Творець багаторазового ракетно-космічного комплексу «Енергія» — «Буран». 1994 року його ім'я отримав кратер на видимому боці Місяця. Також на його честь названо астероїд 6357 Глушко.
У 1919 році зарахований до Реального училища імені св. Павла (перейменоване у IV професійно-технічну школу «Метал» ім. Троцького; закінчив її в 1924 році).
У 1924 році отримав диплом про закінчення профтехшколи. Ще 1924 року (в 16-річному віці) В. Глушко опублікував в одеських «Известиях…» замітку під назвою «Завоювання Землею Місяця». За два роки з'являється його стаття «Станції поза Землею», у якій обґрунтовує необхідність створення орбітальної станції — супутника Землі. Ще під час навчання в університеті В. Глушко розробляє ідею теоретичних та експериментальних досліджень конструкції геліоракетоплана й розпочинає проєктування космічного корабля, що використовуватиме для польоту сонячну енергію.
15 травня1929 зарахований до штату Газодинамічної лабораторії (ГДЛ), Ленінград.
У 1930 році розроблено конструкцію та розпочато виготовлення першого вітчизняного рідинного ракетного двигуна ДРМ-1. Одночасно В. П. Глушко запропонував як компонент ракетного палива азотну кислоту, розчини в ній азотного тетроксиду, перекис водню тощо. Він розробив і випробував профільоване сопло, розробив теплоізоляцію камери ракетного двигуна двоокисом цирконію та іншими складниками.
1930 року, як співробітник Газодинамічної лабораторії, молодий конструктор розробив експериментальний проект ракетного двигуна, чим започаткував нову добу ракетного двигунобудування.
У січні 1934 року Глушко був переведений до Москви й призначений начальником сектору РНДІ Наркомату Оборони.
У грудні 1935 року побачила світ книга «Ракети: їхня будова та застосування» (рос.«Ракеты: их устройство и применение») за редакцією Георгія Лангемака і В. П. Глушка. У 1937 році Глушко опубліковано 7 статей у збірниках наукових праць РНДІ «Ракетна техніка». Член науково-технічної ради РНДІ.
Перший шлюб В. П. Глушко — з Сусанною Михайлівною Георгіївською (пізніше стала дитячою письменницею) — тривав недовго. Від другої дружини (цивільний шлюб) — Тамари Саркісової у Глушка в 1938 році народилася дочка Євгенія; після виходу з ув'язнення його відносини з Тамарою Саркісовою не поновилися. Повернувшись із відрядження до Німеччини, Глушко одружився з Магдою Максівною Глушко, викладачкою англійської мови (багато років, починаючи з 1960-х років, була завідувачкою кафедри англійської мови механіко-математичного факультету МДУ; з 1980 року — доктор філологічних наук[1]); у них було двоє дітей: дочка Олена (нар. 1948) і син Юрій (нар. 1952). У 1959 році він познайомився з Лідією Дмитрівною Пьоришковою; в 1972 році в них народився син Олександр[2][3][4].
Арешт
У березні 1938 року Глушко був заарештований і до серпня 1939 знаходився під слідством, перебуваючи у внутрішній тюрмі НКВС на Луб'янці та у Бутирській в'язниці.
До 1940 року він працює в конструкторській групі 4-го Спецвідділу НКВС (так звана «Шарашці») при Тушинському авіамоторобудівному заводі № 82. За цей час були розроблені проект допоміжної установки РРД на літаках С-100 і Сталь-7. У 1940 році Глушко був переведений до Казані, де він продовжує працювати у статусі головного конструктора КБ 4-го Спецвідділу НКВС при Казанському заводі № 16 з розробки допоміжних літакових РРД РД-1, РД-1ХЗ, РД-2 і РД-3.
27 серпня1944 за рішенням Президії Верховної Ради він був достроково звільнений зі зняттям судимості.
У грудні 1944 року Глушко призначений головним конструктором ДКБ-СД (Дослідно-Конструкторське Бюро Спеціальних Двигунів), м. Казань. У 1944—1945 роках проведені наземні та льотні випробування РРД РД-1 на літаках Пе-2Р, Ла-7, Як-3 і Су-6.
Розробляється трикамерний азотнокислотно-гасовий РРД РД-3 тягою 900 кг, проведені офіційні стендові випробування РРД РД-1ХЗ з хімічним повторним запалюванням.
Із липня до грудня 1945 року і з травня до грудня 1946 Глушко знаходиться у Німеччині, де, очолюючи відділ із вивчення двигунів, вивчає трофейну німецьку ракетну техніку (в основному — Фау-2) в інституті «Нордхаузен».
Із липня 1946 гідно з наказом Міністерства авіаційної промисловості авіазавод № 456 у Хімках був перепрофільований під виробництво рідинних ракетних двигунів з одночасним перебазуванням до нього колективу ДКБ-СД з Казані.
Цим же наказом В. П. Глушко був призначений головним конструктором ОКБ-456 (нині — НВО «Енергомаш»). 10 жовтня1948 проведено успішний пуск ракети Р-1 з РД-100 (копія німецької Фау-2). Проводяться роботи над модифікацією двигуна РД-100 (РД-101 — РД-103). 19 квітня1953 здійснений успішний пуск ракети Р-5 з РД-103.
Згідно з результатами випробувань 2 лютого1956 ракети Р-5М із бойовим ядерним зарядом В. П. Глушко отримав звання Герой Соціалістичної Праці. Потому, під керівництвом В. П. Глушка розроблені потужні РРД на низькокиплячих і висококиплячих паливах, що знайшли використання як на перших і в більшості других щаблях радянських ракет-носіїв, так і на багатьох бойових ракетах.
У травні 1974 року на підставі листа в ЦК КПРС, підписаного керівними працівниками ОКБ-1, Василь Павлович Мішин за суттєві прорахунки в керівництві ЦКБЕМ і допущені провали в космічній програмі був знятий з поста головного конструктора. Після цього експериментальне відпрацювання ракети-носія «Н-1» було припинено, незважаючи на готовність двох ракет до випробувань.
22 травня 1974 В. П. Глушко призначений директором і генеральним конструктором НВО «Енергія», де об'єднав ОКБ, засноване Валентином Петровичем, і КБ, кероване раніше Сергієм Корольовим.
Двигуни В.Глушка стали основою ракетних систем, за допомогою яких СРСР досяг високих успіхів в освоєнні Космосу. Разом з Сергієм Корольовим В.Глушко створив балістичні міжконтинентальні ракети та радянські ракетно-космічні системи. На двигунах В.Глушка працюють багаторазові ракетно-космічні комплекси «Енергія», «Буран», космічні кораблі «Восток», ракети-носії «Протон».