Перекладач повинен розуміти, що відповідальність за кінцевий вміст статті у Вікіпедії несе саме автор редагувань. Онлайн-переклад надається лише як корисний інструмент перегляду вмісту зрозумілою мовою. Не використовуйте невичитаний і невідкоригований машинний переклад у статтях української Вікіпедії!
Машинний переклад Google є корисною відправною точкою для перекладу, але перекладачам необхідно виправляти помилки та підтверджувати точність перекладу, а не просто скопіювати машинний переклад до української Вікіпедії.
Не перекладайте текст, який видається недостовірним або неякісним. Якщо можливо, перевірте текст за посиланнями, поданими в іншомовній статті.
Назва села, вочевидь, походить від слов'янського слова «гать» — в цій колись болотистій місцевості навколо великого, нині осушеного озера Серне селились люди, гативши собі землі, відвойовані від болота. Такі землі були практично недоступними монгольській орді, яка знищувала села краю в ХІІІ ст. Угорська назва населеного пункту — «Гат»[1].
Географія
Село Гать лежить за 9,5 км на північ від районного центру, фізична відстань до Києва — 600,2 км[3].
Ердов - колишнє село в Україні, в Закарпатській області. Обєднане з селом Гат. Згадки: 1475: Erdőd.
Мужга
Мужга — колишнє село в Україні, в Закарпатській області. Обєднане з селом Гать. Згадки: 1645: Muzga Falwa.
Троян
Троян — колишнє село в Україні, в Закарпатській області. Обєднане з селом Гать. Згадки: 1600: Trojánfalva, 1645: Troian Falva, 1672: Trojánfalva.
Історія
Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.(Жовтень 2024)
Місцевість почалась заселятись до періоду освоєння краю угорцями. Під назвою Гать село вперше зустрічається в письмових документах в 1374 р., на той час село перебувало у власності королеви Ержебет (Єлизавети). В подальшому протягом кількох століть переходило у власність різних володарів, як відомих родин, зокрема, в 1529 р. було дароване королем Яношем І-м Іштвану Баторі. В 1566 р. село було розорене татарами. В XVII ст. переходило на час до Габора Бетлена та Дьордя Ракоці, в 1726 р. с. Гать було подароване графу Шонборну, який заснував тут маєток із садибою. В подальшому родиною Шонборнів були засновані також хутори Чикош-Горонда та Нярош-Горонда (нині зникле).
З 1844 р. селище мало власну символіку: печатку з зображенням лелеки, що стоїть серед болота.
В 1938 році під час копання колодязя знайдено мідний чекано-молот доби неоліту.
Населення
Станом на 1989 рік у селі проживало 3012 осіб, серед них — 1442 чоловіки і 1570 жінок[4].
Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.(Жовтень 2024)
Дерев'яна реформатська церква в с. Гать була побудована в 1733 р., в 1828 р. замість неї була збудована мурована церква, яка поєднує в собі класичний та романтичний стилі. У 2017 р. за допомоги Угорщини та Реформатської церкви Закарпаття церква була відремонтована із заміною дахового покриття[6].
Православна громада села збудувала нову невелику церкву.
На стіні місцевої загальноосвітньої школи в 2007 р. відкрито мармурову меморіальну дошку з нагоди 80-річчя із Дня народження Вільмоша Ковача (1927—1977), уродженця села, поета, письменника та громадського діяча, із відповідним написом угорською мовою. Інша дошка на честь цього діяча, двомовна, була встановлена раніше і прикріплена на стіні Будинку культури.
На околиці села знаходиться старовинний млин, орієнтовно 1920-30-хх рр. Частина млина в 2020 р. переобладнана під паб та мотель, інша частина, в занедбаному стані, продається.
Цікавою в мистецькому плані є автобусна зупинка в центрі села. Її художнє оформлення в тениці «сграфіто» в 1970-х рр. виконали видатні закарпатські художники Гаврило Глюк та Василь Габда.
Туристичні місця
В 1938 році під час копання колодязя знайдено мідний чекано-молот доби неоліту.
На околиці села знаходиться старовинний млин, орієнтовно 1920-30-хх рр.
Цікавою в мистецькому плані є автобусна зупинка в центрі села. Її художнє оформлення в тениці «сграфіто» в 1970-х рр. виконали видатні закарпатські художники Гаврило Глюк та Василь Габда.
в 2007 р. відкрито мармурову меморіальну дошку з нагоди 80-річчя із Дня народження Вільмоша Ковача (1927—1977), уродженця села, поета, письменника та громадського діяча, із відповідним написом угорською мовою. Інша дошка на честь цього діяча, двомовна, була встановлена раніше і прикріплена на стіні Будинку культури.