Бури́нь (МФА: [bʊˈrɪɲ] (прослухати)) — місто районного підпорядкування в Україні, у Сумській області, центр району. Розташоване на річці Чаші, за 86 км від обласного центру (автошлях Р44). Населення — 9134 ос. (2013).
Географія
Залізнична станція ПутивльВулицями міста
Місто Буринь знаходиться на березі річки Чаша, яка через 8 км впадає в річку Сейм. Вище за течією на відстані 2 км розташоване село Михайлівка, нижче за течією на відстані 1 км розташоване село Червона Слобода. На річці та її притоках зроблено кілька великих загат.
Через місто проходить залізниця, на якій знаходиться станція Путивль Південно-Західної залізниці. З моменту побудови вона мала назву Красне (за назвою близького села Красна Слобода). До Бурині ведуть автомобільні дороги Т 1910, Т 1914, Т 1916 і Т 1919.
Етимологія
Походження назви міста Буринь невідомо, хоча існують деякі припущення. Деякі асоціюють давньоруське місто Бирин, що згадується у «Списку руських міст далеких і близьких»XIV століття, із Буринню, проте археологічними знахідками ця теорія не підтверджена. Існує також версія, що Буринь була заселена у XVII ст. переселенцями з селища Бориня (нині смт Турківського району Львівської області), адже і нині у Борині та Бурині живуть представники давніх родів: Гайдуки (Гайдукови), Сипливі, Бойки тощо.
Історія
Перша письмова згадка про село Боринь (у деяких інших рукописних джерелах відома також як Баринь) датована 1688 роком, про що свідчить «Географический энциклопедический словарь» під редакцією А. Ф. Трьошнікова (Москва, видавництво «Советская энциклопедия», 1989, с. 88). Вона була осаджена вільними черкасами (так тоді московити звали українців) на землях пустоші Часького та Ослецького городищ, що мали назву «дикого поля» і належали попам путивльської церкви Миколи Чудотворця Великорецького.
Згідно з даними 6-ї ревізії у церковному поселенні мешкало 1080 осіб чоловічої статі.
Згодом Буринь стала слободою та центром волості Путивльського повіту Курської губернії. У 80-ті роки XVII ст. село перебувало у володінні церкви, а з 1769 р. належало різним поміщикам. Населення Бурині в основному займалось землеробством та тваринництвом. Розвивались гончарство та млинарство, а також торгівля.
У середині XIX ст. землі Буринської волості належали поміщикам Черепову, Головіну, графу Апраксіну. Місто було волосним центром, а 1926 р. стало центром району.
За даними на 1862 рік у казенному та власницькому селі Путивльського повітуКурської губернії мешкало 2893 особи (1412 чоловіків та 1481 жінка), налічувалось 360 дворових господарств, існували православна церква та училище[2].
Велике значення для розвитку Бурині мало будівництво в середині XIX ст. залізниці. У 1869 р. було побудовано залізничну станцію Красне (нині має назву Путивль).
Станом на 1880 рік у колишньому державному та власницькому селі, центрі Буринської волості, мешкало 3011 осіб, налічувалось 479 дворових господарств, існували 2 православні церкви, школа, поштова станція, 5 лавок, 5 постоялих дворів, 47 вітряних млинів, вівчарний завод та цегельний завод[3].
Наприкінці XVIII ст. в Бурині проживало 1001 чол., в 1860 р. — 2893 чол., в 1895 р. — 4192 чол., а напередодні Першої світової війни — 5911 чол.
27 жовтня 2018 року Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет в Бурині звершив чин освячення новозбудованого храму на честь святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії[5].
З 24 лютого 2022 року місто перебувало під окупацією російських військ .
З 3 квітня 2022 року місто звільнили ЗСУ.[6][7][8]
Серед провідних підприємств міста — ВАТ «Буринський завод сухого молока», продукція якого відома не лише в Україні, а і в Росії, Грузії, Вірменії.
На Буринському елеваторі можна розмістити 124 тисячі тонн продукції. Це одне з найбільших підприємств району, яке працює стабільно.
Кривопишин Володимир Іванович (1959—2012), шоумен, гуморист, активіст КВК, науковець. Закінчив Сумське музичне училище та Сумську філію Харківського політехнічного інституту. 17 років викладав у рідному виші, займався науковою роботою. Автор 12 наукових публікацій та 14 винаходів. Працював також в гімназії № 1 м. Суми.
Лавошник Юрій Миколайович (1977—2014) — капітан Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Овчинников Михайло Михайлович (1930) — проректор з учбової роботи, декан лісоінженерного факультету, завідувач кафедри водного транспорту лісу та гідравліки Санкт-Петербузької лісотехнічної академії з 1991 р.; випускник Ленінградської лісотехнічної академії 1954 р., доктор технічнких наук, професор; академік РАЕН (1995); член Всеросійського бюро секції наук про ліс РАЕН, голова Північно-Західного відділення РАЕН по секції наук про ліс; нагороджений срібною медаллю РАЕН «Автору наукового відкриття» (1996).
Павлов Йосиф Володимирович, генерал-майор імператорської армії, народився 24.09.1866 р. (за ст. ст.) у селі Буринь Путивльського повіту Курської губернії у родині місцевого поміщика підпоручика Володимира Володимировича Павлова та його дружини Єлизавети Петрівни. Хрещеними батьками були поміщик с. Червоної Слободи губернський секретар Никанор Васильович Масалітінов та вдова колезька радниця Єлизавета Іванівна Полякова. Таїнство хрещення здійснив священик буринської Вознесенської церкви о. Симеон Коренський за участі дячка Андрія Ємельянова. (ДАСО, фонд 1191, опис 1, справа 1, аркуш 433/зворот)
Богопольський Арнольд Олександрович (?—?) — випускник СДПІ ім. А. С. Макаренка, талановитий викладач фізики, заслужений вчитель України (1991), автор посібника «Електрика та магнетизм», який нині живе в Ізраїлі.
_(1854).png)
