Від турецьких слів «qarā» («чорний») + арабське «belâ» («прокляття»). Назву пов’язують з кольором руків’я перших турецьких бойових карабель, що виготовлялися з чорного рогу.
Від латинських слів «cara» (дорого) і «bella» (гарна). Цю версію започаткував Владислав Джевановський. Він характеризував карабелі, незалежно від їх морфології ефеса та клинка, як коштовно оздоблені шаблі, придатні до бойового використання.
Від арабського «Carab» («зброя»).
Від назви міста Кербелла поблизу Багдада (Ірак).
Від назви міста Карабел поблизу Ізміру (Туреччина). Цю гіпотезу висловив Здислав Жигульський.
Від італійського імені Карабел. За легендою, Карабел представив першу карабелю польському королівському двору.
Історія
Перший відомий нам зразок карабелі, а саме шабля Селіма I, датована початком XVI ст.[10] Сама ж форма карабелі виникла приблизно в цей самий час в Османській імперії[11][5].
В Польщі карабелі з'явилися в першій половині XVII ст., і набули широкого поширення, пов'язуючись з державною символікою[12]. В XVII—XVIII ст. набули найбільшого поширення. Влоджимеж Квасневич оцінює кількість виготовлених в Польщі карабель в не менше ніж кілька сотень тисяч штук[13].
В Україні карабелі з'явилися тоді, коли й вони з'явилися в Польщі, якщо не раніше.
В Персії ці шаблі з'явилися в кінці XVI ст. — на початку XVII ст.[14].
Характеристика
Руків'я карабели
Основною ознакою карабелі є руківʼя у формі «орлиної голови». Карабелі мали ефес відкритого типу та хрестоподібну гарду. Клинки були найрізноманітніші: польські, турецькі, перські, золінгенівські[15], італійські, австрійські[3] тощо.
Бойові карабелі з руків'ям із чорного рога з 4 заклепками. Клинки цих карабель були з Австрії (Штирії) або з Італії (Генуї). Ці шаблі мали шкіряні піхви з залізними або латунними деталями. Ця група карабель була найбільш поширена в Туреччині.
Розкішно прикрашені карабелі з щічками руків'я зі слонової кістки. Ці карабелі були прикрашені рослинним орнаментом з золота, срібла та черні. Клинки цих шабель були з дамаської сталі, прикрашені написами та різними символами.
Вірмено-турецькі карабелі з загнутими вниз кільйонами, часто сполученими ціпком з верхів'ям. Клинки цих карабель широкі на короткі. Піхви цих шабель оздоблені латунню та прикрашені.
Польські карабелі вирізнялися конструкцією руків'я, що робило їх зручними для фехтування та кругових ударів. В інших же країнах такі шаблі використовувалися, переважно, кіннотою.
Балканські карабелі мають характерне хвилясте верхів’я у вигляді своєрідного гребінця[18]. Такі особливості притаманні й українським карабелям.
У культурі
Збереглося польське прислів'я: "Без Бога – ні до порога, без карабелі – ні з постелі" (пол. "Bez Boga ani do proga, bez karabeli ani z pościeli"). Карабеля стала важливим елементом польської шляхетської культури сарматизму[8], бувши становою ознакою будь-якого шляхтича[13]. З карабелею не розставалися, повсюдно носили з собою, «з нею сідали за стіл, із нею лягали спати»[19].
Використовувалася козаками. Була поширена у козацької старшини, як костюмна зброя (і як бойова також).
Карабеля з колекції Василя Тарновського. Клинок – кінець XVII ст., ефес модифікований в XIX – XX ст. Ймовірно, була подарунком Мазепи одному з осавулів[23].
Карабеля XVIII ст. з колекції Василя Тарновського[24]
Карабеля другої половини XVII ст. з колекції Василя Тарновського. Найімовірніше, належала представнику дрібної козацької старшини[25].
.jpg)
