Час.
3. http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2012/wp039?PT001F01=900 [Архівовано 28 грудня 2012 у Archive.is] ЦВК. Відомості про підрахунок голосів виборців в межах одномандатних виборчих округів
4. Указ Президента України № 740/2012 від 24 грудня 2012 року «Про призначення П. Лебедєва Міністром оборони України». Архів оригіналу за 21 вересня 2018. Процитовано 1 січня 2013.
5. Указ Президента України № 33/2013 від 18 січня 2013 року «Про склад Ради національної безпеки і оборони України». Архів оригіналу за 26 січня 2014. Процитовано 18 січня 2013.
6. Екс-міністра оборони Лебедєва заочно арештували. www.unian.ua (укр.). Архів оригіналу за 26 травня 2020. Процитовано 26 травня 2020.
7. ДБР повідомило про підозру Януковичу і двом екс-міністрам оборони. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 26 червня 2020. Процитовано 24 червня 2020.
8. Указ Президента України № 845/2011 від 23 серпня 2011 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 20-ї річниці незалежності України». Архів оригіналу за 14 жовтня 2018. Процитовано 1 січня 2013.
9. СБУ повідомила про підозру дочці ексміністра оборони України Лебедєва. LB.ua. Процитовано 2 листопада 2022.
10. Доньці ексміністра оборони оголосили підозру за постачання товарів армії РФ. РБК-Украина (укр.). Процитовано 7 листопада 2022.

Джерела

• Міністр оборони України Лебедєв Павло Валентинович // Урядовий портал [Архівовано 29 березня 2013 у Wayback Machine.]
• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С» [Архівовано 8 серпня 2020 у Wayback Machine.]

Попередник:	12-й Міністр оборони України 24 грудня 2012 — 27 лютого 2014	Наступник:
Саламатін Дмитро Альбертович 8 лютого 2012 — 24 грудня 2012		Тенюх Ігор Йосипович

Біографії   Україна   Політологія